
- •1.Світогляд, його структура
- •2.Історичні типи світогляду (міфологія, релігія, філософія).
- •3.Філософія і світогляд, співвідношення і сутність
- •5.Філософія і наука, порівняння
- •6. Історичні передумови виникнення філософії та її джерела
- •7.Структура філософського знання
- •8.Філософія: основні теми дослідження. «Вічні» філософські питання.
- •9.Особливості філософського пізнання та його методологія.
- •10.Філософській світогляд: його роль у житті особи та суспільства.
- •11.Східний і західний типи філософствування.
- •12.Роль та призначення філософії в історії та сучасному світі.
- •13.Філософія як раціоналізований та систематизований світогляд.
- •14.Філософія стародавньої Індії
- •15.Ортодоксальні школи Давньої Індії та їх філософські ідеї.
- •16. Неортодоксальні школи Давньої Індії та їх філософські ідеї.
- •17.Філософія Давнього Китаю: вихідні принципи.
- •18.Етико-політичне вчення Конфуція.
- •19. Онтологія та етика Даосизму.
- •20.Етико-політичні вчення моїзму та легізму: порівняльна характеристика.
- •21.Досократична філософія.Мілетська школа
- •22.Давньогрецький Атомізм
- •3.2. Платон
- •3.3. Епікурейство
- •3.4. Критика атомізму
- •24.Ідеальна держава Платона
- •25.Платон Міф про печеру
- •26 Аристотель.Про матерію і форму.4 причини вин речей
- •27.Етика Аристотеля
- •28 Етика.Стоїки та епікурейці.Порівняння
- •29.Античний скептицизм
- •30 Неоплатонізм
- •32.Основні етапи становлення сер філософії
- •34.Апологетика: примат віри Тертуліан
- •35.Патристика: віра для розуміння Аврелій Августин
- •36.Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм) Фома Аквінський
- •37.Розуміння історії в сер хр філософії
- •39.Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження Мор Кампанелла
- •40.Політична філософія Макіавеллі
- •41.Натурфілософія доби Відродження.Дж. Бруно
- •42.Світоглядне значення природничо-наукових поглядів м.Коперника, г.Галілея.
- •43.Ідеї реформації та їх значення для Нового часу
- •45.Спільні та відмінні риси в методології емпіризму та раціоналізму Нового Часу.
- •48.Недоліки методології емпіризму, виявлені д.Юмом.
- •49.Принципи методології р.Декарта.
- •50. Розвиток вчення про субстанцію в концепціях р.Декарта, б.Спінози, г.Лейбніца.
- •51.Концепція «природного права» т.Гоббса.
- •52. Філософія епохи Просвітництва: людина і суспільство.
- •53.Вчення про суспільство та цивілізацію ж.-ж.Руссо.
- •54.Матеріалізм епохи Просвітництва (д.Дідро, ж.Ламетрі, п.Гольбах).
- •55.Агностицизм філософії і. Канта Антиномії
- •56.Етичні погляди і. Канта. “Категоричний імператив”.
- •57.Метод і система філософії Гегеля Абсолютна ідея
- •58.Філософія історії Гегеля
- •59.Антропологічна філософія л.Фейєрбаха.
- •60.Філософія марксизму( діалектичний матеріалізм)
- •61. Марксизм.Історичний матеріалізм
- •62.Філософія життя (Ніцше, Шопенгауер)
- •63.Позитивізм неопозитивізм
- •64.Прагматизм Пірс, Джеймс,Дьюі
- •65.Атеїстичний екзистенціалізм Сартр Камю
- •66.З Фрейд психоаналіз Юнг
- •67.Неотомізм Марітен Войтила Жільсон
- •68.Герменевтика.Проблема розуміння
- •71.Філософська думка Київської Русі.
- •72 Філософія в Києво-Могилянській академії.
- •73.Сковорода 3 світи і 2 натури
- •75.Філософські ідеї т.Шевченка.
- •76.«Філософія Серця» п.Юркевича.
- •77.Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •78 Консерватизм соціально-філософських поглядів Липинського Донцов
- •125.Екологічні проблеми сучасності.
- •126. Екологія та екологічні проблеми в Україні.
- •127. Поняття соціального передбачення та прогнозування майбутнього.
- •128.Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
- •129.Історичні закони. Єдність та різноманітність історичного процесу.
- •130. Предмет філософії історії, сутність історичного процесу.
- •131. Мета та сенс історичного розвитку за к.Ясперсом. Поняття «осьового часу».
- •132. Спрямованість історичного процесу. Критерії суспільного розвитку.
- •133. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу.
- •134. Особливості філософського розуміння культури.
- •136.Співвідношення культури і цивілізації в концепціях о.Шпенглера та м.Бердяєва.
- •137. Цивілізаційна концепція с.Хантінгтона.
- •138. Проблема взаємовідносин культури і цивілізації. Перспективи їх розвитку у майбутньому.
- •139. Специфіка формаційного та цивілізаційного підходів до проблем духовності.
- •140.Концепція «Третьої хвилі» а.Тоффлера.
- •141.Економічна сфера суспільного життя та її характеристика.
- •142.Філософія економіки: предмет дослідження, методи та завдання.
- •144Філософсько-методологічні засади політекономії к.Маркса..
- •145.Філософія грошей г.Зіммеля
- •146.М.Вебер про взаємозалежність ментальності та господарського устрою.
- •147. Теорія зайнятості та грошей Дж.М.Кейнса.
- •149.Еволюція методології економічної науки.
- •150.Сутність сучасних дискусій про співвідношення економіки та етики.
5.Філософія і наука, порівняння
Філософське знання відмінне від наукового, хоча в них є багато спільного в предметі, методах, логіко-понятійному апараті дослідження. Філософія не є суто науковим знанням. Навідміну від інших наук вона є теоретичним світоглядом, який синтезує раніше акумульовані людством наукові знання. Предмет філософії набагато ширший за предмет дослідження будь-якої окремої науки. Філософія інтегрує інші науки , але не поглинає їх, не містить у собі завершеного наукового знання. Філософія має доволі складні структуру, якої не мають інші науки, до її складу входять онтологія, гносеологія, логіка тощо, які також мають максимально узагальнений теоретичний характер і вміщують базові фундаментальні ідеї та поняття, що лежать в основі інших наук. Філософія припускає суб'єктивний вплив на неї з боку окремих філософів(філософських шкіл).Філософія стає сукупністю об'єктивного знання, цінностей, моральних ідеалів свого часу, віддзеркалює вплив конкретної епохи, вивчає не лише предмет пізнання, а й його механізм. Філософія зазнає значного впливу різноманітних ідей, що були вироблені попередніми філософами т філософськими школами. Вона обмежена лише пізнавальними можливостями людини, містить у собі вічні проблеми й питання, які сьогодні можкть бути розв'язані логічним шляхом.
Спільним для філософії і науки є те, що: 1) філософія і наука є формами суспільної свідомості; 2) філософія і наука здобуті знання представляють у теоретичній формі, у формі логічних доведень своїх висновків; 3) філософія і наука є структурними елементами наукового світогляду, тобто включаються в структуру світогляду; 4) філософія і наука мають однопорядкові структурні елементи (предмет, закони, поняття (категорії), методи дослідження). Разом з тим, філософія і наука мають і відмінності: 1) у філософії понятійний апарат, закони мають на відміну від будь-якої науки всезагальний характер, тобто екстраполюються на всі сфери дійсності; 2) філософія, як відомо, є форою суспільної свідомості. Наука окрім цього виступає ще як безпосередня продуктивна сила суспільного виробництва; 3) закони і понятійний апарат філософії виконують функцію загальної методології пізнання. Закони і понятійний апарат окремої науки виконують методологічну функцію лише для цієї науки; 4) філософія дає загальну цілісну картину світу. Окрема наука досліджує лише певну сферу дійсності і тому такої цілісної картини світу дати не може; 5) філософія включається в теоретичне обґрунтування будь-якого світогляду. Наука є важливою складовою наукового світогляду. Філософію вважають матір'ю науки, і перші вчені-природознавці були одночасно філософами, а сама філософія прагне використати теоретичні методи дослідження, логічний інструментарій для обґрунтування своїх положень, вироблення достовірних, загальнозначущих принципів і законів. Філософія ж вбачає своє завдання в синтезі людських знань, у формуванні єдиної картини світу. Вона має справу з фундаментальними характеристиками людського буття.
6. Історичні передумови виникнення філософії та її джерела
Майже всі дослідники сходяться на тому, що в середині І тис. до н. е., десь приблизно в VI ст., в трьох осередках стародавньої цивілізації — Індії, Китаї та Греції — практично одночасно виникає філософія.
Майже всі дослідники сходяться на тому, що в середині І тис. до н. е., десь приблизно в VI ст., в трьох осередках стародавньої цивілізації — Індії, Китаї та Греції — практично одночасно виникає філософія.
Історики ще мають відповісти на питання, чому саме VI ст. до н. е. виділяється із загального поступу віків І тис. до н. е. як час потужного вибуху інтелектуальної енергії. Вже зараз відомі численні передумови економічного, соціального, політичного та інтелектуально-духовного характеру, які підготували цей перелом. Стрибок у розвитку продуктивних сил внаслідок переходу від бронзи до заліза, від варварства до цивілізації, поява товарно-грошових відносин, ослаблення жорстких традиційних родоплемінних структур, виникнення держави, побудованої на політичних принципах, зростання опозиції традиційній релігії і її ідеологам в образі стану жерців, переоцінка нормативних моральних установок і уявлень, посилення критичного духу і зростання наукових знань — ось деякі фактори, з яких складалась духовна атмосфера, що сприяла зародженню філософії. Інакше кажучи, в епоху, про яку йдеться, здійснювались певні кардинальні зміни в економічній та соціально-політичній сфері, і ці зміни супроводжувались змінами у сфері духу, що породили філософію. Філософія формується в той період, коли сенс людського життя, його звичний устрій і порядок виявляються під загрозою, коли старі світоглядні орієнтири та настанови відмовляються функціонувати, коли мораль, що зросла на основі родових стосунків, вступає у конфлікт не просто з приватним інтересом окремої особи. Між собою стикаються, з одного боку, родова, сімейна мораль, яка являє собою всезагальне начало, але дане в його природній безпосередності, а з іншого — новий, щойно народжений тип всезагального, по відношенню до якого окремий рід, сім'я виступають як дещо часткове — це поліс, держава, всі громадяни якої становлять правове і політичне ціле. Філософія витикає з критичного ставлення до традиції, з сумніву щодо обґрунтованості підстав міфологічного світобачення, з подиву і спроб звільненої думки охопити нескінченний світ.На відміну від міфологічного світогляду, що стоїть на охороні традиції, пасивності, незмінюваності сталого порядку речей, філософський світогляд ґрунтується на активності. Філософія є діяльність, що піддає сумніву та критичному перегляду всі авторитети, забобони, табу та вірування.
Філософія виникає з критичного ставлення до традиції, з сумніву щодо обґрунтованості підстав міфологічного світобачення, з подиву і спроб звільненої думки охопити нескінченний світ.
По-перше, виділилась ідея космічного порядку, яка ґрунтувалась віднині не на могутності бога — верховного правителя, монарха басилевса (як у традиційних теогоніях), а на понятті космосу, який підкоряється закону, правилу (nomos). Nomos встановлює для всіх складових природи елементів (стихій) порядок, відповідно до якого жоден елемент не може здійснити свою владу над іншими.
По-друге, нове мислення ґрунтувалося на розвитку математичних, передусім геометричних, уявлень з їх ідеальними об'єктами, умоглядністю, доказовістю, раціоналізмом та логічністю. Незважаючи на те, про що йдеться (про політичні, онтологічні чи космологічні питання), філософське мислення проектує світ у просторові рамки, які більше не визначаються релігійними категоріями високого та низького, небесного та підземного, але створюються симетричними, зворотними співвідношеннями.
По-третє, абстрактне філософське мислення стало можливим завдяки тому, що його підґрунтям слугував певний життєво-практичний розум, інструментом якого була мова і який давав можливість впливати на людей, а не перетворювати природу, розум політичний у тому значенні, в якому Аристотель визначає людину як політичну тварину.Уже Платон помітив психологічний аспект цієї проблеми. Відповідно до Платона, початок філософії в подиві (здивуванні). У платонівському діалозі «Теєтет» сказано: « .саме філософу властиво відчуття . здивування. Воно і є початок філософії .». Цей здогад Платона про евристичне значення емоції подиву розвиває далі Аристотель. Дійсно, відповідно до Аристотеля, люди почали філософствувати, уникаючи незнання. Але для цього вони повинні були досягти знання свого незнання. Адже знання незнання не є те, що дано безпосередньо. Як правило, люди своє незнання не усвідомлюють. Незнання ж, якщо воно не усвідомлено, не може бути і переборено. Перш ніж прагнути пізнати що-небудь, людина повинна усвідомити, що вона цього не знає. А для цього людина повинна відчути стан подиву, здивування. От цей-той емоційний стан, ця здатність дивуватися, дивуватися тому, що звичайно здається самоочевидним, звичним, а тим самим зрозумілим, — психологічне джерело як початку самої філософії, так і того, що люди стають філософами.