- •Відповіді на екзамен з філософії під час вступу та навчання в аспірантурі.
- •2.Буття людини як центральна проблема філософії м. Ґайдеггера "Буття і час".
- •3.Витоки та особливості філософської думки доби Київської Русі.
- •4. Відкрите суспільство, демократія і тоталітаризм в трактуванні к. Поппера.
- •5. Глобально-технократичний та локально-культурологічний підходи до інтерпретації цивілізації.
- •6. Давньогрецька філософія та її проблематика. Досократичні філософські школи.
- •7. Елліністична та римська філософія: стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм та неоплатонізм.
- •8. І.Франко: філософія української перспективи.
- •9. Класична і некласична парадигми розуміння соціальних процесів
- •10. Класичні і сучасні аспекти співвідношення філософії і науки.
- •11.Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-п. Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм".
- •12. Консервативні концепції суспільного розвитку України: п. Куліш, в. Липинський.
- •13. Кореспондентна та когерентна концепції істини; інструменталістська інтерпретація істини.
- •14. Культура і цивілізація. Філософські підходи до аналізу культури.
- •15. Л. Вітгенштайн та його місце у філософії XX ст.
- •16. Міфологічний світогляд та його риси. Функції міфології. Міфотворчість у XX ст.
- •17. Наука як соціальний інститут і чинник розвитку суспільства.
- •18. Некласична парадигма науки. Критичний раціоналізм к. Поппера.
- •19.Обґрунтування експериментально-досвідного походження знання у гносеології Нового часу. Ф. Бекон "Новий Органон".
- •20.Онтологічна проблематика схоластичної філософії: дискусії про універсалії.
- •21.Онтологія як галузь філософського знання. Буття та його структура.
- •22. Основні ідеї християнського світогляду і середньовічна філософія. Теоцентризм філософії а. Августина.
- •23. Основні підходи до розуміння і визначення філософії.
- •24. Основні підходи до тлумачення культури в новітній філософії: натуралізм, соціологізм, аксіологізм, семіотика.
- •25.Пантеїзм філософії н. Кузанського та Дж. Бруно.
- •27, 28, 29. Поняття громадянського суспільства, його структура та проблеми становлення в Україні.
- •30. Поняття детермінізму та індетермінізму у некласичній філософії.
- •31. Поняття істини в філософії. Істина як процес, її форми та критерії
- •32. Поняття методу, стилю та методології наукового пізнання. Методологія класичної науки та її кумулятивна модель.
- •33. Поняття парадигми та її роль у наукових дослідженнях (за т. Куном "Структура наукових революцій").
- •34. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду.
- •35.Поняття синергії. Синергетика як напрямок визначення системності і структурності відносно хаосу.
- •36. Поняття субстанції у філософії: монізм, дуалізм, плюралізм. (б. Спіноза, р. Декарт, г. Ляйбніц).
- •37. Поняття суспільного розвитку та його критерії. Характерні риси екологічної парадигми та її відмінність від класичної, саєнтистської та ірраціоналістичною.
- •38. Постнекласична наука: модель постнекласичної науки (і. Лакатос).
- •39. Предмет філософії та його історична еволюція. Класичний та некласичний період.
- •40. Проблема людини та її ідентичності у класичній і некласичній філософії.
- •41. Проблема мислення і свідомості у філософії.
- •42.Проблема несвідомого у філософії фройдизму. Індивідуальне і колективне несвідоме (к. Юнг).
- •43. Проблема свободи у філософії. Свобода і необхідність.
- •44. Проблема співвідношення віри та розуму в середньовічній філософії та її тлумачення т. Аквінським.
- •45. Професійна філософія в Україні (XVI - XVII ст.): неоплатонізм та арістотелізм.
- •47.Рівні та форми наукового пізнання.
- •48. Світоглядні ідеї т. Шевченка і п. Куліша
- •49. Система і метод діалектики у філософії г. Гегеля.
- •50. Соціальна дійсність як предмет філософії Просвітництва.
- •51. Соціальні спільності людей та співвідношення їх інтересів в суспільному розвитку. Нація в структурі суспільства. Проблема націоналізму
- •52.Соціально-філософські погляди і. Франка. "Що таке поступ?"
- •53.Соціально-філософська проблематика в Україні XIX - початку XX ст.
- •54. Структуралізм і постструктуралізм у пошуках первинної об'єктивної структури наукового пізнання світу (к. Леві-Строс і м. Фуко, ж. Деріда).
- •55. Суспільний прогрес. Формаційний, цивілізаційний, технократичний та інформаційний підходи до його розуміння.
- •56.Феноменологічний напрямок філософії XX століття.
- •57. Філософія і наука як теоретичне
- •58 Філософія Арістотеля.
- •59. Філософія ірраціоналізму а. Шопенгауера та ф. Ніцше. Ф. Ніцше "Так казав Заратустра".
- •60, 63. Філософія Києво-Могилянської академії та її роль у розвитку української філософії і культури.
- •61. Філософія і політика. Роль філософії в концептуальному обгрунтуванні політики.
- •62.Філософія і. Канта. "Критика чистого розуму".
- •64. Філософія Платона. Вчення про буття та ідеї.
- •65.Філософія як аксіологія. Визначення вартостей, їх функції, класифікація.
- •66. Філософська герменевтика як методологія гуманітарного пізнання.
- •67. Філософська парадигма марксизму: основні ідеї, концепти та їх соціально-політичні наслідки.
- •68.Філософські погляди г. Сковороди: філософія як мудрість, символіка та антитетика, вчення про дві натури та три світи, вчення про людину. Кордоцентризм як філософський напрям.
- •70.Формування некласичної науки та її моделі (г. Башляр, к. Поппер). (див. 45)
37. Поняття суспільного розвитку та його критерії. Характерні риси екологічної парадигми та її відмінність від класичної, саєнтистської та ірраціоналістичною.
Основою ідеалістичного розуміння суспільного розвитку вважають свідомість і волю людини. Таких позицій дотримувалися філософи античності. Представники релігійної філософії з часів Середньовіччя до сучасності головною рушійною силою суспільства вважають Божественний Розум. Представники географічного визначення - Шарль Монтеск'є, Генрі Бокль, ЛевГумільоввважали, що головна рушійна сила соціального прогресу - географічне середовище. У сучасній соціальній філософії немає єдності думок про поняття і суть рушійних сил та їх компонентів. Одні вважають рушійними суперечності, другі - сукупність інтересів, треті - діяльність усіх учасників історичного процесу: соціальні спільності, їх організації, індивідів, видатних людей тощо. Під рушійними силами, насамперед, розуміється діяльність людей з їх спонукальними мотивами. Спонукальними мотивами є потреби та інтереси.
Детерміністичнапарадигма налаштовувала розуміння соціального світу таким чином, що пропонувала завбачати у суспільних процесах економічну причиновість, зокрема, де відносини могли бути просто кореляційними. Очевидно, світоглядне домінування детерміністичної парадигми в XVIII-XIX століттях позначилося на пошуках визначальних, базових елементів соціального порядку. Як на початку ХІХ ст. Лаплас не залишав місця для випадкових чинників у механізмі світобудови, так багато соціальних філософів знаходили основу суспільного механізму в економічних причинах. Властиво з ХІХ ст. поняття економічного розвитку набирає детерміністичного характеру. Ним визначаються й пояснюються причини більшості соціальних і духовних процесів, а в теорії марксизму економіка проголошується первинною щодо всіх суспільних і політичних явищ, серед яких перебуває культура, мистецтво, повсякденність і навіть історія. На її основі виникає інтелектуальна й світоглядна настанова перебільшувати значення і роль державно-політичних інституцій коштом применшення суспільних ініціатив та життєдайної активності людей.
Стратегією сучасного розвитку суспільства є соціальний розвиток – покращення якості життя, система захисту інтересів населення, забезпечення соціальних гарантій, зміцнення інститутів демократії, гарантування справжніх прав і свобод людини.
Нинішня ноосферо-екологічна світоглядна парадигма виникла на основі досить розвинутої філософсько-наукової традиції. Ще мислителі древності, зокрема Арістотельвказували на необхідність морально-цілісної детермінації дії людини у природному оточенні. У сучасних умовах розробка екзистенціальних та світоглядних проблем взаємодії людини та природи було тісно пов’язана з розвитком природничих наук та філософською рефлексією їх дані. Вже на початкуХХст.сформувалися основні рисиекологічного мислення: людина складова частинаприроди,їх потрібно розглядати у єдності, а не протиставляти одну одній, людина і все що її отчує це частки всесвіту, а тому вони повинні знаходитись у гармонійній єдності. В іншому разі людству загрожує крах. Філософське осмислення екологічних проблем знайшло глибоке відображення в діяльностіРимського клубу, що не тільки сформував екологічні обмеження людства, а й розробив чимало евристичних прогнозів щодо його можливих сценаріїв розвитку, і на цій основі щодо оптимальніших способів вписання техногенного суспільства в природне середовище. Тейяр де Шарден, услід за Вернадським, у своїйпраці“Феномен людини” здійснив комплексний узагальнюючий аналіз місця людини на планеті та в космосі, дійшовши того ж висновку: на кінцевому етапі своєї еволюції біосфера перетворюється у сферу розуму. Таким чином ми приходимо до необхідності свідомої концентрації зусиль людства на реалізації вимог екологічного імперативу, що ставить ряд важливих соціокультурних, освітніх та морально-цілісних проблем- своєрідну надбудову над екзистенціально-екологічними принципами сучасної цивілізації. Суть же останніх у тому, що людство як природній компонент загальнопланетарного природного організму для власного збереження та саморозвитку має гармонізувати свої взаємовідносини з навколишнім середовищем у напрямку ноосферних принципів функціонування єдиного планетарного комплексу “суспільство-природа”, а основним аспектом цього процесу є натуралізація техніки, соціальної структури та потреб сучасної цивілізації.
Ноосфе́ра (від грец. νους («ноос») – «розум») — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Так само, як біосфера утворюється взаємодією усіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють. Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої — з техносферою включно).
Розвиток екологічної думки у 80- 90-і роки має своїм теоретичним фундаментом «Нову екологічну парадигму» (Р. Данлеп, У. Катон, Л. Мілбрес, О. Яницкий та інши), яка фіксує непереборену залежність людини і соціальних систем від стану біосфери. Ключова проблематика - глобальні середовищні зміни антропогенного походження та їх соціокультурна інтерпретація. Головні постулати: люди, що володіють винятковими властивостями (культура, технології), залишаються проте одними з багатьох живих істот - взаємозалежних і включених до глобальної екосистеми, біосфери; винятковість людини як культурної істоти не скасовує законів біосфери