6.7. Стилі педагогічного спілкування
Стиль педагогічного спілкування – це стійка система способів та прийомів соціально-психологічної взаємодії педагога й учнів, зумовлена типологічними та особистісними властивостями педагога, а також параметрами ситуації спілкування (В. Кан-Калик). У стилі цього спілкування виявляються:
а) особливості комунікативних можливостей педагога; б) характер стосунків педагога та студентів; в) творча індивідуальність педагога; г) особливості студентського колективу. Причому, необхідно підкреслити, що стиль спілкування педагога з студентами – категорія соціально і морально насичена. Вона втілює в собі соціально-етичні установки суспільства і педагога, як його представника. Крім того, у формуванні стилю педагогічного спілкування важливе значення мають ставлення педагога до студентів і його вміння в галузі техніки організації взаємодії. Як зазначають І. Зязюн, А. Реан, ставлення педагога до студентів може бути: активно-позитивним, пасивно-позитивним, ситуативно-негативним, стійким негативним.
Наведемо класифікацію стилів педагогічного спілкування, яку розробили М. О. Березовій, Я. Л. Коломінський. В основу цієї класифікації покладено ставлення педагогів до учнів чи студентів.
1. Активно-позитивний стиль педагогічного спілкування виявляється в емоційно-позитивній спрямованості та у ставленні до студентів, що адекватно відображається в манері поведінки та мовленнєвих впливах педагога. Представників цього стилю характеризують: спрямованість на справу; вимогливість у поєднанні із зацікавленістю в успіхах студентів; здатність надавати їм допомагу у важку хвилину; наявність потреби в неформальному спілкуванні.
2. Пасивно-позитивний стиль педагогічного спілкування. Для представників цього стилю притаманні: замкнутість, сухість, категоричність, педантизм; вимогливість та спрямованість на суто ділові стосунки. Брак емоційного забарвлення стосунків, що збіднює спілкування і гальмує творчий розвиток студентів, поєднується із загальною позитивною спрямованістю у манері поведінки й мовленнєвих впливах педагога на студентів.
3. Активно-негативному стилю педагогічного спілкування притаманна яскраво виражена емоційно-негативна спрямованість, що виявляється в наголошуванні на недоліках студентів та постійних зауваженнях на їхню адресу. Негативне ставлення до студентів створює грунт для виникнення недовір’я, замкненості, а то й таких форм самоутвердження, як лицемірство, брутальність тощо.
4. Пасивно-негативний стиль педагогічного спілкування передбачає завуальоване негативне ставлення до студентів і педагогічної діяльності. Педагоги, яким притаманний цей стиль спілкування, виявляють емоційну в’ялість, приховану неприязнь, сухість і відчуженість у спілкуванні зі студентами. Вони також неуважні до їхніх успіхів і невдач, формально ставляться до роботи .
Проаналізувавши результати дослідження стилів педагогічного спілкування педагогів, операційна система яких зумовлена типологічними властивостями педагогів, Г. Мешко обґрунтовує три найпоширеніші типи вказаних стилів.
1. Особистісно-м’який стиль педагогічного спілкування (операційна система спілкування має ознаки м’якості й делікатності, що зумовлено демократичними педагогічними установками). 2. Формально-жорсткий стиль педагогічного спілкування (стратегія спілкування має риси жорсткості, формальності, авторитарності). 3. Системно-цілісний стиль педагогічного спілкування (гнучка система взаємовідносин з учнями, на рівні емоційно-особистісного спілкування, використовуються так звані його м’які операції, а на рівні ділової комунікацї – жорсткі; мовленню викладача притаманні гумор, жарти). Ґ. Мешко доводить, що найпродуктивнішим і педагогічно доцільним є системно-цілісний стиль педагогічного спілкування. Цікавим щодо обгрунтування класифікації стилів педагогічного спілкування є дослідження, яке провів В. Галузяк. Так, на основі трьох генералізованих параметрів педагогічного спілкування («формальність-залежність», «симпатія-антипатія», «дистантність-психологічна близькість»). Він виділяє вісім стилів цього спілкування (закритий, домінантний, доброзичливий (діловий); закритий, домінантний, недружелюбний (зверхній); відкритий, пасивний, дружелюбний (комфортний); відкритий, пасивний, недружелюбний (байдужий); закритий, пасивний, недружелюбний (відчужений); закритий, пасивний, дружелюбний (формально-толерантний); відкритий, домінантний, недружелюбний (агресивний).
Автор цієї класифікації стверджує, що найоптимальнішим у дидактичному та психологічному аспектах є авторитетний (відкритий, домінантний, доброзичливий) стиль педагогічного спілкування. Педагоги, яким притаманний цей стиль спілкування, характеризуються проявами теплого, доброзичливого, зацікавленого ставлення до учнів, що водночас супроводжується високим рівнем вимогливості та принциповості, уміннями впливати на поведінку студентів.
Наведемо класифікацію стилів педагогічного спілкування (Т. Щербан), яка розроблена за допомогою методу екпертних оцінок на основі інваріантних характеристик процесу взаємодії педагога і учнів: ставлення до учнів, стилів керівництва, орієнтації педагога у спілкуванні (особистісна чи рольова), взаємозвернення (відкрите чи закрите), типу спілкування (діалогічне, монологічне). 1. Діалогічний стиль. Для представників цього стилю притаманні: активність, контактність і висока ефективність спілкування; педагогічний оптимізм, опора на позитивний потенціал особистості учня і учнівського колективу; впевнена відкритість, щирість і природність у спілкуванні; безкорислива чуйність і емоційне прийняття учнів як партнерів по спілкуванню, прагнення до взаєморозуміння і співробітництва; глибоке і адекватне сприймання і розуміння поведінки учнів, їх особистіших проблем, врахування полімотивованості їх вчинків; цілісний вплив на учня та його ціннісно-смислові орієнтації; передача соціального досвіду; високий рівень імпровізаційності у спілкуванні, готовність до новизни, орієнтація на діалог, дискусію, обговорення; прагнення до власного професійного і особистісного зростання; достатньо висока і адекватна самооцінка; розвинуте почуття гумору.
2. Альтруїстичний стиль. Для представників цього стилю притаманні: повне підпорядкування себе завданням професійної діяльності; самовідданість роботі і учням у поєднанні з недовірою до їх самостійності, підміна їх зусиль власною активністю; формування в учнів залежності від себе; потреба в емоційній близькості, чуйність і навіть жертовність у поєднанні з байдужістю до того, як його розуміють учні; відсутність прагнення до власного особистісного і професійного зростання; низький рівень рефлексії власної поведінки. 3. Конформістський стиль. Для представників цього стилю притаманні: поверхове, безконфліктне спілкування з учнями без чітко визначених педагогічних і комунікативних цілей, яке часто переходить у пасивне реагування на зміни ситуації; орієнтація на некритичну «злагоду» (панібратство); зовнішня формальна доброзичливість при внутрішній байдужості або підвищеній тривозі; прагнення відповідати існуючим стандартам («бути не гіршим інших»); поступливість, невпевненість, недостатня вимогливість; лабільна або низька самооцінка. 4. Пасивний стиль. Для представників цього стилю притаманні: холодна відчуженість, стриманість, підкреслена дистантність; орієнтація на поверхове рольове спілкування з учнями; відсутність потреби в емоційному включенні у спілкування; замкнутість і байдужість до учнів; низька сензитивність до їх емоційно-психічних станів («емоційна глухота»); висока самооцінка у поєднанні з прихованою невдоволеністю процесом спілкування. 5. Маніпулятивний стиль. Для представників цього стилю притаманні: егоцентрична спрямованість, висока потреба у досягненні зовнішнього успіху; підкреслена вимогливість, замасковане, приховане самолюбство; високий рівень розвитку комунікативних умінь і вміле використання останніх для прихованого маніпулювання партнерами по спілкуванню; добре знання сильних і слабких сторін учнів у поєднанні з власною закритістю, нещирістю; досить розвинута рефлексія власної поведінки, висока самооцінка і самоконтроль.
6. Авторитарно-монологічний стиль. Для представників цього стилю притаманні: прагнення до домінування; домінування дисциплінарних методів і прийомів у процесі взаємодії; орієнтація на «навчання–примушування»; егоцентризм, агресивність; нетерпимість до помилок і заперечень зі сторони учнів; брак педагогічного такту; суб’єктивізм в оцінках, жорстока поляризація останніх; ригідність, орієнтація на репродуктивну діяльність; стереотипізація педагогічних впливів; низька сензитивність і рефлексія власної поведінки; висока самооцінка, низька задоволеність професією. 7. Конфліктний стиль. Для представників цього стилю притаманні: педагогічний песимізм; роздратовано-імпульсивне відштовхування учнів, скарги на їхню поведінку; прагнення звести спілкування з ними до мінімуму і прояв агресивності, коли не можна уникнути такого спілкування; емоційні зриви, інфантильне перекладання відповідальності за невдачі у спілкуванні на учнів або ж на «об’єктивні» обставини; низька самооцінка і самоконтроль; низька задоволеність професією.
Оптимальним, продуктивним з точки зору організації навчального процесу та реалізації притаманного йому розвивального, виховного та творчого потенціалу, є діалогічний стиль спілкування з учнями. Саме він забезпечує: реальний психологічний контакт, який має виникати між учасниками навчального процесу й перетворювати їх на суб’єктів спілкування; подолання різноманітних психологічних бар’єрів, що виникають у процесі взаємодії учителя з учнями (вікових, cоціально-психологічних, мотиваційних, пізнавальних, ціннісних тощо), подолання конфліктів; трансформацію традиційної для учнів позиції підкорення - підпорядкування у позицію співробітництва; продуктивні міжособистісні взаємостосунки вчителя з учнями, в яких органічно поєднуються діловий та особистісний аспекти спілкування; цілісну сопіально-психологічну структуру навчального процесу. Альтруїстичний, конформістський, пасивний стилі спілкування є нефективними, неоптимальними у процесі педагогічної взаємодії, а маніпулятивний, авторитарно-монологічний, конфліктний стилі є деструктивними, негативними.
В. Кан-Калик виокремлює п’ять основних стилів педагогічного спілкування, які акумулюють соціально-етичні установки вчителя та способи їх виявлення в організації діяльності учнів, систему усталених способів і прийомів у спілкуванні.
1. Спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. В основі цього стилю – єдність високого професіоналізму педагога і його етичних установок. Характерним для нього є активно-позитивне ставлення до учнів, закоханість у справу, що передається учням; співроздуми та співпереживання щодо цікавих і корисних заходів. Захопленість спільним з учнями творчим пошуком – результат не тільки комунікативної діяльності учителя, але й його ставлення до педагогічної діяльності в цілому.
2. Стиль педагогічного спілкування, що грунтуеться на дружнъому ставленні. Демонстрація дружнього ставлення – запорука успішної взаємодії. Цей стиль грунтується на особистісному позитивному сприйнятті учнями вчителя, який виявляе приязнь i noваry до них. Це позитивний стиль спілкування, який можна розглядати як передумову формування попереднього стилю, але в перспективі розвитку він може трансформуватися у творчий союз на підставі захоплення спільною творчою справою. «Захопленість загальною справою – джерело дружнього ставлення і, водночас, дружнє ставлення, помножене на зацікавленість роботою, – породжує спільний захопливий пошук». (В. Кан-Калик).
3. Стиль «спілкування-дистанція». Представники цього стилю схильні до авторитарного стилю спілкування; вони обмежуються формальними стосунками з учнями. У цих педагогів може бути в цілому позитивне ставлення до учнів, але організація діяльності ближча до авторитарного стилю, що знижуе загальний творчий рівень спільної діяльності з учнями (пасивно-позитивне ставлення до учнів у сполученні з авторитарністю в організації справи забезпечують дисципліну, високу успішність, але гальмують особистісний розвиток учнів). Нерідко вчителі-початківці використовують спілкування-дистанцію як засіб самоствердження в учнівському та педагогічному колективі.
4. Стиль «спілкування-залякування». Вдаються до цього стилю недосвідчені педагоги-початківці, які не мають професійних навичок. Спілкування-залякування є типовим для «педагогіки покарань», наприклад, педагогів з авторитарно-монологічним стилем спілкування, частково спостерігається у представників маніпулятивного стилю і особливо яскраво проявляється в педагогів з конфліктним стилем. Стиль «спілкування-залякування» є неефективним та безперспективним. Він не тільки не створює комунікативної атмосфери, що забезпечує творчу діяльність, а, навпаки, регламентує її (що слід робити, чого не слід робити). Спілкування-залякування поєднує в co6i негативне ставлення до учнів i авторитарність у способах організації діяльності.
5. Стиль «спілкування-загравання» поєднує в co6i позитивне ставлення до учнів з лібералізмом; характерний для молодих педагогів, недостатньо впевнених у собі, своїй здатності підтримувати належну дисципліну на заняттях. Представників цього стилю характеризує прагнення здобути «дешевий» авторитет в учнів; для них характерні байдужість, поблажливість, невпевненість, формальна співчутливість з потуранням. Реакція учнів у процесі взаємодії: зневажливе ставлення до вчителя, байдужість до його зауважень. Стиль «спілкування-загравання» можна віднести до неефективної форми взаємодії з учнями, оскільки вносить дезорганізацію у навчальний процес і призводить до пасивності учнів у навчально-пізнавальній діяльності. Отже, із п’яти вищеописаних стилів педагогічного спілкування позитивними є: спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю та дружнього ставлення; його носіям притаманні впевнена відкритість, щирість та природність у спілкуванні; безкорислива чуйність та емоційне прийняття учнів як партнерів по спілкуванню; прагнення до взаємопорозуміння й співробітництва; негативними є: спілкування-дистанція, спілкування-залякування, спілкування-загравання; розвиток таких стилів педагогічного спілкування можна розцінювати як наслідок деформацій особистісних установок і мотивів педагогічної діяльності вчителів, зумовлених, зокрема, професійною га особистісною некомпетентністю, відсутністю потреби у самоактуалізації в педагогічній діяльності.