2.1. Аналіз класичних теорії міжнародної торгівлі.

Перед тим як розпочати розгляд сучасних теорій міжнародної торівлі слід зазначити про її класиків. Торговельна політика середньовіччя будувалася на доктрині меркантилізму, згідно з якою збагачення нації полягало в накопиченні золота та срібла. В короткотерміновому плані цьому сприяло стимулювання експорту та обмеження імпорту. Торгівля розглядалася як гра з нульовою сумою – одна сторона могла отримати виграш у результаті торговельного обміну лише за рахунок іншої.

Однак у цієї теорії є багато підтверджень, що свідчать про її панування в період з XVI до XVIII ст. включно. Вона базувалася на двох положеннях: - багатство країни визначається володінням певними цінностями, як правило, золотом; - для зростання добробуту свого населення держава повинна більше експортувати, ніж імпортувати, і в цьому випадку вона одержить вартість активного сальдо торгового балансу у вигляді золота, що надходить із країн, які мають дефіцит торгового балансу. Для цього необхідна державна монополія на торгівлю, введення обмежень на велику частину імпорту і надання субсидій більшій частині експортних виробництв.

Заслугою меркантилістів є те, що вони першими запропонували струнку теорію міжнародної торгівлі, показали її значення для економічного зростання країн, розробили можливу модель її розвитку, вперше описали те, що в сучасній економіці називається платіж­ним балансом.

Держава, на думку меркантилістів, повинна:

• стимулювати експорт і вивозити товарів більше, ніж завозити. Це забезпечить приплив золота;

• обмежувати імпорт товарів, особливо предметів розкоші, що забезпечить позитивне торгівельне сальдо;

• заборонити виробництво готових виробів у своїх колоніях;

• заборонити вивезення сировини з метрополій у колонії і дозволити безмитний імпорт сировини, що не добувається всередині країни;

• стимулювати вивезення з колоній переважно дешевих сировинних товарів;

• заборонити будь-яку торгівлю своїх колоній з іншими країнами, крім метрополії, яка єдина може перепродувати колоніальні товари за рубіж.

Таким чином, в основі меркантилістської політики провідних країн було прагнення максимального нагромадження грошового капіталу і мінімального імпорту, тобто держава повинна продавати на зовнішньому ринку якнайбільше будь-яких товарів, а купувати якнайменше. При цьому в країні повинно накопичуватися золото.

Меркантилісти вважали за необхідне здійснювати державний контроль за всіма видами економічної діяльності та виправдовували економічний націоналізм.

Для раннього (монетарного) меркантилізму механізм зростання багатства – це приплив грошей у країну, нагромадження скарбів; для пізнього – постійний рух грошей, що забезпечує їхній приріст за умови активного сальдо торгового балансу країни, підтримування дисбалансу міжнародної торгівлі.

Появу теорії абсолютних пере­ваг зумовив розвиток міжнародної торгівлі в період переходу провідних країн до великого машинного ви­робництва [2, 10-13]. Суть цієї теорії полягає в тому, що добробут нації залежить не стільки від кількості накопиченого нею золота, скільки від її здатності виробляти кінцеві товари і послуги. Тому основне завдання полягає в розвитку виробництва за рахунок поділу та кооперації праці [3, І2-13]. Якщо якась країна може виробляти той чи інший товар у більшій кількості і дешевше, ніж інші країни, то вона володіє абсолютною перевагою [4, 10]. Наприклад, із двох країн, які виробляють зерно та цукор, одна володіє абсолютною перевагою у виробництві цукру, друга - зерна. Абсолютними перевагами можуть бути природні фактори - особливі кліматичні умови чи наявність при­родних ресурсів. Природні переваги відіграють важливу роль у сільському господарстві та в галузі добувної промисловості. З іншого боку, пере­ваги у виробництві різноманітної продукції (перш за все в галузі добувної промисловості) залежать від виробничих умов, що склалися: технології, кваліфікація працівників, організація виробництва та ін.

За відсутності міжнародної торгів­лі кожна країна може споживати тіль­ки певну кількість товарів, які вона може виробляти, а відносні ціни цих то­варів на ринку визначаються національ­ними витратами на їх виробництво.

Внутрішні ціни на одні й ті самі товари в різних країнах завжди від­різняються в результаті особливо­стей забезпечення факторами ви­робництва, технологіями, що вико­ристовуються, кваліфікацією робочої сили та ін. Для того щоб торгівля бу­ла взаємовигідною, ціна будь-якого товару на зовнішньому ринку має бути вища, ніж внутрішня ціна на той самий товар у країні-експортері, і нижча, ніж у країні-імпортері. Виграш країн полягає в споживчому прирості, що зумовлений спеціалізацією виро­бництва [5, 4].

Отже, згідно з теорією абсо­лютних переваг кожна країна повин­на спеціалізуватися на виробництві того товару,у виробництві якого вона володіє абсолютними перевагами.

Д. Рікардо довів, що для нації вигідною є міжнародна спеціалізація. Це - теорія порівняльних переваг, або теорія порівняльних переваг виробництва. Д. Рікардо взяв два суб'єкти дослідження - Америку та Європу, а для простоти розрахунків -два види товарів (продовольчі товари та одяг). Усі витрати виробництва ви­мірюються робочим часом. Торгівля між Америкою та Європою повинна бути взаємовигідною. Для вироб­ництва одиниці продовольчого то­вару в Америці потрібно менше робочих днів, ніж в Європі, тоді як на виробництво одиниці одягу в Євро­пі потрібно менше робочих днів у порівнянні з Америкою. Зрозуміло, що в такому разі Америка спеціалі­зується на виробництві продоволь­чих товарів, експортує певну їх кількість і отримує в обмін певну кількість одягу, виробленого в Європі. Однак Рікардо лише цим не обме­жився. Він довів, що порівняльні пере­ваги залежать від співвідношення продуктивності праці.

Виходячи з теорії абсолютних переваг, коли між країнами збері­гається співвідношення внутрішніх цін, зовнішня торгівля завжди зали­шається вигідною для обох країн. Кожна країна буде володіти порів­няльними перевагами, тобто володіти певним товаром, виробництво якого буде вигіднішим за наявного спів­відношення витрат, ніж виробництво будь-якого іншого товару. Прибуток від продажу продукції буде найбіль­шим, коли кожен товар виробляти­меться тією країною, в якій альтерна­тивні витрати менші.

При порівнянні ситуацій абсо­лютних і порівняльних переваг можна зробити висновок: в обох країнах виграш від торгівлі залежить від різного співвідношення витрат, тобто напрям торгівлі визначається відносними витратами незалежно від того, чи має країна абсолютні переваги у виробництві будь-якого товару, чи не має їх. Країна максимі-зує свій виграш від зовнішньої торгів­лі, якщо повністю спеціалізується на виробництві товару, щодо якого вона володіє порівняльними перевагами.

Насправді такої повної спеціалі­зації не відбувається, тому що витрати заміщення, як правило, зростають відносно підвищення обсягів вироб­ництва. В умовах підвищення витрат заміщення фактори, що визначають напрям торгівлі, ті самі, що й при постійних витратах (незмінних). І Америка і Європа можуть отримати виграш від міжнародної торгівлі, якщо будуть спеціалізуватися на виробництві тих товарів, щодо яких вони володіють порівняльними пере­вагами. Але коли витрати зростають, по-перше, повна спеціалізація стає невигідною і, по-друге, в результаті конкуренції між країнами граничні витрати заміщення вирівнюються. Із цього випливає, що з поглибленням спеціалізації та збільшенням ви­робництва продовольчих товарів та одягу буде досягнута точка, в якій співвідношення витрат у двох країнах вирівняється. У цьому випадку основа для поглиблення спеціалізації та розширення торгівлі - різниця у співвідношенні витрат - є вичерпа­ною, і наступна спеціалізація буде економічно недоцільною. Таким чи­ном, максимізація виграшу від зовніш­ньої торгівлі відбувається з частковою спеціалізацією.

Суть теорії порівняльних пере­ваг полягає в такому: країни експор­тують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну пере­вагу), й імпортують ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких перевага належить їхнім торго­вельним партнерами) [6, 12-13]. Принцип порівняльних переваг може набути загального характеру, якщо його поширити на будь-яку кількість країн і товарів.

Недоліком принципу порівняль­них переваг є його статичність. Ця теорія ігнорує будь-які коливання цін і заробітної платні, вона абстрагуєть­ся від інфляційних розривів, від проблем платіжного балансу. Вона виходить з того, що коли робітники покидають одну галузь, то вони не перетворюються на безробітних, а неодмінно переходять в іншу галузь, більш продуктивну.

Теорія порівняльних переваг є досить логічною теорією. Вона віді­грає важливе значення, незважаючи на свою спрощеність. Країна, яка ігно­рує принцип порівняльних переваг, відзначається зниженням життєвого рівня та уповільненням потенційних темпів економічного зростання.

У класичних теоріях торгівля між країнами пояснюється тим, що в них абсолютні та відносні витрати праці на виробництво товарів різні, тобто порівняльна перевага виникає лише в умовах міжнародної відмін­ності продуктивності праці. Однак у цих теоріях не пояснюються при­чини походження порівняльних пе­реваг, які має та чи інша країна -торговельний партнер.