7.Структура філософського знання

В ході предметного самовизначення філософії і її внутрішньої диференціації (спеціалізації) сформувалися наступні філософські дисципліни:

 онтологія (від греч. онтос - буття, суще) - вчення про буття (чи про першооснови усього сущого) : проблема буття розуміється тут в універсальному (всеосяжному) сенсі ("чому є щось, а не ніщо" - одне з перших філософських питань), аналізуються буття (сам принцип існування), небуття (чи можливе неіснування, ніщо), буття матеріальне (природа) і ідеальне (ідея, думка, дух). Часто онтологія в історії філософії ототожнювалася з метафізикою (букв. те, що йде після фізики), оскільки буття розглядалося не як те, що існує, а як те, що дозволять усьому існувати, само цим існуючим не будучи;

 гносеологія, эпистемология (від греч. гносис, эпистеме - знання) - теорія пізнання, аналіз найбільш загальних питань пізнання : пізнаваний або непізнанний (агностицизм) світ, які можливості, методи і цілі пізнання; у чому суть пізнання і що є істина; хто суб'єкт і що є об'єктом пізнання;

 логіка (від греч. логос - думка і слово одночасно) - наука про форми правильного (тобто зв'язного, послідовного, доказового) мислення; формами такого правильного (тобто відповідно до правил логіки, що відбиває реальні процеси дійсності) були поняття, судження, висновки;

 етика (від греч. эйкос - що відноситься до устоїв, характеру, поведінки) - наука про моральність, моралі як формам суспільної свідомості, про належне і правильну поведінку людини серед собі подібних; проблеми етики пов'язані з проблемами свободи волі, природи моральної поведінки і його принципів, справедливості, доброчесності, вищого блага, користі і щастя як наслідків людської поведінки;

 естетика (від греч. аестетикос - що відчуває, чуттєвий) - наука про художнє і ціннісне освоєння світу : вивчає принципи і умови творчого перетворення і зображення світу в таких категоріях, як краса, прекрасне, піднесене, потворне, естетичне сприйняття, смак, трагічне і комічне.

 філософія історії (освоєння закономірностей історичного процесу).

Структуру філософії в цілому можна зв'язати з такими трьома освоюваними нею явищами, як істина, добро і краса.

8.Філософія: основні теми дослідження. «Вічні» філософські питання.

Якщо наукове знання описує і по­яснює галузь того, що є, то філософське знання охоплює галузь того, що повинно бути, — сферу цінностей, сенсу і мети людського існування. Біль­ше за все філософія цікавиться тим, що найменше за все приваблює нау­ку, — зв'язком даних явищ дійсності із загальним і цілим, розумінням життєвого смислу і значення явищ, котрі окремо вивчаються різними науками. Філософське мислення вирішує проблеми помежових основ буття і пізнання. В чому ж особливість філософського підходу до дійсності? Чи можемо ми говорити про філософське мислення як особливий склад ро­зуму, а не тільки про філософію як певну професійну діяльність? Вже в ан­тичності філософію розуміли як особливого роду духовну діяльність, яка прояснює багатоскладність світу. Заняття нею передбачають наявність пев­них моральних якостей і розумових доброчинностей. Філософське мис­лення насамперед виділяє найбільш важливе, істотне із нескінченної багато­манітності навколишніх явищ. Воно виражається у трьох основних рисах: рефлексивність, цілісність і критичність.

Рефлексивність — це прагнення до остаточного усвідомлення своїх дій, тобто налаштованість на виявлення смислу подій та їх зв'язку між собою. Великий подив, з якого народжується дух філософствування, -це втрата влади частковості й обмеженості, коли людині вперше відкри­вається перспектива нескінченності цілого, можливість зосередитися на його розумінні, а отже не тільки пізнати розумом, але й відкрити багато чого почуттю і волі. Хоча рефлексія не у всіх випадках веде до справді філософського мислення, приводом для неї можуть бути й хибні, на­думані проблеми (повчальний приклад — середньовічна схоластика), однак без рефлексії філософського мислення не буває.

Цілісність філософського мислення означає спрямованість на об'єд­нання багатоманітності людського життя — особистого, соціального, пізна­вального, політичного — через виявлення їх зв'язків. Точка зору цілісності зовсім не означає знання всього про цей світ. Філософськи мисляча людина уявляє основні тенденції розвитку світу, суспільства, пізнання, може спів­віднести своє життя з цими тен­денціями і зрозуміти своє місце в цьому розвитку.

Критичність означає перед­усім здатність оцінювати й онов­лювати основи своєї власної ді­яльності в динамічному світі. Сила філософського мислення — у вмін­ні задавати все нові й нові пи­тання світу й самому собі. У фі­лософії немає заборони на крити­ку і сумнів. Специфіка філософії виявля­ється в особливій настанові, на­прямі мислення, який починається із сумніву, тобто переосмислення звичних поглядів, традицій, концепцій. Видатні мислителі давнини (Демокріт, Платон, Арістотель) ставили питання: «Що таке «буття»? Що означає «бути»? Чи має Всесвіт якусь єдність або мету? Чи потрібно добру бути вічним, щоб заслужити високу оцінку, чи до добра потрібно прагнути, якщо навіть воно несе людині загибель?» Що є "я"? Що є істина? Що є людина? Що є душа? Що є світ? Що є життя?Питання про сутність буття, матеріальність і субстанціональність світу, походження свідомості, про взаємоді. Природи і суспільства, про появу людини, сутність та мету її життя, про наявність душі,учення про істину та перспективи розвитку людини і суспільства...

Твердження кожного з них водночас було запереченням думки попередника. Всі видатні філософські вчення заперечують одне одне. Таке заперечення може бути абстрактним, метафізичним або конкретним, діалектичним Проте завдяки сумніву і за­переченню вибудовується цілісна, неперервна картина філософської культу­ри мислення.

Відносність власних знань про світ та про саму себе — найважливіший мотив культурного розвитку особистості, ознака її духовної зрілості. Саме в цьому полягає особливість філософії як спонукального мотиву до мислення. Вчитися — це перш за все мислити, перетворюватися на творчу людину, яка керується внутрішньою потребою пізнати навколишній світ і себе. Як вчення про мислення філософія вчить вміння не дивитися, а бачити. Адже пошук істини — це розкриття внутрішнього світу людини, випробування, напруга інтелектуальних і моральних сил Тому бачить той, хто може побачити.