
- •Відповіді на екзамен з філософії під час вступу та навчання в аспірантурі.
- •2.Буття людини як центральна проблема філософії м. Ґайдеггера "Буття і час".
- •3.Витоки та особливості філософської думки доби Київської Русі.
- •4. Відкрите суспільство, демократія і тоталітаризм в трактуванні к. Поппера.
- •5. Глобально-технократичний та локально-культурологічний підходи до інтерпретації цивілізації.
- •6. Давньогрецька філософія та її проблематика. Досократичні філософські школи.
- •7. Елліністична та римська філософія: стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм та неоплатонізм.
- •8. І.Франко: філософія української перспективи.
- •9. Класична і некласична парадигми розуміння соціальних процесів
- •10. Класичні і сучасні аспекти співвідношення філософії і науки.
- •11.Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-п. Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм".
- •12. Консервативні концепції суспільного розвитку України: п. Куліш, в. Липинський.
- •13. Кореспондентна та когерентна концепції істини; інструменталістська інтерпретація істини.
- •14. Культура і цивілізація. Філософські підходи до аналізу культури.
- •15. Л. Вітгенштайн та його місце у філософії XX ст.
- •16. Міфологічний світогляд та його риси. Функції міфології. Міфотворчість у XX ст.
- •17. Наука як соціальний інститут і чинник розвитку суспільства.
- •18. Некласична парадигма науки. Критичний раціоналізм к. Поппера.
- •19.Обґрунтування експериментально-досвідного походження знання у гносеології Нового часу. Ф. Бекон "Новий Органон".
- •20.Онтологічна проблематика схоластичної філософії: дискусії про універсалії.
- •21.Онтологія як галузь філософського знання. Буття та його структура.
- •22. Основні ідеї християнського світогляду і середньовічна філософія. Теоцентризм філософії а. Августина.
- •23. Основні підходи до розуміння і визначення філософії.
- •24. Основні підходи до тлумачення культури в новітній філософії: натуралізм, соціологізм, аксіологізм, семіотика.
- •25.Пантеїзм філософії н. Кузанського та Дж. Бруно.
- •27, 28, 29. Поняття громадянського суспільства, його структура та проблеми становлення в Україні.
- •30. Поняття детермінізму та індетермінізму у некласичній філософії.
- •31. Поняття істини в філософії. Істина як процес, її форми та критерії
- •32. Поняття методу, стилю та методології наукового пізнання. Методологія класичної науки та її кумулятивна модель.
- •33. Поняття парадигми та її роль у наукових дослідженнях (за т. Куном "Структура наукових революцій").
- •34. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду.
- •35.Поняття синергії. Синергетика як напрямок визначення системності і структурності відносно хаосу.
- •36. Поняття субстанції у філософії: монізм, дуалізм, плюралізм. (б. Спіноза, р. Декарт, г. Ляйбніц).
- •37. Поняття суспільного розвитку та його критерії. Характерні риси екологічної парадигми та її відмінність від класичної, саєнтистської та ірраціоналістичною.
- •38. Постнекласична наука: модель постнекласичної науки (і. Лакатос).
- •39. Предмет філософії та його історична еволюція. Класичний та некласичний період.
- •40. Проблема людини та її ідентичності у класичній і некласичній філософії.
- •41. Проблема мислення і свідомості у філософії.
- •42.Проблема несвідомого у філософії фройдизму. Індивідуальне і колективне несвідоме (к. Юнг).
- •43. Проблема свободи у філософії. Свобода і необхідність.
- •44. Проблема співвідношення віри та розуму в середньовічній філософії та її тлумачення т. Аквінським.
- •45. Професійна філософія в Україні (XVI - XVII ст.): неоплатонізм та арістотелізм.
- •47.Рівні та форми наукового пізнання.
- •48. Світоглядні ідеї т. Шевченка і п. Куліша
- •49. Система і метод діалектики у філософії г. Гегеля.
- •50. Соціальна дійсність як предмет філософії Просвітництва.
- •51. Соціальні спільності людей та співвідношення їх інтересів в суспільному розвитку. Нація в структурі суспільства. Проблема націоналізму
- •52.Соціально-філософські погляди і. Франка. "Що таке поступ?"
- •53.Соціально-філософська проблематика в Україні XIX - початку XX ст.
- •54. Структуралізм і постструктуралізм у пошуках первинної об'єктивної структури наукового пізнання світу (к. Леві-Строс і м. Фуко, ж. Деріда).
- •55. Суспільний прогрес. Формаційний, цивілізаційний, технократичний та інформаційний підходи до його розуміння.
- •56.Феноменологічний напрямок філософії XX століття.
- •57. Філософія і наука як теоретичне
- •58 Філософія Арістотеля.
- •59. Філософія ірраціоналізму а. Шопенгауера та ф. Ніцше. Ф. Ніцше "Так казав Заратустра".
- •60, 63. Філософія Києво-Могилянської академії та її роль у розвитку української філософії і культури.
- •61. Філософія і політика. Роль філософії в концептуальному обгрунтуванні політики.
- •62.Філософія і. Канта. "Критика чистого розуму".
- •64. Філософія Платона. Вчення про буття та ідеї.
- •65.Філософія як аксіологія. Визначення вартостей, їх функції, класифікація.
- •66. Філософська герменевтика як методологія гуманітарного пізнання.
- •67. Філософська парадигма марксизму: основні ідеї, концепти та їх соціально-політичні наслідки.
- •68.Філософські погляди г. Сковороди: філософія як мудрість, символіка та антитетика, вчення про дві натури та три світи, вчення про людину. Кордоцентризм як філософський напрям.
- •70.Формування некласичної науки та її моделі (г. Башляр, к. Поппер). (див. 45)
27, 28, 29. Поняття громадянського суспільства, його структура та проблеми становлення в Україні.
У найбільш загальній формі громадянське суспільство визначається як суспільство, відокремлене від держави, сфера недержавних суспільних інститутів і відносин. Відокремленість громадянського суспільства від держави зовсім не означає, що воно перебуває поза сферою державного впливу. Так чи інакше держава регулює усі суспільні відносини. Однак це регулювання може здійснюватися як на основі закону, який у демократичних державах є результатом суспільного консесусу, так і шляхом довільної регламентації з боку різних державних структур і посадових осіб, нерідко всупереч суспільним інтересам. Ідея громадянського суспільства якраз і покликана обмежити таку довільну регламентацію. Отже, громадянське суспільство – це комплексний соціокультурний та суспільно-політичний феномен, який включає в себе наявність та розвиненість:
соціальних інститутів (незалежні медіа, громадська думка, добровільні асоціації та об'єднання громадян, структурована та інституалізована політична опозиція, системи зовнішнього громадського контролю за владою на всіх рівнях, правозахисні організації.)
соціальних практик (суспільна активність громадян, що не обмежується участю у виборах, громадські рухи, ініціативні групи, поінформованість, правова культура та лобіювання суспільно-значимих ініціатив)
суспільних цінностей та чеснот (плюралізм, толерантність, довіра до співвітчизників, громадська солідарність, взаємодопомога)
Громадянське суспільство формується в процесі перетворення підданих у громадян, а мешканців країни , що входять до певного етнічного союзу, в суверенний народ – націю, чия правова свідомість піднімається до розуміння необхідности визначення і здійснення природних і невід’ємних прав особи і громадянина., з одного боку, і підпорядкування собі всіх державних органів, з іншого. Г. с. – це своєрідний соціяльний простір, який доповнює державний простір суспільного життя.
Г. с. можна визначити так:**вища і найбільш досконала форма людської спільности, структурними елементами якої є добровільно сформовані первинні спільності людей: сім’ї, асоціації, громадські орг., спілки, недерж. політ. структури.;**сукупність недерж. неполіт. відносин в сусп.: економ., соціяльних, сімейних, національних, духовних; виробниче і приватне життя людей, їх традиції, звичаї.;**сфера самопрояву і самоорг. вільних індивідів, захищена законами від прямого втручання і реґламентації з боку державної влади.
В реальному житті держава і г.с. доповнюють одне одного Без правової д. нема г.с., а є хаос і дезорганізація. І навпаки, без розвинутого г.с. нема демокр., прав. д., а є насильство і тиранія. Проте їх внутр орг. є цілком різною. Для д. характерні вертикальні звязки та ієрархія, а для г.с. горизонтальні невладні зв’язки. Це виробничі, соціокультурні, політичні відносини.
Відсутність тривалий період умов для формування громадянського суспільства в Україні, в Російській Федерації, Білорусії та інших країнах колишньогоРадянського Союзупривело до того, що держава заповнила собою весь суспільний простір. Одержавлення суспільства, насамперед, торкнулось економіки: сталось зрощування влади та власності. Етатизація (одержавлення) суспільства, тобто активне втручання держави в життя суспільства, привела до негативних наслідків у політичній сфері. Сталося одержавлення практично всіх механізмів, що відкривають доступи масам до управління суспільством, зрощування партійного апарату з державним. В духовній сфері сформувався певний тип масової свідомості, що характеризується, як етатична. Свідомість пронизана страхом перед державою, а страх породжував пасивність громадян та ін.В Україні суспільство в цілому і кожен громадянин зокрема поки що залежать від держави у всіх відношеннях, не маючи на неї дієвих засобів впливу. Однією з головних проблем розвитку громадянського суспільства в Україні є традиційно авторитарний спосіб функціонування владних структур у суспільстві, а відтак критично низький вотум довіри до владних інститутцій з боку суспільства. Актуальні питання: громадянський контроль за діяльністю всіх гілок влади, її підзвітність громадськості, усунення законодавчих перешкод для існування громадських організацій Неабияке значення має також економічна незалежність громадян - основа нормального функціонування громадянського суспільства.