- •Відповіді на екзамен з філософії під час вступу та навчання в аспірантурі.
- •2.Буття людини як центральна проблема філософії м. Ґайдеггера "Буття і час".
- •3.Витоки та особливості філософської думки доби Київської Русі.
- •4. Відкрите суспільство, демократія і тоталітаризм в трактуванні к. Поппера.
- •5. Глобально-технократичний та локально-культурологічний підходи до інтерпретації цивілізації.
- •6. Давньогрецька філософія та її проблематика. Досократичні філософські школи.
- •7. Елліністична та римська філософія: стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм та неоплатонізм.
- •8. І.Франко: філософія української перспективи.
- •9. Класична і некласична парадигми розуміння соціальних процесів
- •10. Класичні і сучасні аспекти співвідношення філософії і науки.
- •11.Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-п. Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм".
- •12. Консервативні концепції суспільного розвитку України: п. Куліш, в. Липинський.
- •13. Кореспондентна та когерентна концепції істини; інструменталістська інтерпретація істини.
- •14. Культура і цивілізація. Філософські підходи до аналізу культури.
- •15. Л. Вітгенштайн та його місце у філософії XX ст.
- •16. Міфологічний світогляд та його риси. Функції міфології. Міфотворчість у XX ст.
- •17. Наука як соціальний інститут і чинник розвитку суспільства.
- •18. Некласична парадигма науки. Критичний раціоналізм к. Поппера.
- •19.Обґрунтування експериментально-досвідного походження знання у гносеології Нового часу. Ф. Бекон "Новий Органон".
- •20.Онтологічна проблематика схоластичної філософії: дискусії про універсалії.
- •21.Онтологія як галузь філософського знання. Буття та його структура.
- •22. Основні ідеї християнського світогляду і середньовічна філософія. Теоцентризм філософії а. Августина.
- •23. Основні підходи до розуміння і визначення філософії.
- •24. Основні підходи до тлумачення культури в новітній філософії: натуралізм, соціологізм, аксіологізм, семіотика.
- •25.Пантеїзм філософії н. Кузанського та Дж. Бруно.
- •27, 28, 29. Поняття громадянського суспільства, його структура та проблеми становлення в Україні.
- •30. Поняття детермінізму та індетермінізму у некласичній філософії.
- •31. Поняття істини в філософії. Істина як процес, її форми та критерії
- •32. Поняття методу, стилю та методології наукового пізнання. Методологія класичної науки та її кумулятивна модель.
- •33. Поняття парадигми та її роль у наукових дослідженнях (за т. Куном "Структура наукових революцій").
- •34. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду.
- •35.Поняття синергії. Синергетика як напрямок визначення системності і структурності відносно хаосу.
- •36. Поняття субстанції у філософії: монізм, дуалізм, плюралізм. (б. Спіноза, р. Декарт, г. Ляйбніц).
- •37. Поняття суспільного розвитку та його критерії. Характерні риси екологічної парадигми та її відмінність від класичної, саєнтистської та ірраціоналістичною.
- •38. Постнекласична наука: модель постнекласичної науки (і. Лакатос).
- •39. Предмет філософії та його історична еволюція. Класичний та некласичний період.
- •40. Проблема людини та її ідентичності у класичній і некласичній філософії.
- •41. Проблема мислення і свідомості у філософії.
- •42.Проблема несвідомого у філософії фройдизму. Індивідуальне і колективне несвідоме (к. Юнг).
- •43. Проблема свободи у філософії. Свобода і необхідність.
- •44. Проблема співвідношення віри та розуму в середньовічній філософії та її тлумачення т. Аквінським.
- •45. Професійна філософія в Україні (XVI - XVII ст.): неоплатонізм та арістотелізм.
- •47.Рівні та форми наукового пізнання.
- •48. Світоглядні ідеї т. Шевченка і п. Куліша
- •49. Система і метод діалектики у філософії г. Гегеля.
- •50. Соціальна дійсність як предмет філософії Просвітництва.
- •51. Соціальні спільності людей та співвідношення їх інтересів в суспільному розвитку. Нація в структурі суспільства. Проблема націоналізму
- •52.Соціально-філософські погляди і. Франка. "Що таке поступ?"
- •53.Соціально-філософська проблематика в Україні XIX - початку XX ст.
- •54. Структуралізм і постструктуралізм у пошуках первинної об'єктивної структури наукового пізнання світу (к. Леві-Строс і м. Фуко, ж. Деріда).
- •55. Суспільний прогрес. Формаційний, цивілізаційний, технократичний та інформаційний підходи до його розуміння.
- •56.Феноменологічний напрямок філософії XX століття.
- •57. Філософія і наука як теоретичне
- •58 Філософія Арістотеля.
- •59. Філософія ірраціоналізму а. Шопенгауера та ф. Ніцше. Ф. Ніцше "Так казав Заратустра".
- •60, 63. Філософія Києво-Могилянської академії та її роль у розвитку української філософії і культури.
- •61. Філософія і політика. Роль філософії в концептуальному обгрунтуванні політики.
- •62.Філософія і. Канта. "Критика чистого розуму".
- •64. Філософія Платона. Вчення про буття та ідеї.
- •65.Філософія як аксіологія. Визначення вартостей, їх функції, класифікація.
- •66. Філософська герменевтика як методологія гуманітарного пізнання.
- •67. Філософська парадигма марксизму: основні ідеї, концепти та їх соціально-політичні наслідки.
- •68.Філософські погляди г. Сковороди: філософія як мудрість, символіка та антитетика, вчення про дві натури та три світи, вчення про людину. Кордоцентризм як філософський напрям.
- •70.Формування некласичної науки та її моделі (г. Башляр, к. Поппер). (див. 45)
65.Філософія як аксіологія. Визначення вартостей, їх функції, класифікація.
Аксіологія (з гр. ахіа – вартість) – царина філософії, пов’язана з дослідженням ціннісного відношення людини до світу та природи вартостей. Віддавна у філософії ставилася мета пізнати суть добра, зла, краси, досконалості, любові, справедливості; висувалося обґрунтування людських цінностей: гідності, честі, сумління, доброчинності тощо. Внаслідок розгляду цих вартостей у філософії утворилися окремі концептуальні напрями етики та естетики.
Важливою проблемою філософської аксіології є походження вартостей. З погляду одних теоретиків, вартості є явищем свідомості (або суспільної свідомості), інші філософи основні вартості розглядають як трансцендентні за походженням, ще інші трактують вартості як виявлення природних потреб людини.
Мистецтво жити і вартості. Окрім того, аксіологія постає теорією вартості людини, дослідженням системи чинників, які впливають на формування світоглядних вартостей особистості. Кожна людина вбачає перед собою певну мету, а будь-яка мета має ціннісну природу. Не задовольняючись навколишньою природою, людина закладає умови для реалізації вартостей, які покликані метою її життєдіяльності. На підставі створення вартостей відбувається перетворення довкілля і творення світу людської природи – світу культури.
Особливої ваги для сучасної цивілізації і для особистості набула вартість свободи в значенні незалежності і самоздійснення.
Теоретична інтерпретація системи вартостей може надавати філософії ідеологічної спрямованості і позбавляти філософію її призначення. Ідеологія – це системно виражені соціально-нормативні погляди й вартості суспільних груп, партій тощо. Тому філософія не може бути тотожною з ідеологією, бо за такої тотожності втрачається її критична функція.
Вартостями є все, що здатне задовольняти потреби людей та iснує як iдеальнi сутності, що виявляють себе як “буття для нас”. Вартості – це загальновизнані значення речей (смисли), що існують як форми, зразки, способи поведінки та діяльності людей і здатні задовольняти їхні потреби Основними властивостями вартостей є об’єктивний характер iснування, доцiльнiсть або "повиннiснiсть iснування", що усвiдомлюється людиною як доконечнiсть, наприклад, добра, правди, краси тощо, а головне – доконечнiсть самого життя.
Самi вартостi є предметностями, що мають об’єктивне iснування поза межами свiдомостi та чуттєво-емоцiйної сфери суб’єкта. Для зручності в аналiзi вартостей Гартман систематизує їх, виокремлюючи шiсть класiв:
1. Вартостi блага (Guterwerte), що охоплюють вартостi корисного для нас, вони служать нам як засоби (Nutz und Mittelnutz). Сюди входить i низка самостiйних вартостей.
2. Вартостi задоволення (Lustwerte), що зазвичай називають "приємним".
3. Життєвi вартостi (Vitalwerte). Сюди входять вартостi, властивi всьому живому. У непрямому розумiннi життєву вартiсть має все, що корисне для життя, а те, що згубне для нього, не є життєвою вартістю.
4. Моральнi вартостi, що охопленi поняттям "добро".
5. Естетичнi вартостi, охопленi поняттям "прекрасне".
6. Пiзнавальнi вартостi; власне лише одна вартiсть – "iстина".
На думку Гартмана, в окремий клас можна видiлити й релiгiйнi вартостi.
Особливе мiсце в згаданiй класифiкацiї належить вартостям блага. Вартiсть блага має все, що є у вiдношеннi доцiльностi до якоїсь живої iстоти, має для неї корисне значення саме i лише "для" неї, а не саму по собi.
Рiккерт розрiзняє вартостi культури (як результат гедонiстичного мислення, в основi якого лежить задоволення) i загальні вартостi. Першi вiн називає благами, щоб вiдокремити їх вiд загальних вартостей. Першi вiн називає благами, щоб вiдокремити їх вiд загальних вартостей. Про них не можна казати, що вони iснують чи не iснують, а лише те, що вони значать (gelten) чи не мають значущостi.
З огляду на те, що вартості можуть існувати в суспільстві як трансперсональні, вони об’єднують навколо себе людей, виконуючи цим інтегративну функцію. Пропонуючи членам суспільства певні стандарти поведінки й зразки діяльності, вартості воднораз виконують як соціалізуючу (виховну) функцію, так і роль регулятора взаємин людей у суспільстві.