9.Особливості філософського пізнання та його методологія.

У перекладі з давньогрецької «філософія» означає любов до мудрості (любомудрість). У VI ст. до н. е. Піфагор із Самоса на запитання тирана Полікрата про те, чим він займається, відповів: «Ні, я не мудрець (sophos), я любитель мудрості (philosophos)». Піфагор мотивує свою позицію тим, що людина через слабкість своєї натури не здатна володіти такою гідною якістю розуму, як мудрість. Критицизм щодо реальних можливостей люди­ни виявився у Піфагора в розмежуванні понять «софія» і. «філософія». Перше (мудрість) — прерогатива богів, друге (філософія) — покликання людини. Відповідно філософ — не мудрець, а любомудр — той, хто прагне до мудрості. Мудрецеві, як і Богу, вже немає до чого прагнути, його муд­рість суверенна й абсолютна Любитель же мудрості завжди динамічний, він рухається, йде до мудрості. Здогади з цього приводу можна будувати будь-які, адже Піфагор, як потім і Сократ, нічого не писав і нікому своїх переконань не нав'язував. Незважаючи на це, на основі піфагорейства ви­никали довготривалі таємничі союзи, членів яких навіть карали смертю (це здійснював, наприклад тиран Кілон у місті Кротоні в середині V ст. до н. е.). А люди продовжували філософствувати. Що їх до цього змушувало? Чи не те, що «філософія», любов до мудрості, є найнадійнішим способом осягну­ти таїну життя і його сенс?

Отже, філософствувати — це прагнути до мудрості, яка у повсякденно­му розумінні почасти замінює поняття філософія. Справді, вона має не­пересічне значення, тому що дає змогу приймати практичні рішення, слу­жить засобом керування людською поведінкою, способом життя. Мудрість визначає міру в усіх справах, оскіль­ки будь-яка крайність веде до не-передбачуваних рішень. Вона дає можливість усвідомити власні по­милки, робить людину обережною, обачливою, проте ці позитивні якос­ті можуть перетворитися і на не­доліки.

Мудрість притаманна не всім людям, хоча потенційно власти­ва кожному. Вона здобувається різними шляхами, виявляється у різноманітних сферах знань і діяльності, закріплюється у прислів'ях, притчах. Мудрість існує, тому що існують проблеми, які вимагають вирішення. І хоча вони не є остаточними вирішеннями, проте сприяють пра­вильному спрямуванню людини.

Мудрість — не наука, оскільки наука є системою понять, значення яких органічно пов'язано з її предметом. Мудрість не є системою понять, дослідженням, хоча, звичайно, є розумінням Вона ґрунтується не стільки на даних науки, скільки на повсякденному та історичному досвіді. Мудрість не може стати наукою, як і наука — мудрістю. Філософія, як би високо во­на не оцінювала мудрість, не повинна себе ототожнювати з нею.

Філософія — теоретична форма світогляду, яка, виступаючи рефлек­сією помежових основ усіх типів історичної практики людини, підсумовує, синтезує її досягнення, формує світорозуміння, а також визначає світовідношення, обґрунтовує вектори індивідуальної та соціальної творчості. Виконання традиційних функцій філософії забезпечує її теоретико-практична сутність.

Теоретичний аспект філосо­фії — усвідомлення природної та соціальної реальності, яка відкри­вається людині в процесі духовно­го і практичного засвоєння її; ви­значення горизонтів досягнутого в кожну епоху з метою її пере­творення; вироблення нормативно-ціннісних основ переконань лю­дей. У цьому рефлексивному пла­ні створюється картина світу он­тологічні припущення, гіпотези іс­нування; принципи, шляхи пізнан­ня; місце людини в межах природного і суспільного цілого; смисли, ціннос­ті, пріоритети, життєві установки; ідеали; цілепокладання, доцільність тощо.

Практичний аспект філософії — діяльна проекція картини світу, яка визначає настрій емоційної сфери, належність до заданих видів самостворення. У практичному плані оформлюються типи життєдіяльності, здійсню­ється їх апробація, входження можливого в дійсне (суще), формуються вольові акти та спрямування. Усвідомлюються програми самореалізації, громадянська позиція, реальний сенс і призначення життя тощо.

Філософія, пов'язана з багатьма науками та мистецтвом, отримує тим самим грунт для зіставлень і узагальнень, горизонт її ширший, а виснов­ки більш глибокі: те ж саме ремесло філософ розуміє значно тонше, ніж вузький спеціаліст. Прагнення до знання, але не надуманого, а справжньо­го бажання постійно осягати божественну, а не пересічну істину, не вважа­ючи себе мудрецем, — у цьому і полягає мудрість Сократа як філософа.

Світ, історія, культура мають сенс завдяки піднесеному, яке повинно перетворювати зло на добро. Смисл понять філософії залежить від цінніс­них горизонтів. Виходячи з абсолютного, з того, що повинно бути, філосо­фія вводить ціннісно високі рівні, відкидає нагромадження непотрібного, оманливого; вона не сіє ілюзій, а руйнує їх Спираючись на міцні й довго­тривалі знання, філософія допомагає людині орієнтуватися в житті, оціню­вати події і речі, діяти, тобто бути. Зберігаються і вживаються тільки ті знання, в яких є потреба у людини, активної і діяльної у світі. Ці знання, носієм і оберегом яких є філософія, виступають цінністю, необхідною для людини.

Світ суперечливий. Лише сон і смерть, нічого не обіцяючи, все викону­ють. У дійсності нескінченне прагнення до кращого перетворює отруту на ліки, зіштовхує людину і суспільство, реформу і владу, природу і культуру, пізнання і практику, робить їх внутрішньо конфліктними. Знання зумовлює кризу розуму. Поки що нікому в соціумі не вдалося досягнути оптимуму зміни і стабільності, доктрини і життя, долі і діяльності, культури і ци­вілізації. Сократ зрозумів, що нові, духозвеличувальні прояви філософії на практиці виходять із здатності здійснювати роботу, яка примушує жити, існувати те, чого не існує. Не претендуючи на вироблення якихось кон­кретних рецептів, інструкцій, на відміну від спеціальних наук, філософія ге­нерує здатність «бачити» взагалі. Пафос казки-притчі про голого коро­ля не у фіксації відсутності одягу, а в розвінчанні міфу про його наявність.

Потрібно пам'ятати ще одну важливу особливість. У грецьких текстах є три слова, які означають любов. Перше — це «Ерос». У платонівській філософії Ерос є виразом туги за божественним Цим словом визначається любов естетична і романтична (платонічна). Коли ми говоримо про любов до свого супротивника або чужої людини, для цього існує слово «Агапе». Воно означає розуміння, добру волю стосовно всіх людей. Це любов, яка ллється через край, — спонтанна, немотивована, безпричинна, вона виникає незалежно від будь-яких функцій або якостей об'єкта. Ця любов діє в серці людини, вона безкорислива. Третє — «Філіа», душевна близькість друзів. Філіа — взаємна любов: людина любить, оскільки її люблять. Отже, філо­софом, любителем мудрості може бути не кожний, а лише той, на кого звернула увагу і наділила своєю симпатією Софія — божественна муд­рість. Філософ — обранець мудрості.