45.Спільні та відмінні риси в методології емпіризму та раціоналізму Нового Часу.

Символами громадського прогресу в XVII столітті стають перші буржуазні революції в Нідерландах (кінець XVI - почало XVII вв.) і Англії (середина XVII ст.). Зміни в економіці, політиці, соціальних стосунках, свідомості людей були такі значні, що цей історичний період дістав назву - Новий час. З новою силою розгорнулася полеміка про те, що ж є основою справжнього знання - розум або досвід. Виникають дві основні концепції пізнання - емпіризм і раціоналізм. Френсис Бэкон (1561-1626) - родоначальник емпіризму в англійській філософії. Його головний філософський твір "Новий органон" протистоїть "Органону" Арістотеля - символу старої схоластичної умоглядної науки. На відміну від суджень і понять схоластики, утворених на принципах логіки Арістотеля, Ф.Бэкон пропонує абсолютно інший шлях формування загальних понять - індукцію, в основі якої лежить експеримент і очищення розуму від помилок ("ознак" або "ідолів"). Цей процес пізнання заснований на русі думки від частки до загального: на основі окремих досвідчених даних в результаті систематизації досягається істина у формі загального висновку.

Істинний метод дослідження, що полягає в розумовій переробці досвідченого матеріалу, представленого експериментом, Ф.Бэкон образно порівнював з діями бджоли, що невтомно збирає нектар. У "Новій Атлантиді" розглядається утопічний прообраз "технократичного суспільства" - концепції, що набула широкого поширення в XX столітті.

Рене Декарт (1596-1650) - французький філософ, математик, фізик, фізіолог, представник класичного раціоналізму. Також ставив завдання створення наукового методу пізнання, супротивного схоластиці. Але на відміну від Ф.Бэкона, який звертався до досвіду, експерименту, Р. Декарт апелював до розуму, самосвідомості.

У основі філософії Р. Декарта лежить дуалізм душі і тіла. Механістична риса його світогляду проявляється в твердженні того, що світ представляє сукупність різних механізмів - "рослина такий же механізм, як і годинник".

Подальший розвиток ідеї раціоналізму отримали в працях Би. Спінози, який здолав дуалізм Декарта і єдність світу пояснював через матеріалістично зрозумілу субстанції. Раціоналіст Г. Лейбніц, навпаки, доводив гармонію світу наявністю вселенської системи монад - духовних утворень нерозривно пов'язаних з Богом - вищою монадою. При усіх відмінностях в поглядах прибічники раціоналізму дотримувалися головного принципу - порядку ідей відповідає порядок речей.

Від філософії Нового часу невід'ємна Освіта - потужна течія в області культури і духовного життя передових європейських XVIII століття. Видатними представниками Освіти прийнято вважати Дж.Локка, Вольтера, Ж.Ж.Руссо, Д.Дидро, Монтескье, П. Гольбах, раннього І.Канта та ін.

46. Значення методології Ф.Бекона для формування філософії Нового часу.

Ф. Бекон вважається засновником фiлософiї нового часу.   Вiн був з роду аристократiв, лорд, канцлер,охороняв печатку. В своему творi “Новий Органон” (Органон – кодекс праць Арістотеля)розглядав проблеми пошукiв ефективного методу пiзнання (тобто розробив методологiю-вчення про методи).

До цього пiзнання розглядалось як iнтелектуальна гра, а тепер то є вже знаряддя для користi (“Знання-це сила”).  Методи пiзнання подiляються на напрямки:

методи свiтлоноснi (для пiзнання явищ i властивостей речей; користуються фiлософи);

методи плодоноснi(iншi науки дають конкретнi результати;для користi людини).

Вiн призивав, щоб вiдкинути все, що заважає пiзнанню.  Заважають свого роду iдоли :

роду (перешкоди, якi обумовленi недосконалiстю самого людського розуму);

печери (iндивiдуальнi людськi особливостi, недолiки пристрастi);

ринку (виникають перешкоди внаслiдок спiлкування мiж людьми за допомогою слiв, коли нав’язуються помилковi або звичнi уявлення);

театру (породжуються слiпою довiрою людей в авторитети, старовиннi традицiї, гадки).

За його словами, методи правильного пiзнання повиннi спиратись тiльки на факти (факт-їжа для життя). Але при цьому вчений не повинен все хапати з життя (не бути мурашкою), а також не витягувати з себе(не бути павуком), вiн повинен як бджiлка брати i переробляти факти за рахунок своєї дiяльностi, розуму(бджiлка бере сiк з квiтки i переробляє його в мед). Це дає тiльки продумане логiчне узагальнення фактiв. Його iндуктивний метод(inducto-наведення), як процес узагальнення i форма висновку, забезпечує можливiсть переходу вiд одиничних фактiв до загальних положень. В якостi метода дослiдження iндукцiя розумiється як шлях вивчення явищ, коли окремi факти наводять на загальнi положення.

Три таблички наведення індукції:

1).табличка присутності.

2).табличка відсутності.

3).табличка ступенів(ступінь присутності або відсутності).

“Ми пануємо над природою лише тою мірою, якою підкоряємось її законам”.

В своему другому творi “Нова Атлантида” змальовує майбутнє суспiльство. Описуються автомобiлi, суда, телевiзори, пiдводнi човни i т. п.  Цим островом керують науковці і мають значні досягнення.

Френсіс Бекон – родоначальник нової форми англійського матеріалізму і всієї тогочасної експерементальної науки. Саме він сформував поняття матерії як вираз природи і нескінченної сукупності речей; матерія, за Беконом, перебуває у русі під яким він розумів активну внутрішню силу, “напругу” матерії, і назвав 19 видів руху. Рух і спокій Бекон вважав рівноправними властивостями матерії, що ставило його та ін. філософів перед важко вирішуваною проблемою: як, яким чином абсолютний спокій перетворюється на рух і навпаки.

Бекон обґрунтував в теорії пізнання принцип емпіризму. З цього принципу він виводить пріоритет індуктивного методу і фактично стає його фундатором. Він глибоко дослідив характер індуктивного методу наукового пізнання: отримання загальних положень, загального значення про світ шляхом вивчення різноманітних індивідуальних речей та їх властивостей. Бекон визначив також систему “ідолів”, тобто видимих і невидимих перешкод в процесі пізнання істини.

Бекон, будучи засновником методологічного рівня наукового пізнання, виступає проти схоластичної методології, вузького емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення 3 можливих шляхів пізнання: *шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе; *шлях мурахи-однобічний емпіризм, який зводить до пізнання і нагромадження голих фактів; *шлях бджоли-справжній шлях науки, як бджола переробляє нектар у мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.

Бекон не заперечував існування Бога. Він вважав, що Бог створив світ, але в подальший час перестав втручатися в його справи. Отже, він визнавав існування двох істин: божественної і світської.

У поясненні природи суспільства Бекон був ідеалістом і виступав прибічником абсолютної монархії, багато писав про розвиток торгово-промислових прошарків суспільства того часу.

47. Розуміння досвіду в сенсуалістичній концепції Дж.Локка.

Дж. Локк (1632-1704 рр. ) за фахом був лiкарем, також займався фiлософiєю. Знаменита його теорiя, в якiй вiн обгрунтував теорiю виховання джентельменiв.

Вперше вiн розробив послiдовну концепцiю гносеологiї- науки про знання.  Вiн обгрунтував виникнення всiх знань з чуттєвого сприйняття зовнiшнього свiту.  Його знаменитий твiр “Досвiд про людський розум”складаеться з декiлькох частин.

В 1 частинi вiн критикує декартовську концепцiю вроджених iдей.  Їх нема i не може бути.  Для цього вiн залучає новiтнi даннi культури i розвитку рiзних народiв (нема однакових вихiдних iдей).

В залежностi вiд iсторичного розвитку i умов розвитку, iдеї є, але вони вузькi i рiзнi.  Людина не може народжуватись iз знанням.  Iнтелект людини- чиста дошка.  Що напишеш на нiй- то i буде.

Єдиним джерелом iдеї Локк вважає досвiд, який виступає в 2 формах:

1) зовнiшнього досвiду (чуттєве сприиймання зовнiшнiх речей і явищ);

2) внутрiшнього досвiду (внутрiшнє сприймання дiяльностi нашого розуму);

Зовнiшнiй досвiд виступає як сукупнiсть вiдчуттiв (гарячого, холодного, бiлого, чорного, твердого, м’якого тощо), внутрiшнiй-як рефлексiя (сприймання таких операцiй нашого розуму, як миислення, вiра, сумнiв,бажання та iнш. ). Цi обидва джерела є тим єдиним, звiдки беруть свiй початок всi нашi iдеї (або з одного, або з другого джерела). Зовнiшнi iдеї постачають iдеї чуттєвих якостей, а розум постачає себе iдеями своеї власної дiяльностi.

Первиннi якостi, якi невiд’ємнi вiд тiла, народжують первиннi iдеї. Разом з тим iснує i iнший розряд якостi, який Локк називае вторинним (кольори, звуки, смаки) якi не вiдiграють нiякої ролi в речах, проте викликають в нас рiзнi вiдчуття.

Розрiзняючи первиннi i вториннi якостi Локк прийшов до висновку, що необхiдно впорядковувати, обробляти i створювати складнi iдеї. Для того iснують операцiї порiвняння:

-ототожнення;

-розрiзняння;

Все це дозволяє поступово створювати поняття, створювати образи уявленя.

Образи вiдрiзняються уявленням, а поняття- ступенем узагальнення, їх потужностi.

Його робота мала надзвичайний вплив, вихiдним гаслом якої є те, що немає нiчого в iнтелектi, чого нема у вiдчуттях.

Пiзнавання здiйснюється на основi чуття.