48.Недоліки методології емпіризму, виявлені д.Юмом.

Д. Юм (1711-1776 рр. ) також був англiйським фiлософом. Вiн народився в Шотландiї, закiнчив Единбургський унiверситет.  В системі Юма відобразився агностицизм – заперечення пізнавальності дійсності та деїзм – сприйняття бога як першопричини світу, але заперечення його втручання в явища природи і суспільні події.Iснування для Юма, як i для Берклi, тотожне сприйняттю. Але на вiдмiну вiд Берклi, який заперечував iснування матерiальної субстанцiї i приймав iснування субстанцiї духовної на основi подiбного ототожнення, Юм стверджував, що єдино незаперечливим є iснування вражень. Дiйснiсть- є поток ” вражень “. Тому iснування, чи неiснування поза цими враженням субстанцiї (тiлесної чи духовної)- тут нiчого ми сказати не можемо, у нас немаї пiдстав нi для позитивних, нi для негативних висновкiв з цього приводу. В фiлософiї Юма закладен скептицизм. Вiн вважав, що причини, якi породжують в нас цi “враження”, принципово не є пiзнаваємими. Тому, одним з центральних понять його фiлософiї е вiра. Оскiльки ми не знаемо i не можемо знати, чи iснують об’єктивнi джерела вражень (об’єктивнi предмети, явища), чи вони являються витворами нашої фантазiї, тому виходячи з специфiки людського життя, нам зручнiше керуватися уявленнями про об’єктивне iснування предметiв i явищ свiту. єдине, про що слiд при цьому постiйно пам’ятати-це наша певнiсть в об’єктивному iснуваннi свiту, що базується на вiрi i аж нiяк не може претендувати на iстиннiсть. Але, людина в своему життi, роблячи висновки на якiсь дiї, керується своєю звичкою. Звичка є мiра i керiвництво людського життя. Вона виникає з власного досвiду. Емпіризм

У порівнянні зі своїм попередниками та авторитетами, що відігравали помітну роль у розвитку британського та світового емпіризму того часу — Джоном Локком, Джорджем Берклі та Ісааком Ньютоном, Девід Юм може бути охарактеризований як номіналіст. На противагу відносно збалансованій у правах на існування об'єктивної та суб'єктивної реальностей, дуалістичній Декартівській моделі світобудови, британські філософи-епістемологи починаючи від Локка беруть курс на сенсаціоналізм (sensationalism) — віддання переваги сприйняттю та суб'єктивній матерії як єдинно-обґрунтованому базису філософських теорій. Таким чином ми можемо спостерігати поступову редукцію роліречей самих у собі (субстрату, матерії, субстанції) у їхніх роботах та наголос на емпіричне знання та сприйняття — єдинне у істинності чого людина може бути хоча б до якоїсь міри певна. Усе вищезгадане виливалося у монізм та номіналізм — зменшення кількості сфер та світів у яких ведеться людське існування з двох чи кількох до одного. Особливо помітними подібні удари по матеріалізму і субстанції стають після появи праць Берклі — основні первісні положення теорій якого запозичив Юм, зокрема вартою уваги є концепція ідей (ideas/ collections of ideas) Берклі , яка дещо модифікуєсться Юмом розмежовуючим усі об'єкти свідомості на сприйняття (impressions) та ідеї(думки) що постали унаслідок їх синтезу (ideas). Тим не менше варто зазначити що не зважаючи на радикальність свого емпіризму, Юм визначав доцільним послуговуватись ним лише у метафізичномуконтексті так само як і своєю скептичністю щодо реальності причинно-наслідкових зв'язків про яку йтиметься нижче і визнавав безглуздість використання подібних судженнь у повсякденному житті.