
- •1.Світогляд, його структура
- •2.Історичні типи світогляду (міфологія, релігія, філософія).
- •3.Філософія і світогляд, співвідношення і сутність
- •5.Філософія і наука, порівняння
- •6. Історичні передумови виникнення філософії та її джерела
- •7.Структура філософського знання
- •8.Філософія: основні теми дослідження. «Вічні» філософські питання.
- •9.Особливості філософського пізнання та його методологія.
- •10.Філософській світогляд: його роль у житті особи та суспільства.
- •11.Східний і західний типи філософствування.
- •12.Роль та призначення філософії в історії та сучасному світі.
- •13.Філософія як раціоналізований та систематизований світогляд.
- •14.Філософія стародавньої Індії
- •15.Ортодоксальні школи Давньої Індії та їх філософські ідеї.
- •16. Неортодоксальні школи Давньої Індії та їх філософські ідеї.
- •17.Філософія Давнього Китаю: вихідні принципи.
- •18.Етико-політичне вчення Конфуція.
- •19. Онтологія та етика Даосизму.
- •20.Етико-політичні вчення моїзму та легізму: порівняльна характеристика.
- •21.Досократична філософія.Мілетська школа
- •22.Давньогрецький Атомізм
- •3.2. Платон
- •3.3. Епікурейство
- •3.4. Критика атомізму
- •24.Ідеальна держава Платона
- •25.Платон Міф про печеру
- •26 Аристотель.Про матерію і форму.4 причини вин речей
- •27.Етика Аристотеля
- •28 Етика.Стоїки та епікурейці.Порівняння
- •29.Античний скептицизм
- •30 Неоплатонізм
- •32.Основні етапи становлення сер філософії
- •34.Апологетика: примат віри Тертуліан
- •35.Патристика: віра для розуміння Аврелій Августин
- •36.Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм) Фома Аквінський
- •37.Розуміння історії в сер хр філософії
- •39.Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження Мор Кампанелла
- •40.Політична філософія Макіавеллі
- •41.Натурфілософія доби Відродження.Дж. Бруно
- •42.Світоглядне значення природничо-наукових поглядів м.Коперника, г.Галілея.
- •43.Ідеї реформації та їх значення для Нового часу
- •45.Спільні та відмінні риси в методології емпіризму та раціоналізму Нового Часу.
- •48.Недоліки методології емпіризму, виявлені д.Юмом.
- •49.Принципи методології р.Декарта.
- •50. Розвиток вчення про субстанцію в концепціях р.Декарта, б.Спінози, г.Лейбніца.
- •51.Концепція «природного права» т.Гоббса.
- •52. Філософія епохи Просвітництва: людина і суспільство.
- •53.Вчення про суспільство та цивілізацію ж.-ж.Руссо.
- •54.Матеріалізм епохи Просвітництва (д.Дідро, ж.Ламетрі, п.Гольбах).
- •55.Агностицизм філософії і. Канта Антиномії
- •56.Етичні погляди і. Канта. “Категоричний імператив”.
- •57.Метод і система філософії Гегеля Абсолютна ідея
- •58.Філософія історії Гегеля
- •59.Антропологічна філософія л.Фейєрбаха.
- •60.Філософія марксизму( діалектичний матеріалізм)
- •61. Марксизм.Історичний матеріалізм
- •62.Філософія життя (Ніцше, Шопенгауер)
- •63.Позитивізм неопозитивізм
- •64.Прагматизм Пірс, Джеймс,Дьюі
- •65.Атеїстичний екзистенціалізм Сартр Камю
- •66.З Фрейд психоаналіз Юнг
- •67.Неотомізм Марітен Войтила Жільсон
- •68.Герменевтика.Проблема розуміння
- •71.Філософська думка Київської Русі.
- •72 Філософія в Києво-Могилянській академії.
- •73.Сковорода 3 світи і 2 натури
- •75.Філософські ідеї т.Шевченка.
- •76.«Філософія Серця» п.Юркевича.
- •77.Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •78 Консерватизм соціально-філософських поглядів Липинського Донцов
- •125.Екологічні проблеми сучасності.
- •126. Екологія та екологічні проблеми в Україні.
- •127. Поняття соціального передбачення та прогнозування майбутнього.
- •128.Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
- •129.Історичні закони. Єдність та різноманітність історичного процесу.
- •130. Предмет філософії історії, сутність історичного процесу.
- •131. Мета та сенс історичного розвитку за к.Ясперсом. Поняття «осьового часу».
- •132. Спрямованість історичного процесу. Критерії суспільного розвитку.
- •133. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу.
- •134. Особливості філософського розуміння культури.
- •136.Співвідношення культури і цивілізації в концепціях о.Шпенглера та м.Бердяєва.
- •137. Цивілізаційна концепція с.Хантінгтона.
- •138. Проблема взаємовідносин культури і цивілізації. Перспективи їх розвитку у майбутньому.
- •139. Специфіка формаційного та цивілізаційного підходів до проблем духовності.
- •140.Концепція «Третьої хвилі» а.Тоффлера.
- •141.Економічна сфера суспільного життя та її характеристика.
- •142.Філософія економіки: предмет дослідження, методи та завдання.
- •144Філософсько-методологічні засади політекономії к.Маркса..
- •145.Філософія грошей г.Зіммеля
- •146.М.Вебер про взаємозалежність ментальності та господарського устрою.
- •147. Теорія зайнятості та грошей Дж.М.Кейнса.
- •149.Еволюція методології економічної науки.
- •150.Сутність сучасних дискусій про співвідношення економіки та етики.
28 Етика.Стоїки та епікурейці.Порівняння
Ідея Епікура про самочинне відхилення атомів від детермінованого руху є специфічнім відображенням факту появи в людей нових якостей — індивідуальної свободи, певного мінімуму соціальної автономії особи. Людина — як «соціальний атом» — набуває в собі (а не в космічному світопорядку, який розчиняє індивіда, його неповторність) автономного, самодостатнього ґрунту свого волевиявлення. Загалом, головна увага Демокріта звернена на закони існування об'єктів (людина теж лише об'єкт), у Епікура — до суб'єкта. Епікура хвилює не саме по собі вчення про Космос як сукупність атомів, а проблема можливості відхилень, випадків, суб'єктивного волевиявлення.
Сенс своєї ідеї про самочинне відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачає в основному правилі мудрості — вміти уникати незадоволення, страждань. Йдеться саме про «уникання» страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за бажаннями завжди приносить свою протилежність — невдоволеність.
Епікур створює життєствердну етику, яка за своїм спрямуванням оптимістична й утилітарна. Моральне життя потребує дотримання міри в усьому. Ідеал — у задоволенні природних, а не надуманих бажань. Справедливість у тому, щоб не шкодити іншому і не зазнавати шкоди від іншого. В основі взаємозв'язків людей лежить особиста вигода, що розповсюджується і на безкорисливу дружбу. Мудрість (філософія) не тільки дає знання, але й духовну насолоду. Мудрець — не безтурботний пустельник, що відійшов від життя, а знавець життя, який піднявся над буденністю, здатний виявляти свою волю.
Стоїцизм (грец. sto — портик (галерея з колонами в Афінах, де Зенон, засновник Стої, навчав філософії)) — філософське вчення, згідно з яким світ-космос перебуває в нескінченній пустоті, будучи живим сферичним тілом, розумною істотою, що організовує всі свої частини в доцільно упорядковане ціле.
Основне положення етики стоїцизму зводиться до того, що все суще є або благом, або злом, або ні тим, ні іншим. Благом вважають такі доброчесності, як розуміння, справедливість, мужність, розсудливість тощо. Це не зовнішні щодо людини феномени, вони виражають її внутрішню сутність, постаючи як доброчесний вчинок, доброчесна людина. Злом є все протилежне благу: нерозуміння, несправедливість та ін., тобто пороки (зокрема, порочний вчинок, порочна людина). Ні те, ні інше — усе, що не приносить ні користі, ні шкоди (життя, здоров´я, насолода, краса, сила, багатство, слава, знатність, а також їх протилежності: смерть, хвороби, муки, потворність, безсилля, бідність, неслава, безрідність тощо). Природа (світ) і людина як її ланка не є ні добром, ні злом.
Основними чеснотами стоїки вважали розуміння (мудрість), мужність, здоровий глузд (поміркованість, розсудливість) і справедливість, що перебувають у єдності, за якої наявність у людини однієї з чеснот свідчить про наявність всіх інших. Вони характеризують не тільки правильне розуміння, а й належну поведінку людини.
Категорії «благо» («добро») і «зло» характеризують ставлення людини до світу і своєї життєдіяльності. Лише у сфері мотивації, внутрішнього духовного світу вона виявляє суверенність, свободу, можливість вибору, а отже, й доброчесність чи недоброчесність. Людина не владна над обставинами власного життя, його зовнішньою сферою, проте вона має цілковиту свободу в оцінюванні своїх вчинків і життя загалом. Щастя людини залежить не від її реального становища у світі, а від того, як вона сприймає і внутрішньо оцінює свою причетність до нього. Безпристрасним, байдужим є мудрець. Він свідомо прагне звільнитися від афектів (гніву, жалю, співчуття), що робить його помірним, мужнім, розсудливим. Свобода від таких короткочасних бурхливих переживань, за переконаннями стоїків, означає, що людина керується правильним у моральному сенсі знанням про те, що робити, а чого не робити, підпорядковує свої думки, погляди обов´язку.
Етика стоїків, визнаючи невідворотність найжорстокіших ударів долі, не проповідує, однак, покірливості, не викликає жалості до людини. Навпаки, внутрішня згода стоїків зі своєю долею сповнює їх особливою гордістю, силою і стійкістю. Вони розмірковують не про те, що слід робити, щоб стати доброчесним, а про те, як має діяти доброчесна людина. Адже жити згідно із заздалегідь накресленим долею життєвим планом означає виконувати свій обов´язок.