44. Проблема співвідношення віри та розуму в середньовічній філософії та її тлумачення т. Аквінським.

Розвиток середньовічної філософії збагачується епохою схоластики (від грецького “схоласти”, що означає “вчитель та учень вільних мистецтв), що приходить після патристики і триває з ІХ до ХV ст. У схоластиці розрізняють: ранню схоластику (ІХ – ХІІ ст.), розквіт схоластики (ХІІІ ст.) і пізню схоластику (XIV – XV ст.).

Центральним питанням схоластики було відношення знання до віри. У його трактуванні схоласти виходили з тези про першість та зверхність віри над розумом. Втративши свою самостійність та свободу, філософія, услід за теологією, має єдиним предметом вивчення божистого єства. Допускалася лише одна істина, джерелом якої є Святе Письмо, рішуче заперечувалася різниця між наукою і теологією, між філософією і теологією.

Якщо патристика ставила своїм завданням створити систематичну догматику з того, що було у Святому Письмі, то схоластика, маючи вже догматичну конструкцію, мала за мету впорядкувати догматику й зробити її доступною для пересічної людини.

Мислитель ІХ ст. Йоанн Скотт Еріуґена. Система Еріуґени за своїм характером – неоплатонічна, з використанням постулатів грецьких отців церкви (Григорія Нісського та ін.). За його глибоким переконанням, між Об’явом і розумом немає суперечності. Такий підхід дає підставу Еріуґені твердити, що розум повинен витлумачити істину, заховану в Святому Письмі під різними образами, керуючись, звісно, думками та міркуваннями авторитетів церкви. Розглядає у зв’язку з пізнанням питання про діалектику як знаряддя розуму, яку, вслід за Платоном, розуміє як мистецтво зіштовхувати протилежні пункти погляду в розмові, щоб шляхом подолання суперечності віднайти істину. Вирішальну роль відіграють загальні поняття.

Тома Аквінський (1225 – 1274) був завершувачем будови католицької теології і систематизатором схоластики. Філософію Томи й досі католицька церква вважає за єдино істинну. Філософія Томи – томізм – є ґрунтовним пристосуванням філософії Арістотеля до вчення католицької церкви.

Завдання науки полягає в поясненні закономірностей світу. Наукове знання, пізнання має сенс тоді, коли спрямоване на об’єкт, а не на суб’єктивні форми мислення, тобто сферу віри, яка є поза філософським пізнаванням та розумом (Трійця, воскресіння і т. д.), а також надприродні істини, як божистий Об’яв, блага вість. Усе це належить до віри. Отже, предметом філософії є “істини розуму”, предметом теології – “істини Об’яву”.

Між наукою та вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище за розум, але не суперечить йому. Наскільки обмежений людський розум стоїть нижче від божистої мудрості, настільки філософія нижче від теології. А тому філософія і є “служниця теології”. Функції філософії як “служниці теології” полягають у тому, щоб репрезентувати та тлумачити в категоріях розуму релігійні істини й заперечувати хибні аргументи розуму проти віри.

У своєму вченні про буття Тома Аквінський спирається на вчення Арістотеля. Світ, на його думку, це порядок, система, за якою все поділено на кілька ієрархічних сходинок: нежива природа, світ рослин і тварин, світ людей, надприродній та духовний світ. Вершиною, першою абсолютною причиною, сенсом та метою всього істотного є Бог, що є найдосконалішою реальністю.

Аквінат розрізняє (1) вегетативну душу, притаманну рослинам (обмін речовин і розмноження), (2) сенситивну душу, яку мають тварини (чуттєві сприйняття, прагнення і свобідний, довільний рух) і (3) інтелектуальну душу – розум, що притаманний людині. Віддає перевагу розумові перед волею.

Всяке істне, як одиничне, так і Божистий абсолют, складається з істотності (essentia) та існування (esse, existentia). Істотність та існування реально мають збіг у Богові, тоді як у всіх створених Богом речах їх істотність (essentia) відрізняється від існування (existentia). По-перше, істотність речі як родове (загальне) не має збігу з його існуванням як окремим, одиничним (індивідуальним), і, по-друге, існування речі як окремої не випливає з істотності, а привноситься із околу, в кінцевому підсумку речі творяться Богом.

Питання і про універсалії. Поміркований реалізм. По-перше, загальні поняття існують в одиничних речах як їх істотна форма, та, по-друге, – загальні поняття утворюються в людському розумі шляхом абстрагування від одиничного; по-третє, універсалії існують до речей як ідеальний прообраз індивідуальних речей і явищ у божистому розумі.

Обстоює пасивний характер пізнавання.

Буття Бога може бути доведене розумом апостеріорно, тобто на основі існування світу як творіння Бога. Тома висуває п’ять доведень буття Бога: Повинен існувати першій рушій, речі мають різну міру досконалості та ін.

Етика. У До традиційних моральних чеснот (мудрості, відваги, поміркованості та справедливості) додає ще три характеристики: віру, надію і любов. Сенс життя Тома бачить у щасті, яке розуміє як пізнавання та споглядання Бога. За Томою, державна влада походить від Бога, а форма правління в кожному окремому випадку повинна узгоджуватися з обставинами.

Будучи монархістом, державця трактує не лише як правителя, а й як творця держави. Але світській владі підлягають лише тіла людей, а не їх душі. Аквінат послідовно провів принцип підпорядковування земного – небесному, світського – божественному, піднявши авторитет католицької церкви як верховного духовного володаря на Землі.