3. Експорт товарів і капіталу

На кінець ХІХ століття спеціалізація країн уже чітко визначалася. Так, Англія займала провідне місце в експорті різних машин і механізмів; Німеччина — сільськогосподарських машин, паровозів, верстатів, спирту, цукру, виробів електротехніки, хімічної промисловості; Франція — дорогих шовкових тканин, парфумів, одежі, взуття, текстильних машин; США — виробів чорної металургії, машин, тканин, сільськогосподарських продуктів, особливо пшениці [2, c. 54].

3. Експорт товарів та капіталу Німеччиною

У 70—80-х роках XIX століття Німеччина активно перейшла до політики протекціонізму в торгівлі, захищаючи свого національного виробника, та водночас, сприяючи вивезенню товарів і капіталу за кордон. Успіхи в індустріалізації країни істотно відбилися на розвитку торгівлі. Було досягнуто позитивне сальдо торгового балансу. З другої половини XIX століття все більше в німецькому експорті зростала частка промислової продукції. На міжнародні ринки вийшли німецькі машини, металовироби, бавовняні і вовняні тканини, шкіряні вироби, вугілля, цукор та інше. Спроба перейти до фритредерства виявилася невдалою і недовговічною, хоча і забезпечила на деякий час німецькому юнкерству можливість експортувати до Англії безмитно свою сільськогосподарську продукціюПевний час Німеччина не могла захистити себе від англійської конкуренції. Завершення індустріалізації країни, було пов'язане з переходом від вивозу сільськогосподарської продукції до її ввезення, від імпорту промислової продукції до її експорту, що вимагало політики жорсткого протекціонізму [3, с. 169-170].

3. Експорт товарів та капіталу Францією

На межі XIX століття — початку XX століття у Франції переважав розвиток легкої, парфумерної, косметичної промисловості, виробництво ювелірних прикрас, дорогих тканин — усього того, що в основному орієнтувало на заможні верстви населення та на зовнішній ринок. За розміром вивезеного капіталу за кордон Франція займала друге місце в світі після Англії. Експортні можливості французької промисловості були не дуже великими, тому вирішальну роль грав експорт капіталів. Якщо щорічно внутрішні інвестиції збільшувалися на 1%, то закордонні - на 3% [5]. За 1870—1913 рр. промислове виробництво Франції зросло в 3 рази, а експорт капіталу більше ніж у 6 разів. Експорт капіталу випереджав розвиток промисловості. Вивезений за кордон капітал перевершував більш ніж у півтора рази розмір капіталовкладень у всю промисловість і торгівлю країни. Франція перетворилася на світового лихваря. Прибутки від лихварських операцій у 4 рази перевищували прибутки від промисловості та торгівлі, лихварство стало головним стрижнем економіки Франції. Міжнародне лихварство наклало відбиток на життя країни, сприяло зростанню прошарку рантьє. Перед Першою світовою війною рантьє становили 10—12% усього населення Франції. Прибутки від лихварських операцій, а не від промисловості, торгівлі і сільського господарства, були головним шляхом поповнення державного бюджету. Водночас вивіз капіталу за кордон у вигляді позик негативно впливав на розвиток національної економіки Франції, тобто це означало відтік величезних коштів за кордон, у той час як національна економіка відчувала їх нестачу [2, c. 58-59]. Французький експорт капіталів становив 30% світових інвестицій. За даними на 1908р. у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд франків, в облігації та закордонні цінності – 104,4 млрд франків. Вивіз капіталу в колонії та напівколонії давав величезні прибутки [7].

За розміром вивезеного капіталу за кордон Франція займала друге місце в світі після Англії

Щорічне збільшення інвестицій:

Внутрішні на 1%

Закордонні на 3%

Отже, можна зробити висновок, що у Німеччині активно проводилася політика протекціонізму у торгівлі, що сприяло вивезенню товарів та капіталу за кордон і призвело до того, що експорт сільськогосподарської продукції змінився на її імпорт, а імпорт промислової продукції змінився на її експорт, що було показником значного піднесення економічного розвитку, а також досягненням позитивного сальдо торгового балансу. На міжнародні ринки вийшли німецькі машини, металовироби, бавовняні і вовняні тканини, шкіряні вироби, вугілля, цукор та інше. Також треба наголосити на тому, що вдалий розподіл банківського та промислового капіталів відігравав значну роль у формуванні внутрішнього ринку та торгівлі. Це надало можливість Німеччині стати другою промисловою державою світу й завдяки швидкій індустріалізації випередити Францію та Англію. У Франції експорт капіталу значно перевищував експорт товарів, що негативно відобразилося на національній економіці, сприяло сповільненню темпів промисловості та зростанню прошарку рантьє. Важливо зазначити, що прибутки від лихварських операцій були основним шляхом поповнення державного бюджету.

3. У формуванні світового ринку та міжнародних економічних відносин важлива роль належала колоніальній системі, яка почала формуватися ще під час Великих географічних відкриттів, а остаточно склалася наприкінці ХІХ століття. Найбільшою колоніальною дер­жавою була Англія, яка володіла колоніями площею 33,5 млн км² з населенням 393,5 млн чол., та Франція, яка мала 10,6 млн км² колоній з населенням 55,5 млн чол. Великими колоніальними державами були також Бельгія та Голландія. Колоніальні володіння США та Німеччини на початок ХХ століття були незначними.

4. Важливо зазначити, що колонії відігравали велику роль в економіці всіх без винятку країн. Вони були ринками збуту товарів, сферою вкладання капіталів, важливим джерелом цінної сировини, тому нерівномірність у розмірах колоній між провідними державами загострювала відносини між ними.

5. Наприкінці ХІХ століття колонії були вже остаточно поділені між провідними державами, відбувся економічний розподіл світу, ринків збуту товарів та капіталу. Перерозподіл сфер впливу окремих країн та заволодіння колоніями могло здійснитися тільки воєнним шляхом [2, c. 54-55]. Треба наголосити на тому, що економічний поділ світу — це поділ сфер вивезення капіталу, ринків збуту, джерел сировини, енергетичних ресурсів тощо. Економічний поділ світу у сфері обігу здійснювали міжнародні картелі та синдикати, у сфері безпосереднього виробництва – міжнародні концерни і трести. Таке розмежування у сфері виробництва базувалося на подетальній, поопераційній, технологічній спеціалізації міжнародного поділу праці в одиничній формі, на проведенні спільних науково-технічних досліджень тощо. У процесі економічного поділу світу відбувався взаємний поділ сфер вивезення капіталу (інтернаціоналізація капіталу) [1, c. 565].

Зростання обсягів виробництва промислової продукції вимагало великої кількості сировини, все гостріше поставало питання щодо захоплення ринків сировини та збуту товарів, розширення колоній, посилювалася агресивність німецьких монополій [2, c. 60].