149.Еволюція методології економічної науки.

Еволюційна економічна теорія розглядає економіку як динамічну систему, яка зростає і розвивається, вдосконалюється. Динамічність еволюційної теорії реалізується й у тому, що вона має історичний характер. Вона виходить із того, що сучасний її стан є наслідком попереднього розвитку і разом з тим він визначає тенденції подальшого розвитку соціально-економічної системи. Інакше кажучи, попередній розвиток визначає сучасний стан як його наслідок, а сучасний стан є причиною, яка зумовлює майбутнє цієї системи. Еволюційна економічна теорія за своєю природою є діалектичною, оскільки бачить джерело розвитку соціально-економічної системи в її внутрішніх суперечностях, а єдність і боротьба протилежностей у розвитку самих суперечностей породжують дію рушійних сил, тобто породжують внутрішню енергію саморозвитку системи шляхом розв'язання цих суперечностей.

Закони діалектичної філософії, перш за все перехід кількісних накопичень у якісні зміни, єдності і боротьби протилежностей, заперечення заперечення, дають змогу розкрити внутрішні зміни в соціально-економічній системі, тенденції її розвитку, взаємозв'язок і взаємодію поступових, суто еволюційних змін із глибокими, стрибкоподібними змінами, які визначають перехід системи в нову якість, тобто на якісно новий етап розвитку.

Отже, еволюційна економічна теорія, яка трактує розвиток соціально-економічної системи як природно-історичний процес, означає поєднання еволюційних і стрибкоподібних, революційних періодів розвитку. На жаль, навіть згідно з серйозними розробками еволюційної теорії, поєднання "еволюційних і революційних періодів у їхньому розвитку... не може бути в усіх своїх проявах описане еволюційним методом"2. Звідси випливає, що перехід кількісних змін у глибокі якісні, становлення і розвиток нових етапів зростання соціально-економічних систем не можуть бути охоплені новою теорією, виходять за межі ЇЇ можливостей. Але і самі вчені визнають, що закони діалектики є "душею" еволюційної теорії, що її перевага - у розгляді систем не в статиці, а в динаміці, у розвитку. А розвиток, як підкреслював основоположник еволюційної теорії Й. Шумпетер, включає "творче руйнування", розрив поступовості руху. Обмежуючи цю теорію якоюсь незрозумілою спрощеною "еволюцією", заперечуючи можливості пізнання нею глибоких якісних, революційних змін у розвитку економіки і суспільства, ми не просто збіднюємо її зміст, а втрачаємо і реальні переваги, реальне значення як теоретичну основу успішного просування до висот цивілізації. Отже, так само, як незмінність, циклічність та невизначеність економічного розвитку не заперечують еволюційного розвитку, так і взаємодія кількісних і якісних змін, еволюційних та революційних перетворень не заперечує еволюційного типу розвитку й еволюційної економічної теорії, оскільки поєднання цих різних форм руху становить об'єктивний зміст будь-якого розвитку, в тому числі соціально-економічного.

150.Сутність сучасних дискусій про співвідношення економіки та етики.

Економічна етика — розділ науки, що визначає методи і форми досягнення етично виправданих економічних цілей, які ведуть до росту продуктивності праці і на цій підставі сприяють підвищенню добробуту населення.

В наш час для з'ясування етично-відповідальних, гуманних та, одночасно, економічно ефективних шляхів розвитку сучасного господарства з'явилася потреба посередництва економічної та етичної теорії. Створити системну концепцію економічної етики, яка мала б змогу розв'язати нагальні проблеми сучасності, можна, лише спираючись на багатовіковий досвід західноєвропейської філософської думки. Тому побудова нової етико-економічної теорії потребує звернення до теоретичних пошуків західноєвропейської філософії, що відбувалися протягом двох тисячоліть.

В дослідженні зв'язку між економікою і етикою ми можемо розпочати з двох визначень, які тут видаються доречними. Економіст Девід Причитко одного разу дав визначення економіки як «мистецтва накладати параметри на наші утопії». І у особливо проникливому визначенні нобелівський лауреат Ф. А. Хаєк написав, що «допитливе завдання економіки — продемонструвати людям, як мало вони дійсно знають про те, що вони вважають, вони можуть спроектувати». Що пропонують обидва визначення, так це те, що економіка має справу зі сферою можливого і займаючись цим, вона визначає межі мислимого. Перед тим, як ми скажемо, що ми «повинні» щось зробити, можливо, нам слід переконатися, що ми можемо це зробити, в тому сенсі, що дія вірогідно приведе досягне задуманої мети. Сказати по-іншому: повинен означає можу.

Для отримання позитивного знання про господарство в класичній економічній теорії було сконструйовано абстрактну модель людини — Homo economicus, що має лише єдиний стійкий мотив максимізації власного інтересу, якій дозволяв би математично розраховувати економічні явища. Проблема «подолання» різноманіття мотивів щодо економічної дії вирішувалася шляхом відбору основного мотиву за критерієм калькуляції, сталості та повторювальності.

Оскільки етичні орієнтири, моральні мотиви, наміри, властивості характеру не підлягають виміру, вони виходять за межі розгляду й розрахунку. Далі конструюються певні ієрархії переваг, де «економічне» стає вищим за «неекономічне», «раціональне» — за «ірраціональне». Тим самим відбувається самовідокремлення економічної раціональності від інших видів раціональності, етичної зокрема. Наслідком цього постає нормативне перебільшення логіки ринку, зведення її в певний абсолютний принцип координації суспільства, що означає повну елімінацію моральної складової із життя людини. Згідно з такою логікою не ринок адаптується до соціальних відносин, а навпаки всі міжлюдські відносини детермінуються лише вимогами ринку.

На противагу «економічній логіці» в сучасних етико-економічних дослідженнях стверджується принципово інша нормативна позиція, згідно з якою раціональність економічної діяльності розглядається як послідовна та узгоджена дія, яка є варіативною, а належність до «економічного» не може вимірюватися лише ступінню раціональності. Людська поведінка виходить за межі вітальної доцільності, вона пов´язана з орієнтацією на етичні цінності та моральні норми. Поняття раціональності виводиться за межі максимізації корисності, та відповідно розширюються межі дослідження економічної діяльності.

Таким чином, питання раціональності дозволяє «навести мости» між етикою та економічною наукою, набуваючи конкретизації в проблематиці розумного ведення господарства, що охоплювало б етичний вимір (ціннісна раціональність) та економічний (цілераціональність). При цьому жодній із них не надається визначальної нормативної переваги, стверджується їхній діалектичний зв´язок. Без цілераціональної економічної дії не було б великих досягнень наукового прогресу. Менеджер, якому бракує стратегічних навичок, буде досить безпорадним в господарчому процесі, як і абстрактний мораліст-філософ, що намагається вплинути на дійсність. Але й досить небезпечними є абсолютизація цілераціональності, автономізація економічної системи з одночасним нехтуванням моральними вимогами, що здатні породжувати соціальні кризові явища. Тому у вирішенні проблем сучасного господарства необхідне врахування його етичної складової, відповідно осмислення таких проблем можливе лише в процесі плідної співпраці нормативної економічної теорії та нормативної етики.

Отже, підводячи підсумки ми може зазначити, що ринкові відносини мають гостру нестачу загальнолюдських цінностей, а для успішної діяльності в будь-якій сфері, зокрема в економічній, треба вкладати свої морально-етичні норми і правила.