43.Ідеї реформації та їх значення для Нового часу

Реформа́ція (від лат. reformatio) - християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи у 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел християнства, який набув форми релігійної боротьби проти католицької церкви і папської влади.Реформацію пов'язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі — та відповідно називають протестанською,лютеранською або євангелічною.Передумовою до Реформації була криза папства у 14-15 ст. — західна схизма. Рух із церковного поступово переростав в суспільний через невтілені надії на церковну реформу після рішень Констанцького собору 1414-1418 років (папа Мартин V) і особливо Базельсько-Флорентійського собору 1431-1449 років (папа Євгеній IV), а також віденського конкордату (умови) 1448 року щодо Німеччини між римсько-німецьким кайзером Фрідріхом ІІІ-ім і папою Миколаєм V.Безпосереднім початком Реформації вважається розповсюдження Лютером персональних листів-звернень, в яких доводилося, щоСпасіння та Божа милість досягаються завдяки Вірі, а не сповіді в гріхах. Загальним суспільним поштовхом стала публікація латинською25 жовтня 1517 року у місті Віттенберзі заклику до теологічної дискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося про гріх та кару, і особливо критикувалась торгівля індульгенціями. Ініційований Мартіном Лютером церковно-релігійний рух призвів до розриву єдності західно-європейської церкви - появи національних церковних спільнот та виникнення нової теології протестантизму. Ренесансні гуманістичні ідеї спершу не викликали негативної реакції з боку офіційних представників католицької церкви. Ситуація різко змінюється  після того, як у ХVІ ст. Відродження обертається феноменом Реформації.Реформація – церковний культурний рух, спрямований проти засилля католицької церкви в Європі. Основоположники – Лютер, Кальвін, Мюцер, які створили духовні засади нової вітки християнства – протестантизму.Лютер першим виступив проти культу Папи, ідеї його богообраності і непогрішимості. Він мав підтримку у боротьбі з індульгенціями. Запровадив ідею solo fide – ідею особистої віри, виступав проти інституту священства, підриваючи роль і авторитет церкви. Кожний віруючий може бути собі священиком. Відмова від храмового служіння, ікон, обрядовості церкви.У філ-світоглядному плані це означало вільнодумство, заперечення влади церкви в науці та світському житті, що започаткувало процеси секуляризації (звільнення від залежності, від церкви).Лютер і Кальвін спиралися на ідеї раннього християнства, вони прямо виходили на ідеї нім містицизму.Дух раціоналізму і нової етики як підґрунтя капіталістичної економіки породив протестантизм. Феодальна етика спиралася на розваги, праця – для васалів, а протестантизм повертає цінність праці, вводиться принцип економності, моралі, чесності у торгово-грошових стосунках, взаємності, поваги економічних партнерів. Росія не пройшла період протестантизму, тому звідки те, що має. В особі Льва Толстого Росія втратила можливість протестантського перевороту. Протестантизм створив нову етику моралі, він змінює ставлення до багатства, багатство зв’язує з богообраністю людей.Раннє християнство ґрунтується на ірраціональних підходах. Протестантизм дає поштовх розвитку раціоналізму – науки і техніки.Реформа М.Лютера позбавила церкву політичного панування, підпорядкувала її світській владі.Ж.Кальвін (1509-1564) був автором іншого, більш радикального варіанту Реформації. Від лютеранства кальвінізм відрізнявся більш категоричним містицизмом та ірраціоналізмом. Як вчив Ж.Кальвін, Христос своєю жертвою на хресті обрав до спасіння не все людство, а лише якусь його певну частину. Причому критерії "обраності" цілком ірраціональні. Тому, як він каже, "званих багато, а обраних мало". Проте саме внаслідок ірраціонального характеру божественного вибору обранцем може вважати себекожний. Реформація за своїм ідейним змістом була типово ренесансним феноменом. Водночас вона істотно відрізняється від гуманістичної традиції Відродження репресивними заходами Контрреформації. Лютеранський монізм у своєму запереченні автономії людської істоти, її свободи збігається з натуралістичним монізмом пізнього Відродження, який так само заперечує автономію людського єства. Недаремно своє продовження лютеранський монізм, який утверджував існування одного Бога і божественної природи, знаходить у німецькому ідеалістичному монізмі ХІХ ст., а натуралістичний монізм – у матеріалістичному механічного світогляду Нового часу.

44. Наукова революція 17 ст. та формування механістичної картини світу.

У XVII ст. протистояння нових капіталістичних і традиційних феодальних відносин набрало форм революції та громадянської війни. Майже півстоліття охоплює революційний процес в Англії (1640—1688 рр.), завершується національно-визвольна війна проти іспанського абсолютизму в Нідерландах (1566—1609 рр.), антифеодальні повстання супроводжують фронду — суспільний рух у Франції проти абсолютної монархії (1648—1653 рр.). Проте поширення капіталізму, з притаманними йому елементами демократизму в політичному і культурному житті, лише набирає оберти, позиції абсолютизму та фео¬далізму в більшості європейських країн залишаються досить сильними, в духовній сфері традиційно панує релігія. Водночас виробництво стає більш, раціоналізованим, зростає роль механізмів, а разом з ними точних прикладних наук. Уряди держав, що прагнуть до економічної та військово-політичної експансії, надають науковим дослідженням усе більшого значення. В Європі виникають перші природничо-наукові товариства. Зокрема, на початку 60-х років остаточно оформлюється славетне Лондонське королівське наукове товариство, до якого належало багато блис¬кучих вчених, у тому числі великий англійський фізик, астроном і математик Ісаак Ньютон (1643—1727 рр.). В 1666 р. офіційно оформлюється Паризька природничо-наукова Академія, членами якої, крім французьких вчених, були й іноземці. Найвідоміший з них — нідерландський механік, фізик і математик, перший президент Академії Хрістіан Гюйгенс (1629—1695 рр.). Спільними зусиллями європейських вчених створювались наукові підвалини нового світогляду, а, таким чином, і нової секуляризованої культури. У XVII ст. відбувається світоглядна революція, руйнується традиційна картина Всесвіту. В 1610 р. великий італійський фізик, механік і астроном Галілео Галілей (1564—1642 рр.) сконструював зорову трубу і за її допомогою побачив новий неосяжний Всесвіт. Він відкрив чотири супутники Юпітера, гори на Місяці, плями на Сонці, фази Венерн тощо. В трактаті «Зоряний вісник» вчений пізніше напише: «Я відкрив міріадіт зірок, які ніколи раніше не бачили, дійсну природу Чумацького Шляху. Століттями люди спостерігали його світіння, але ніколи не розуміли, чим воно викликано... Чумацький Шлях, або Галактика, складається з міріадів зірок... їх об'єднане світло спричиняє світіння в небі». Таким чином, традиційному геоцентризмові, започаткованому ще в античну добу Арістотелем та Птоломеєм, було завдано нищівного удару. Геліоцентричність Всесвіту, обгрунтована Коперником, дістала «практичне» підтвердження. Молодший сучасник Галілея німецький астроном Йоганн Кеплер (1571—1630 рр.) узагальнив астрономічні спостереження в математичних формулах, відкрив три закони руху планет, які отримали назву законів Кеплера. Важливі відкриття, які змушували переглядати тради¬ційні уявлення про будову світу та його природу, були зроблені в хімії, ботаніці, медицині. Так, англійський лікар і природознавець Уїльям Гарвей (1578—1657 рр.), не відмовляючись від традиційних уявлень про «життєву силу» (д\-х) організму, зосередив увагу на порівняльній анатомії, відкрив систему кровообігу й довів, що серце є його центром. «Я прагну вивчати і вчити анатомії не з книг, а з анатомування, не з суджень філософів, а з механізму природи». — зазначав він. Принципове значення для з'ясування світоглядних засад культури Нового часу. яка формувалась у XVII ст., мала проблема методів наукового пізнання. Важливу роль у її вирішенні відіграв видатний англійський філософ та дер¬жавний діяч Френсіс Бекон (1561—1626 рр.), який протиставив догматичній дедукції схоластів новий, індуктивний метод наукового .пізнання, що грунтується на раціональ¬ному аналізі дослідних даних. «Для наук, — писав він, — варто очікувати добра лише тоді, коли ми будемо підні¬матися дійсними сходами... від частковостей до менших ак¬сіом, згодом до середніх... і, нарешті, до найзагальніших». Вчений зробив спробу поєднати емпіричний та раціоналістичний шляхи пізнання, вбачаючи мету науки у «збільшенні влади людини над природою». У розробці наукових підвалин Нового часу, поширенії! математичного природознавства важливе місце належить французькому філософу, фізику і математику Рене Декарту (1596—1650 рр.), який відповідно до вчення Бекона розглядав науку як найважливіше знаряддя панування людини над силами природи. За Декартом практична користь — кінцева мета справжньої науки. Корисними можуть бути лише вірогідні знання. Поява нового знання починається зі сумнівів у вірогідності існуючих «істин», саме сумніви дають поштовх думці. Декартові належить славетне гасло: «мислю, отже, існую». Підсумком у науковій революції XVII ст. є відкриття великого англійського фізика, астронома І математика Ісаака Ньютона. Вершиною наукової творчості І. Ньютона є праця «Математичні початки натуральної філософії», в якій узагальнено дослідження попередників і його власні у галузі астроно¬мії й фізики. Йому належать видатні відкриття законів все¬світнього тяжіння, дисперсії світла, він розробив метод диференціального та інтегрального числення. Вихідні прин¬ципи нового наукового світогляду за Ньютоном можна сформулювати таким чином:  1)    час і простір мають абсо¬лютний характер, вони існують самі по собі, незалежно від матерії; 2) рух має всезагальний характер; 3)всі явища в світі перебувають у причинно-наслідковому зв'язку. Проте, мабуть, найголовнішим загальнокультурним наслідком наукової революції XVII ст. було перетворення схоластичного природознавства на дослідне і математичне. Був відкритий шлях до нагромадження нових наукових знань, до перетворення науки на вагомий змістовний компонент культури, до прискорення процесу становлення цивілізації. Водночас поглибилось розмежування між наукою і релігією. Предметом науки стала природа, під якою тепер розумілося все існуюче разом з людиною, все, що можна вивчати емпіричним методом і пояснювати, керуючись аргументами розуму. Все, що відносилось до так званих «кінцевих причин», які не могли бути об'єктом емпіричного пізнання, виводилося за межі науки. Остання зосереджувала свою увагу на кількісних характеристиках речей, процесів, рухів. Починалась доба панування механістичного детермінізму, принципи якого розповсюджувались не лише на фізичну природу, а навіть на людину і суспільство загалом. Природничо-наукові відкриття впливали на уми людей. спрямовували їх до критичного переосмислення засад релігійного світогляду. Прагнення до секуляризації культури, максимального розвитку в ній мирських начал, незалежних від церкви, стає одним з напрямів духовного життя XVII ст. Це знаходить відображення у боротьбі за віротерпимість, свободу совісті, за право людини на вибір релігії. Показово, що найпередовіша за своїм соціально-економічним укладом країна Європи того часу — Нідерланди характеризувалась і найбільшою віротерпимістю. Не випадково, що протягом XVII ст. саме у Нідерландах знаходили притулок вигнанці з інших країн Європи.