56.Феноменологічний напрямок філософії XX століття.

Феноменологія заявила про себе однією з найунікальніших течій у філософії ХХст., яка на основі виробленого нею оригінального методу аналізу свідомості намагалася розвязати основні філософські проблеми буття і пізнання. Це суб’єктивно-ідеалістична течія, яка зводить все суще до феноменів (явищ свідомості, даних з очевидністю) і описує їх за допомогою інтуїції. Творцем феноменології був Гуссерль. Для Г. феномен- безпосередня даність, те, що дано з очевидністю. Г. висунув ідею розбудови філософії як стругої науки. Для того, щоб повернути погляд від світу до свідомості, він запропонував феноменологічну редукцію. Суть її в тому, що “я беру в дужки” віру в існування світу, припиняю дію тези про існування світу. Я поертаю увагу від світу до актів свідомості, в яких він дається. Мета її в тому, щоб розкрити діяльність свідомості, яка анонімно супроводжує моє життя у світі. Феноменологія зміщує увагу від суб’єкта сприймання до самого акту сприймання. Тоді відкривається сфера трансцендентальної свідомості- не фактичної свідомості конкретного індивіда, а свідомості як такої, свідомості як сукупності певних правил функціонування. Вивчення трансцендентальної свідомості і є завдонням феноменології. Методом вивчення феноменології є інтуїція. В сприйманні даються факти, в інтуїції-сутності. Тобто не одиничне, а загальне. Сутності є первинними стосовно фактів, вони апріорні, незалежні від фактів. Актам свідомості властива інтерціональність-націленість, спрямованість на предмет. Аналіз відношення відповідності певних актів свідомості і типів сущого, яке в них дається, Г. назвав інтерціональним аналізом. Світ є передумовою, загальною “схемою” сприймання будь-якого предмета. Причому світ- не сукупність сущого, не щось об’єктивне, а просторовий горизонт сприймання. Всього сущого, зумовлений місцем свідомості, перспективою, в якій даються предмети. Свідомість не є чимось сущим, вона не є субстанцією. Вона завжди спрямована на світ, існує в світі, в конкретній ситуації, обмежена своїм місцем у світі і своїм часовим досвідом. ЇЇ можна визначити як певний вид буття, що характеризується місцем і часом. Феноменологія аналізує весь спектр свідомості.

57. Філософія і наука як теоретичне

ЗНАННЯ: СПІЛЬНІ РИСИ ТА ВІДМІННОСТІ. Відносини між філософією та наукою складні і суперечливі. Відокремити їх дуже важко. Філософія – вже не релігія, але ще не наука. Вона містить образ і подібність того й іншого. Це характеристика перехідних станів (від і до, ще ні і вже ні). Невизначеність філ. До її недоліків належить відсутність чіткості і обмежиності у постановці проблеми, розпливчасті аргументації. Спільне. 1)Між філософією та наукою є те, що вони обидві грунтуються на теоретичному способі аргументації, мистецтві логічного оперування поняттями. 2)Прагненя до прізнання істини, теоретична форма зання. 3) Прагнення довести свої положення, раціональну аргументацію, 4) зверненні переважно до розуму (а не до уяви як міфологія, не до віри як релігія).5)В філ.,як і в науці, є істина і похибка, добро і зло, краса і огидність.

Відмінності. 1)Філософія від спеціальних наук відрізняється в тому, що кожна з них має окрему галузь, а філ. розглядає найбільш загальні питання світогляду, її предмет не окреме явище, а світ в цілому. 2)Кожна наука прагне розглядати свій предмет цілком об’єктивно, усуваючи момент суб,єктивності, а філ. – суб,єктивності не усуває, для неї відношення «людина-світ», «суб, єкт – об,єкт» є найголовнішою її проблемою. Філ. не лише спрямована на осягнення об,єкт. Істини, а й на формування системи цінностей, визначення того, що для людини найважливіше. Філософії властива множинність (плюреалізм) вчень. Філ. вчення за своєю природою діалогічне, воно потребує повної свободи.