30. Поняття детермінізму та індетермінізму у некласичній філософії.

Детермінізм (лат determinans — той, що визначає, обмежує) — пояснення явищ природи, суспільства і людської психіки, зокрема волі на основі причинної зумовленості. Головним у детермінізмі є положення про причинність як такий зв'язок явищ, при якому одне явище (причина) за певних умов породжує інше (дію).

Домарксистський детермінізм ототожнював причинність з необхідністю, заперечував випадковість, що призводило до фаталізму, імовірність розглядав поза детермінізмом Натомість діалектико-матеріалістичний детермінізм виходить з визначення багатоманітності відношень детермінації. Принцип універсальності зв'язку та зумовленості явищ. Марксистська філософія на основі діалектичної методології розширює спектр вивчення зв'язків, виділяючи істотні, необхідні, причиново-наслідкові тощо. Усі вони виражають специфіку зумовленості функціонування та розвитку замкнених динамічних систем. У методології це знаходить вияв у діалектиці таких парних категорій, як сутність і явище, небхідність і випадковість, причина і наслідок, можливість і дійсність тощо. За цією методологією, завдання кожної науки полягає у відкритті таких зв'язків, що за певних умов мають істотний, необхідний, об'єктивний, сталий характер, тобто виявляють себе як закони.

Водночас діалектика зводить усю багатоманітність зв'язків між елементами системи до взаємодії протилежностей, а тому тут має місце абсолютизація якоїсь однієї тенденції в можливих напрямах еволюції. Отже, матеріалістична діалектика є методологією одноваріантного, проґресивно спрямованого розвитку замкнених динамічних систем з жорстко однозначною детермінацією. Такий підхід значно спрощує реальний процес еволюції матеріальних систем. Класична наука, застосовуючи закони діалектики, описує явища та процеси лише як лінійно-циклічні, сталі та однозначно детерміновані. Минуле тут однозначно визначає теперішній стан системи, як і теперішне  майбутній, а тому як минуле, так і майбутнє можна прорахувати та передбачити. Строго однозначна причиново-наслідкова залежність тут є еталоном наукового пояснення.

Індетермінізм (лат in — не) — заперечення детермінізму, причинності. Індетермінізм — ідеалістичне вчення, що заперечує об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, необхідний і закономірний зв'язок між ними. Індетермінізм особливо поширений в неопозитивізмі, прагматизмі, персоналізмі, а також серед шкіл сучасної фізики, як різновид суб'єктивно-ідеалістичного тлумачення квантової механіки, що виявляється у твердженнях про відсутність причинної зумовленості мікроявищ.

На початку ХХ ст. поряд з класичною наукою зароджується некласична. Її поява зумовлена цілою низкою революційних відкриттів у різних галузях знання. Зокрема, у фізиці було відкрито подільність атома та його складну структуру, до якої входять елементарні частки  електрони, протони, нейтрони, позитрони, мезони, кварки тощо. М. Планк, М. Борн та В. Гейзенберґ започатковують квантову механіку, яка вивчає мікросвіт (світ елементарних часток). Дослідження мікрочасток показало, що до них незастосовні поняття класичної фізики (траєкторія, координата, просторова точна локалізація та інші). У мікросвіті ці поняття втрачають зміст. В. Гейзенберґ сформулював цю фундаментальну властивість мікросвіту як принцип невизначеності. А це означає, що в мікросвіті принцип детермінації має інший характер, ніж у макросвіті. Лапласівська форма жорсткого однозначного детермінізму поступається місцем різноманітним формам “слабкої” детермінації  імовірнісної, стохастичної (випадкової).

Водночас фізика починає вивчати мегасвіт. Зокрема, в астрономії з’явилася теорія нестаціонарного Всесвіту, яка виявила ефект “розбігання” галактичних систем, існування ядер галактик, де відбуваються надпотужні енерґетичні процеси, які суттєво впливають на поведінку галактичної системи. Відкриття цілої низки астрономічних об’єктів, зокрема – квазарів, пульсарів, чорних дірок тощо, свідчать про неоднорідність Усесвіту. Отже, фізика започаткувала дослідження безпосередньо не спостережуваних об'єктів, створивши прецедент для інших природничих наук.

Якщо в класичній фізиці опис і пояснення ґрунтується на безпосередньому спостереженні об'єкта самого по собі, то в некласичній фізиці спостереження опосередковане приладами, які взаємодіють із об’єктом. Засоби спостереження зумовлюють варіативність дослідження, а їх зміна веде до зміни об’єкта. Відомий фізик В. Гейзенберґ, один із засновників квантової механіки, з цього приводу писав: ”Внаслідок нових експериментальних відкриттів була підірвана віра в об'єктивний, незалежний від спостерігача перебіг подій, який є внутрішньою суттю класичної фізики”.