66.З Фрейд психоаналіз Юнг

Засновником психоаналізу є австрійський психіатр 3. Фрейд (1856-1939 рр.). В загально-філософському плані Фрейд і його послідовники розглядають психіку людини як щось самостійне, що існує незалежно від суспільства, тлумачать індивідуальне життя та історію суспільства як прояв несвідомих потягів людини і цілих народів.

Основні праці З.Фрейда «Вступ до психоаналізу», «Психологія несвідомого», «Майбутнє однієї ілюзії».

Книга «Вступ до психоаналізу: Лекції» З.Фрейда — теоретичний виклад принципів і методів психоаналізу. У викладеній концепції З.Фреид постулює існування несвідомого як найважливішого компонента людської свідомості. За Фрейдом, людською поведінкою керують ірраціональні психічні сили.

У згаданій праці З.Фреид дає нове трактування структури людської особи. Його модель особи передбачала багатоплановість мотиваційних структур людської поведінки, подання у цих структурах біологічного, індивідуально-особистої? (Его) та соціального (Супер-его) рівнів організації. Біологічне зводилось до енергії лібідо, соціальне — до сексуальної спрямованості людини, а індивідуально-особисте має безперервно узгоджувати вимоги, які ставить реальність, несвідоме до Супер-его.

З.Фреид зосередив увагу на проблемі ставлення психоаналізу до релігії, науки й світосприйняття. Вважаючи свої теоретичні побудови суто науковими, З.Фреид піддає критиці релігійне світосприймання.

Релігію він вважає особливою формою колективного неврозу. Всі інші області людської культури — мораль, мистецтво, фольклор — теж є виявом несвідомого в людини, які сублімуються і набувають раціональних форм.

Найбільш відомими послідовниками З.Фрейда були К.Г.Юнг і Е.Фромм. Вони уточнили вихідні положення психоаналізу, оновили їх і тому їхня концепція отримала назву неофрейдизму.

Карл Густав Юнг (1875-1961) у своїй концепції несвідомого зробив акцент саме на таку широку енергетичної трактуванні лібідо. Цим характеризується його розвиток фрейдовській концепції з 1906 р. аж до розірвання всіх стосунків з Фрейдом в 1913 р. через теоретичних розбіжностей, висловлених, зокрема, у роботі Юнга «Метаморфози і символи лібідо» (1912). З його точки зору, це універсальна вітально-психічна енергія. Її регресія призводить до виникнення неврозів, які характеризуються відтворенням архаїчних образів. Формування психічного відбувається, таким чином, у процесі індивідуації - освоєння, як привласнення особистого, унікального архаїчного культурного досвіду, накопиченого поколіннями людей і вираженого в символічній формі, перш за все в казках, забобони, міфах, релігії. З цієї точки зору невротично небезпечні як східні культи, що передбачають повне розчинення індивідуальності в загальному, так і європейська десакралізованная культура, яка формує екстравертірованний індивіда.

Несвідоме, таким чином, згідно роботі Юнга «Відношення між Я і несвідомим» (1928), містить у собі колективне і безособове - архетипи, образи колективного несвідомого. У Юнга можна виділити кілька аспектів розуміння архетипів. По-перше, він розглядає архетипи як психічні кореляти інстинкту, «автопортрети інстинкту". Вони універсальні для всіх культур. На основі розуміється таким чином архетипу і будується людську поведінку - кожен раз по-різному. Наприклад, в кожній людині поєднуються два начала - аніма і анімус. Архетип жіночності - аніма - повязаний з емоційним началом.

собою, так і проявляти себе негативно: викликати нестійкість настрою, примхливість, сльозливість і пр. Протилежна початок - анімус - уособлює чоловіче раціональний початок. Обидва архетипу можуть бути представлені символічно. Сучасний людина стикається з цим у сні. Проте їх природа, згідно з Юнгом, неясна. Він зазначає, що це особлива субстанція, результат спонтанного породження структур нейродинамічні мозку. Але при цьому він вважає, що архетип може бути чистим актом сприйняття. Головне, що архетип не можна осмислити дискурсивно. Психологія може лише описувати, тлумачити і типізувати. На це побудована концепція типів характерів, викладена у праці «Психологічні типи» (1921), яка активно використовується сьогодні в соціоніки.

Юнг вважав, що концепція несвідомого - принципово нового ірраціонального обєкта дослідження - вимагає нової по типу наукової раціональності: вона повинна виходити не зі причинних залежностей, а з синхронії досліджуваного обєкта. Несвідоме має розглядатися поза часовій послідовності як значиме ціле (наприклад робота "Психологія і алхімія» (1944)). Архетипи несвідомого одночасно є першоосновою миру, яка вибудовує субєкт, та структурами психіки, з допомогою яких ми можемо говорити про людській свідомості і культурі. Самі вони поза часом і поза простору - тільки так можна пояснити парапсіхіческіх явищ цілий ряд.