13.Філософія як раціоналізований та систематизований світогляд.

Передумовою філософського світогляду є міфологія і релігія. Виникнен­ня філософії, її становлення пов'язуються з особливостями історично най­давнішої світоглядної форми, яка по суті була ровесницею самої людської історії — міфології. У міру того як розпочався «відхід» від тваринного існування, як середовище почало перетворюватися на розмаїтий навколиш­ній світ, на своєрідний «фокус», «клубок», активне «ядро» зв'язків, сто­сунків, претензій і намірів, виникає міфологія (від грец «міфос» — слово, сказання) — первісна світоглядна форма, покликана забезпечити нелегкі ви­моги існування на перших щаблях історичного буття. Як початкова світо­глядна форма, міфологія містила в нерозчленованому, зародковому (синкретичному) вигляді всі наступні форми суспільної свідомості — релігію, мистецтво, мораль тощо, в тому числі й філософію. «Роз­митість» меж між індивідом і колективом знаходила світоглядне відобра­ження у розмежуванні образу і реальності, думки і дії, предмета і слова. Для первісної міфології характерне іносказання, яке повинно було позбави­ти людину від появи реального звіра або страшної істоти. Наприклад, у «Лісовій пісні» Лесі Українки фантастичні істоти позначено як «Той, що в скалі сидить», «Той, що греблі рве» тощо. Первісні міфи не розповіда­лися, а колективно «переживалися», «відтворювалися», «програвалися» у ко­лективних містеріях-діяннях Первісна міфологія, реально діяльна, емоційно-життєва, фактично ототожнювала образ-слово з самою реальністю.

З розвитком суспільного буття через міф, тобто сказання, людина намагається відповісти на такі глобальні питання, як поява, упорядкування світу в цілому, виникнення тваринного світу, явищ природи. Значну частину міфологічних поглядів створюють космологічні уявлення, питання наро­дження і смерті, сказання про досягнення людей: отримання вогню, винай­дення ремесел, розвиток землеробства. Світопорядок у міфі тлумачився як єдність людини і космосу, вона «розчинялася» у природі, зливалася з нею як її невід'ємна складова

Основний принцип розгляду світоглядних питань у міфології — гене­тичний, тобто проблема початку світу, походження природних і суспіль­них явищ вирішувалась через розповідь про те, хто кого народив. Розпо­відаючи про минуле, пояснюючи сучасне і пророкуючи майбутнє, міф за­безпечував духовний зв'язок поколінь, був необхідною формою орієнтації (адже завдяки йому світ ставав зрозумілим), здавався правдивою реальніс­тю, яка заслуговувала на абсолютну довіру. Відповідаючи традиційному (наявному) стану речей як єдино можливому і через те гармонійному «по­рядку» буття, міфи утверджували в суспільстві дану систему цінностей. Вони сформували певні норми поведінки, стабілізували суспільне життя.

Неухильний розвиток суспільного життя приводить до втрати первіс­ною міфологією свого сенсу, вона вже не здатна світоглядно забезпечити ефективне функціонування нових форм співіснування, що розвину­лись на руїнах первісного роду. Міф — «слово», «розповідь» — починає протиставлятися логосу, первісне значення якого також «слово», «мова», а з VII-VI cm. до н. е. — здатність до мислення, розум. Відбувається процес форму­вання автономних форм суспільної свідомості, що становили колись (у міфології) синкретичну цілісність. Ними є насамперед релігія і філософія.

Релігія (від лат. religio — побожність) на ранніх стадіях розвитку сус­пільства складає одне ціле з міфологією. Але щодо змістової сторони (з точки зору світоглядних конструкцій) вона є відокремленою, відмінною. Спе­цифіка релігійного світогляду полягає в тому, що він виходить із принципу монізму (від грец. mono — один). Основним елементом релігії є культова система, тобто система обрядових дій, спрямованих на встановлення пев­них відносин з надприродним Кожний міф стає релігійним тією мірою, якою входить у культову систему як її змістова сторона

Певним чином релігія пов'язується з магією, яка поєднує те, що ре­ально не поєднується, — предмет, його зображення чи ім'я. Зв'язок між ма­гічною дією і магічним заклинанням є безпосереднім, тоді як у релігії (між молитвою і релігійним обрядом) він залежить від сили вигаданої, надприродної особистості, яка може як прийняти, так і не при­йняти молитву. Магія в релігії відіграє допоміжну роль.

Світоглядні конструкції, вклю­чаючись у культову систему, на­бувають характеру віровчення, ста­ють основою формальної регуляції, регламентації, впорядкування і збере­ження звичаїв, норм, традицій. За допомогою культової обрядовості вихо­вуються почуття любові, доброти, терпимості, милосердя, справедливості тощо. Вони стають особливо цінними, якщо пов'язані зі священним, над­природним

У багатьох відношеннях релігія відіграє позитивну роль, адже її ос­новне значення полягає в тому, щоб допомогти людині подолати істо­рично мінливі, відносні аспекти її буття і досягти абсолютного, вічного в єднанні з ідеальною істотою — Богом. У духовно моральному аспекті релігія відіграє роль катарсису, тобто очищення людини від негатив­них явищ повсякденності. Вона надає нормам, цінностям та ідеалам характеру абсолютного, незмінного, незалежного від кон'юнктури про­сторово-часових координат людського буття, соціальних інститутів тощо, намагається утвердити принципи Добра і Краси людської душі. Таким чином, релігія надає сенсу, значення і сталості людському бут­тю, допомагає перебороти життєві труднощі і йти шляхом постійного вдосконалення.