50. Соціальна дійсність як предмет філософії Просвітництва.

Особливістю Просвітництва є перенесення інтересу зі сфери дослідження, вивчення шляхів пізнання природи, що було типовим для XVII ст, на соціальні, політичні, правові, економічні, релігійні взаємини людей i це стає найбільш характерним для Європи XVII ст. Просвітники (передовсім сфера політики та економіки) критично оцінюють успадковану від середньовіччя станову диференціацію суспільства зі своїми привілеями та нормами історичного права, заснованими на старожитніх звичаях i традиціях.На пoгляд цих людей, дійсність, у якій вони живуть, є нерозумною, суперечить самій істоті розуму як найголовнішої властивості людей. Розум, пізнавши природу й відкривши закони як розумні, вважає природу i своєю сутністю. Тому бути природним тут означає бути розумним, а бути розумним — означає бути природним. Якщо в природі панує природний закон, то в суспільстві тоді мусить панувати розумний порядок. І цей порядок настане тоді, коли до вивчення суспільства людина підійде з позиції науки. Розум через свою здатністъ мислити повинен спиратися в аналізі дійсності не на довільні, побудовані на розумуванні твердження, а на наукові дані й знання; він має прагнути до абсолютної завершеності. Нa цій основі й стан людства слід побудувати відповідно до вимог розуму, — це буде Царство Розуму. Таке звеличення розуму в цей історичний період, безумовно, веде до перебільшення і абсолютизації його значення, особливо в духовній сфері. Духовність же включає в себе як сферу свідомості, куди входить і розум, так i чуттєво емоційну сферу людини, а також сферу підсвідомого й неусвідомленого знання. 3міст розуму просвітники (за винятком німецьких) розуміють як здoровий глузд, раціональність. Питання про їх розрізнення у філософії гостро ставить Кант. Як елемент духовності просвітники називають душу, але трактують її як мислення. Усе це досить спрощує розуміння змісту та сутності сфери духовного.

Основне завдання, яке перед собою станлять просвітники: перебудувати людський світ на таких розумних засадах, щоб він наслідував закони довершеності, що панують у природі. Біда людей у тому, що вони живуть, нехтуючи цими законами. Щоб повернути людину до природи, треба, аби вона усвідомила свої істинні вимоги, а вони є природними. Це може зробити лише виховання.

Ці основні риси Просвітництва в кожній національній культурі виявляють себе дещо видозміненими, оскільки розгортають себе на різних культурних, наукових, моральних традиціях, світосприйнятті i ментальності. При цьому Просвітництво охоплює народи Європи не воднораз. Передовсім його ідеї з'являються у Британії в другій половині XVII ст., а потім їх підхоплює Франція (ХVІII ст.) Німецьке просвітництво має свій специфічний вияв. В Україну воно приходить у XVIII ст. У своїй основі філософські, світоглядні позиції українських просвітників відповідають поглядам англійського, французького та німецького Просвітництва. Але кожен з просвітників по-своєму ставиться до національних духовних традицій, у кожного своя реакція на історичні та політичні події у Російській монархії i на терені України. Наприклад, С. Десницький у своїх філософських, етичних, палітико-правових поглядах орієнтується на англійських просвітників - Т. Гоббса, Локка, Д. Юма; Я. Козельський - на французьких: Ж. Ж. Руссо, М. Монтеск'є, К. Гельвеція. Г. Сковорода пише свої твори в неоплатонічній філософській традиції і, як німецький преромантик Й. Г. Гердер, відкидає раціоналізм просвітництва. В українському просвітництві чітко окреслюються дві напрямні - раціоналістична i преромантична, орієнтована на ірраціоналістичні духовні традиції. Для українських просвітників раціоналістичної орієнтаціі Ф. Прокоповича, Г. Кониського, Я. Козельського, С. Десницького - відправним пунктом філософування поняття «освічений розум». Але не лише для них, а й для англійських, французьких просвітників це поняття не має вичерпної змістової наповненості. Ум (esprit), розум (raison), душа (ame) – це ті поняття , яких уживають французькі просвітники для опису духовних феноменів. Так само в україпських раціоналістів-просвітників знаходимо поняття, «душа» й зрідка "дух". 3а Я. Козельським, розум - це здатність людської душі уявляти собі ясно істини, а дії розуму «суть ясне поняття, судження, міркування». У Г. Кониського раціональна душа як достеменно людська та інтелект (розум) є явищами тотожними й належать до сфери духу.

Взірцем науки вони вважали фізику Нютона, теорію, що грунтувалася на фактах. Гегель звинуватив Про-тво у відсутності глибини та оригінальності. Для Про-та характерна зневага до релігії, хоч й визнавали ідею Бога. Він для них творець світу і суддя за моральні вчинки, але він не втручається в хід подій. Таку релігію вони називали раціональною (узгодженою з розумом). Дідро заявив, що завдяки Нютону та іншим вченим, світ вже не є Богом, а машиною з колесами. В соціальній концепції просв-ки виходять з людини як природньої істоти. Вони вірили у незмінну природу людини, яка складалася із схильностей, інстинкиів та чуттєв. Потреб. Схилялися до думки про всесилля виховання, сподівання на розумних правителів і вчителів, завдяки вихованню яких перетворюється світ. До речі, ідеї виховання та освіченості були близькими Петру Могилі, він став їх наслідником. З приподи людини прос-ки виводили природні права: право на життя, свободу і приватну власність. (за Локком).

Концепція сусп. договору як джерело держави (Руссо) Щоб захистити себе від, наприклад, стихії укладали договір, де частину свої прав передавали державі, щоб та стежила за порядком між ними. Ця концеп. поясн. походж. держави без втручання вищих сил. Велике знач. Мало поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову (Локк). Вчення про «природнє право» людини були покладені в основу «Деклерації прав» (1776) і фр. «Деклерації прав людини і громадянина» (1789).