39.Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження Мор Кампанелла

Політичний напрям (XV—XVI ст.) філософії Відродження репрезентував Нікколо Макіавеляі, який вивчав проблеми ефективного управління державою, а також поведінку правителів. У своїх працях він розкрив свої філософсько-політичні погляди, обґрунтував основні принципи дослідження законів соціального організму, передусім його політичних відносин.

На думку вченого, філософія соціального життя (історії) повинна доповнюватися філософією людини. Він вважав, що держава в процесі управління суспільством головними об’єктом обирає людину (конкретну особу), яка має низку негативних якостей, які необхідно враховувати будь-якому чиновнику.

Особливості взаємодії державної адміністрації та населення країни визначає «людина натовпу», тому держава спирається на силу й «культ особи» правителя.

Головним завданням політики є отримання влади й подальше її збереження від посягань. Що більше влади, то більше загрози й страху за можливість її втратити відчувають люди, які нею наділені. Тому влада не припускає компромісу й посягань на неї з боку опозиції. Релігія й мораль також стають інструментом політики. Але жити згідно з правилами релігії й моралі держава не зможе. Політичні рішення повинні ухвалюватися лише на підставі аналізу політичних фактів (враховуючи інтереси релігії та моралі, однак останні не мають домінувати). У політиці є свої закони. Правитель не є приватною особою, яка може переносити свої приватні інтереси, уподобання (релігійні та моральні) на політику. Насильство також: належить до інструментів, за допомогою яких влада утримується, оберігається й використовується.

Утопічно-соціалістичний напрям (XV—XVII ст.) репрезентували Томас Мор, Томмазо Кампанелла. Вони шукали шляхів побудови ідеального суспільства.

Томас Мор. Головними доробками, які репрезентували філософські погляди вченого, були «Історія Річарда III», « Утопія», яка принесла Т. Мору світове визнання. Термін „утопія” перекладається як „місце, якого немає”. Утопія — це фантастичне місце, острів, де є суспільство, в якому існує суспільна власність на засоби виробництва. В Утопії немає приватної власності та грошей, обов”язковою є шестигодинна фізична праця, немає експлуатації, а виробництво має суспільний характер. Хоча Утопією керує король, усі посади в державі є вибірними, а жінки мають рівні права з чоловіками. Мешканці Утопії можуть сповідувати будь-яку релігію, заборонений лише атеїзм, який призводить до падіння моралі.

Томас Мор став засновником теорії утопічного соціалізму, в якому вільний розвиток одного громадянина залежить від вільного розвитку інших, реалізації інтелектуальних і творчих здібностей особи, а також їх постійного вдосконалення.

1. Гуманістична спрямованість філософії Відродження. Епоха Відродження (ХУ-ХУІ ст.) приходить на зміну середньовіччю як наслідок занепаду феодальних соціальних інституцій і становлення буржуазного суспільства. В сфері культури епоха Ренесансу утверджує новий тип духовності, орієнтований на людину, тобто тип гуманістичноїкультури. Характерними ознаками культури цього періоду були такі: 1. Світський, нецерковний характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації суспільного життя загалом. 2. Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки. 3. Ствердження людської естетично-художньої спрямованості культури в противагу релігійній домінанті в культурі середніх віків. 4. Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження. 5.  Широке  використання  теорії «подвійної  істини» для обгрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування. 6. Переміщення людини, як основної цінності, в центр світу і в центр філософії. Варто насамперед уяснити, що в оцінці людини Відродження рішуче розриває з традиціями середньовіччя. Це виявляється в тому, що воно замінює «геоцентричний» тип світогляду, притаманний середнім  вікам,   на  «антропоцентричний»,  тобто  світогляд, орієнтований на людину". На цій основі формується нова гуманістична філософська антропологія. І хоча мислителі Ренесансу не заперечують існування Бога, але вони «підносять» людину до рівня Бога. Людина — це не «тварь», а творець. Людська природа (тіло людини) не є носієм гріховності, з якою потрібно боротися, а є основа творчого людського начала, закладено в ній Богом. В тлумаченні гуманістів Відродження творчість людини включає в себе і бажання перетворити себе, свою долю і життя, свої людські якості.                       _ В основі такого підходу до людини лежать два принципи. По-перше, безмежні можливості вдосконалення людської природи. По-друге, уявлення про те, що людина сама визначає свій життєвий шлях.