33. Поняття парадигми та її роль у наукових дослідженнях (за т. Куном "Структура наукових революцій").

Термін «парадигма» (від гр. paradeigma – зразок; первісно означав зразки відмін і дієвідмін у граматиці), котрий позначає одне з ключових понять сучасної філософії, введений до наукового обігу Томсоном Самюелем Куном (1922-1995 рр.), американським істориком науки і філософії. Парадигма знаходить своє втілення в підручниках і класичних працях учених і на багато років задає коло проблем і методів їх вирішення в тій чи іншій ділянці науки. Т. Кун запропонував нелінійну некумулятивну модель розвитку науки. У роботі “Структура наукових революцій” (1962) він відмовляється від ідеї лінійного розвитку науки як системи знання, обґрунтовуючи таку модель науки, де пріоритетними стають зовнішні соціальні чинники її розвитку. Під парадигмою він розуміє сукупність переконань, цінностей і технічних засобів, які забезпечують існування наукової традиції та визнаються науковим співтовариством.

Роль парадигми виконують найбільш фундаментальні ідеї, принципи, теорії, які визначають генеральну спрямованість експериментальної чи теоретичної діяльності і водночас задають загальновизнані зразки постановки проблем та способи їх розв’язання. Вибір тієї чи іншої теорії на роль парадигми, на думку Т. Куна, не є раціонально-логічним процесом, адже ні за допомогою логіки, ні за допомогою теорії ймовірності неможливо переконати тих, хто відмовляється увійти в коло однодумців. У виборі парадигми немає інстанції вищої, ніж згода відповідного співтовариства.

Наукові співтовариства є засновниками й будівничими наукового знання, а тому розвиток науки, за Т. Куном, постає як конкурентна боротьба, яку він розглядав як чергування епізодів змагань між ними. Такими епізодами є нормальна наука (період неподільного панування парадигми) та наукова революція (зміна парадигми).

Під нормальною наукою Т. Кун розуміє період досліджень, коли науковці нарощують потенціал попередніх досягнень. У цей період уточнюються факти, поповнюється емпірична база науки, зіставляються факти з теорією, розвивається теорія в рамках заданої парадигми. Нормальна наука є кумулятивним етапом її розвитку, суть якого полягає в постійному розширенні знання та його уточненні. Доки парадигма дозволяє успішно розв’язувати проблеми, доти наука розвивається нормально.

Під науковою революцією Т. Кун розуміє некумулятивний етап розвитку науки, у процесі якого стару парадигму замінюють новою, несумісною з попередньою. Безперечно, нова парадигма народжується із старої і зазвичай вбирає в себе значну частину як концептуальних, так і експериментальних принципів, термінів, прийомів. Але в рамках нової парадигми старі терміни, поняття та експериментальні дані постають у нових відношеннях, що веде до перебудови наукового знання.

За періодом наукової революції знову настає період нормальної науки. На роль парадигми наукове співтовариство обирає таку теорію, яка забезпечує “нормальне” фукціонування науки. У свою чергу, наукова революція суттєво впливає на наукове співтовариство, оскільки зміна парадигми означає для науковців вступ до нового наукового світу, де постають цілком інші проблеми та завдання, нові об'єкти дослідження та нові поняттєві системи. Нова парадигма чіткіше визначає сферу дослідження. Ті науковці, які не можуть пристосувати свою діяльність до нової парадигми або не визнають її, у кращому разі продовжують наукову діяльність у річищі старої парадигми, а в гіршому  приречені на ізоляцію.

Філософський смисл запропонованої Т. Куном моделі розвитку науки полягає в тому, що не існує єдиних абсолютних критеріїв науковості та раціональності. Вони відносні і кожна парадигма визначає свої стандарти, які не зводяться лише до вимог формальної логіки.

Оскільки, за Т. Куном, парадигми несумісні, то не можна встановити жодної логіки між фундаментальними теоріями, що змінюють одна одну. Тому не існує спадкоємності в еволюції науки, а отже, звідси випливає нелінійна модель парадигмарозвитку наукової теорії, яка означає, що нова теорія проростає з лона старої, але позбавлена спадкоємності.

Отож парадигма являє собою систему основоположних принципів, на яких у певний період часу базується науковий світогляд. У сучасній літературі з філософії науки парадигму визначають як «сукупність теоретичних і методологічних передумов, основоположну модель, що лежить в основі рішення різних дослідницьких задач».