Роль держави в інвестиційній діяльності

В Україні законодавство про інвестиційну діяльність і про іноземні інвестиції з´явилося після прийняття 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України.

Закон України від 18.09.91 р., «Про інвестиційну діяльність» став першим нормативним актом, у якому в узагальненому вигляді викладені правові, економічні і соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.

Закон України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 р. — перший нормативний акт, що регламентував процес саме іноземного інвестування в Україні. Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 55-93 його дія була припинена. Це зумовлено тим, що вищезгаданий Закон мав ряд істотних недоліків. Зокрема, у ньому не були передбачені мінімальний розмір і вид іноземних інвестицій, для яких були встановлені податкові пільги.

19 березня 1996 року Верховна Рада України прийняла новий Закон України «Про режим іноземного інвестування», що скасовував дію вищевказаного Декрету. У цілому цей Закон містить безліч положень, що були запозичені з Декрету. Однак поряд з цим у ньому є багато якісно нових елементів. Найбільш важливою істотною рисою нового Закону, що відрізняє його від попереднього законодавства про іноземні інвестиції, є те, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної й іншої господарської діяльності, за винятком випадків, передбачених законодавством. Законом передбачено, що для окремих інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державної програми розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної й іншої господарської діяльності. Чітко встановлено момент присвоєння підприємству статусу підприємства з іноземними інвестиціями.

У розділі II Закону України «Про режим іноземного інвестування» установлюються державні гарантії захисту іноземних інвестицій. Законодавством України передбачені такі державні гарантії захисту іноземних інвестицій:

1. Гарантії від примусового вилучення іноземних інвестицій (за винятком випадків виконання рятувальних робіт у разі стихійного лиха, аварій, епідемій і надзвичайних ситуацій), а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб.

2.Гарантії компенсації і відшкодування збитку іноземним інвесторам (включаючи втрачену вигоду і моральний збиток, заподіяний їм внаслідок дій чи бездіяльності, неналежного виконання державними органами України своїх обов´язків).

3. Гарантії у випадку припинення інвестиційної діяльності (тобто право на повернення не пізніше ніж через 6 місяців від дня припинення діяльності, інвестицій у натуральній формі чи у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі відповідно до їх реальної вартості на момент припинення інвестиційної діяльності).

4. Гарантії безперешкодного і негайного переведення за кордон прибутку, доходів й інших коштів, отриманих внаслідок здійснення іноземного інвестування.

Загальні принципи і стратегія розвитку спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) в Україні викладені у «Концепції створення спеціальних (вільних) економічних зон», затвердженій постановою Кабінету Міністрів України у 1994 році. Тут СЕЗ розглядаються як інструмент досягнення відкритості економіки України до зовнішнього світу і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій. На сьогодні спеціальні правові режими інвестиційної діяльності охоплюють 10% території України.

Знадобилося майже десять років проб і помилок, щоб державці нарешті офіційно зізналися в тому, що спеціальні (вільні) економічні зони (вони ж, в іншій інтерпретації, території пріоритетного розвитку) не виправдали покладених на них великих надій. Влада передбачала, що м´якший фіскальний режим сприятиме залученню через СЕЗ більшого обсягу інвестицій. Інвестор вважав за краще вкладати гроші в звичайному режимі. Станом на 2002 рік фінансові вливання в Україну загалом зросли в 1,5 рази, тоді як у спецтериторії — тільки на 4%. Влада сподівалася, що спецзони допоможуть підняти високотехнологічне виробництво. Але інвестиції у високі технології становили лише 5% їхньої загальної кількості. Влада очікувала, що створення СЕЗ на економічно слабких територіях допоможе їх підняти, однак протягом останніх трьох років на чотирьох територіях у Житомирській області, одній - у Луганській, ще шести - у Донецькій, а також у Щорсівському районі Чернігівської області не було реалізовано жодного проекту. І ті з них, які реалізовувалися в інших областях, практично не змогли вплинути на якісні зміни в структурній економіці регіонів.

Робота вільних економічних зон здебільшого лише перерозподілила фінансові потоки: вітчизняний капітал «перетік» на території з пільговим податковим режимом. У результаті для окремих вітчизняних підприємців було створено переваги, які спотворили конкурентне середовище на регіональних ринках. На внутрішньому ринку нині реалізовується майже 70% пільгової продукції, яку виробляють суб´єкти СЕЗ.