9.3. Сукупні витрати і потенційний ввп

Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці може забезпечуватися за умов як повної так і неповної зайнятості. Зазначені умови залежать від співвідношення між запланованими сукупними видатками і сукупними видатками, які необхідні для закупівлі потенційного ВВП, тобто потенційно необхідними сукупними видатками. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.

Ідеальним є такий варіант, коли заплановані сукупні витрати дорівнюють потенційному ВВП. Тоді в економіці досягається короткострокова і довгострокова рівновага і забезпечується повна зайнятість. Але, як правило, запланованих сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо закупівлі потенційного ВВП. В залежності від цього в економіці виникають різні наслідки.

Рецесійний розрив

Розглянемо спочатку ситуація, коли запланованих сукупних витрат не вистачає для закупівлі потенційного ВВП. З цією метою звернемося до рис. 9.4. На цьому рисунку — це потенційний ВВП, для закупівлі якого економіка повинна спрямувати сукупних витрат на суму, в складі яких автономні витрати мають дорівнювати. Але в дійсності економіка знаходиться в стані неповної зайнятості і її заплановані витрати складають, а автономні —. Отже, заплановані автономні витрати менші, ніж їх потенційно необхідна величина, яка відповідає умовам повної зайнятості. Внаслідок цього заплановані сукупні витрати менше потенційно необхідних сукупних витрат, а фактичний ВВП менше, ніж потенційний ВВП. Таке явище дістало назву «рецесійний розрив», який ми позначаємо символом.

Рис. 9.4. Рецесійний розрив

Рецесійний розрив слід відрізняти від розриву ВВП, який виникає в наслідок циклічного безробіття. Рецесійний розрив є причиною, а розрив ВВП – наслідком. Іншими словами, рецесійний розрив є таким явищем, яке викликає в економіці рецесію, тобто відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП.

Графічно рецесійний розрив – це відрізок, який відображає відстань по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат (Е₂) і лінією запланованих сукупних витрат (Е₁). Як ми знаємо, цей відрізок відображає різницю в автономних видатках, які входять до складу різних за величиною запланованих сукупних витрат. Звідси випливає кількісна визначеність рецесійного розриву. Він являє собою таку величину, на яку заплановані автономні витрати є меншими порівняно з потенційно необхідними автономними видатками, тобто .

Рецесійний розрив спричиняє помножене, тобто мультиплікативне відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП. Це означає, що потенційний ВВП перевищує фактичний ВВП на величину рецесійного розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

(9.20)

Із рівняння (9.20) випливає інше визначення рецесійного розриву — це така величина приросту запланованих автономних витрат, яка на мультиплікативній основі здатна забезпечити зростання фактичного ВВП до потенційного рівня.

Розв’язавши рівняння (9.20) відносно , можна визначити величину рецесійного розриву:

(9.21)

Графічна модель рецесійного розриву (рис. 9.4) і формула рецесійного розриву (9.21) не враховують інфляцію, оскільки вони ґрунтуються на припущені, що збільшення запланованих автономних витрат і зростання фактичного ВВП до потенційного рівня не супроводжується зростанням цін. Згідно з теорією сукупної пропозиції (розділ 4.2), така ситуація називається крайнім випадком, якому відповідає горизонтальна крива короткострокової сукупної пропозиції. Але в типових, нормальних ситуаціях зростання фактичного ВВП супроводжується інфляцією, що відображає додатно нахилена крива сукупної пропозиції. За таких умов потенційний ВВП визначається іншою формулою:

(9.22)

де Р — індекс інфляції.

Звідси можна визначити рецесійний розрив в умовах інфляції:

(9.23)

Рецесійний розрив, визначений за формулою (9.23), номінально перевищує його величину, визначену за формулою (9.21) в Р раз, тобто . Це означає, що в умовах інфляції усунення розриву між фактичним ВВП і потенційним ВВП вимагає номінально більшого приросту запланованих автономних витрат, ніж в умовах стабільних цін. І це не випадково, якщо враховувати, що певна частина приросту запланованих сукупних витрат втілюється в інфляцію і не впливає на зростання обсягів виробництва. Але в реальних одиницях рецесійний розрив в умовах інфляції дорівнює рецесійному розриву за стабільних цін, тобто. Оскільки графік рецесійного розриву спирається на реальні величини, то врахування інфляції нічого не змінює в його побудові.