59. Філософія ірраціоналізму а. Шопенгауера та ф. Ніцше. Ф. Ніцше "Так казав Заратустра".

Філософія життя – філ. напр., що виник в Нім., і предствлений він А. Шопенгауером та Ф. Ніцше. Свої витоки філ. жит. бере ще в досократів.

Артур Шопенгауер (1788—1860) віляв два аспекти осягнення суб'єкта або Я: той, який даний як об'єкт сприйняття, і той, що сам по собі, тобто прояв волі. Світ зумовлений суб'єктом і обмежений сферою видимості. Прихильник волюнтаризму. Свідома воля в нього підлегла сліпій, нерозумній, безцільно діючій Світовій волі.Ствердження волі до життя в якості основного рушійного фактору розвитку і безумовної першооснови світу.Усі явища -- різні ступені об'єктивації волі. Пізнання, у т.ч. наукове, має пристосувальний характер.Етичний ідеал Ш - нірвана, повний аскетизм, умертвіння волі. Інший шлях звільнення від страждань -- мистецтво, художник споглядає саму сутність волі і її адекватні вічні об'єктивації (ідеї), що дозволяє умиротворити шаленство волі.

Воля , яка панує у світі , виключає закономірності природи і суспільства ,тим самим відкидає можливість наукового пізнання . Феномени волі : 1.Інстинкт самозбереження ; 2. Боротьба за існування і статевий потяг. Ці феномени реалізуються через людську діяльність , що призводить до воєн,страждань і зла .Уникнути страждань можна , послабивши волю власної життєвої сили. Існує два шляхи послаблення волі :а)естетичний (прагнення до життя ,до прекрасного)-можливий не для кожного; б) релігійний (аскетизм ,альтруїзм). Самогубсво людини — це також прояв її волі .Осн.праці Шопенгауера— «Час як воля і уявлення»(1819)

Ніцше Фрідріх (1844-1900). Життя Фрідріха Ніцше можна поділити на періоди : 1) дослідження духовних цінностей , що панують у суспільстві ; 2) переоцінка всіх цінностей ; 3) мораль надлюдини. Основні положення: 1) все існуюче є воля до влади і могутності; 2) перспективізм - сам світ є безліч картин світу (перспектив), які борються між собою та виходять з центрів влади(сили). В основі моралі він бачить бажання (найчастіше, несвідоме) фізіологічно слабких індивідів панувати над сильними і здоровими. Апеляція до розуму і правди є заміна фізичного насильства, спосіб однієї волі домінувати над іншою. Підкреслює неспівмірність категоріальної схеми опису світу з реальним положенням справ, звідси нездатність мови, отже, і мислення представити які-небудь знання незалежно від мови чи мислення. Переконання у фальсифікуючій природі мови і мислення приводить його до думки про домінуючу роль дії і волі. Усі загальні і необхідні істини і тд. усього лише вдалі знахідки в боротьбі за життя і владу, у той самий час вони не зовсім довільні, тому що визначаються органічними рисами людини як виду і її ресурсами, причому вони постійні. Усякі поняття визначені корисністю в рамках трансцендентального життєвого процесу. Уводиться поняття "родового суб'єкта", цілі й інтереси якого сховані від окремого індивідуума. Для нього забобони розуму і форми життя є апріорними і примусовими, він не може не слідувати їм. Звідси фаталістична ідея про вічне повернення тих самих оман, воєн, ілюзій, Протистоїть цьому ідея надлюдини, необхідність( у тому числі і через виховання, і через селекцію) подолання властивостей людської природи, наприклад, структури чуттєвості.

Вважав ,що людина нової моралі повинна бути поза людською мораллю .Характерні риси нової людини: 1.чесність по відношенню до рівних собі; 2.справедливість для слабших ; На його думку повноцінна тільки та раса ,яка може виявити у собі надлюдину . Осн.праці — «Так говорив Заратустра»(1883-84)» ,«Воля до влади»(1889).

З цими двома представниками пов’