18. Некласична парадигма науки. Критичний раціоналізм к. Поппера.

На початку ХХ ст. поряд з класичною наукою зароджується некласична. Її поява зумовлена цілою низкою революційних відкриттів у різних галузях знання. Об’єктом некласичної фізики стає відкрита система, як результат взаємодії об’єкта із засобами спостереження (Башляр). Отримані результати спостереження є відносним знанням, оскільки їх зміст залежить від застосовуваних засобів. Критеріями раціональності некласичної науки є: теоретичний опис ідеального об'єкта, його математизація та формалізація. Сучасна наука має діло із неспостережуваними, тобто теоретично сконструйованими ідеальними об’єктами із застосуванням математики та математичної логіки. Сконструйовані теоретичні моделі є потужним знаряддям наукового пошуку та створення нових реальностей саме завдяки математиці. Об'єктом науки передовсім стає не світ явищ, а теоретично сконструйовані моделі, що можуть бути реалізовані в класі штучних технічно відтворюваних феноменів. Цей новий дух науки втілився у цілій низці наукових концепцій, які виводять людину науки в сферу технічної реалізації, дозволяючи свідомо створювати штучні реальності. Критерієм науки стає об'єктивація раціональних моделей.

Суттєвою рисою некласичної науки є її теоретичний характер. Вона функціонує на двох рівнях: емпіричному та теоретичному, де останньому належить пріоритетна роль. Більше того, конкретний теоретичний опис однієї і тієї ж реальності, тобто емпіричної бази, може бути багатоваріантним. А це означає, що наука як система знання включає в себе не лише теорії, які взаємно доповнюють одна одну, а й їх синтез та концептуалізацію. Некумулятивну модель розвитку науки поділяють, поряд з Г. Башляром, й інші представники критичного раціоналізму, зокрема К. Поппер (1902 – 1994) та його учень, всесвітньо відомий математик І. Лакатос.

На погляд К. Поппера, альтернативою принципу кумулятивності класичної науки є принцип фалібілізму (фальсифікації) некласичної науки, згідно з яким будь-яка теорія через обмеженість своєї емпіричної бази може бути спростована. Наукове знання є гіпотетичним і може бути спростоване емпіричними фактами, що збурюють теорію. Модель розвитку науки, за К. Поппером, можна подати у вигляді такої структури: формулювання проблеми; спроби розв`язання її шляхом висунення гіпотез; фальсифікації гіпотез, вибору кращої з них, тобто такої, що має більше число потенційних фальсифікаторів; експериментальної перевірки та відбору наслідків, що мають принципово новий характер; нової та точнішої постановки проблеми в результаті критичної дискусії. У такий спосіб у науці постійно відбувається перебудова теорій.

Методологію критицизму (фальсифікаціонізму) К. Поппер застосовував у дослідженні суспільства. К. Поппер розробляє теорію відкритого суспільства. Поппер вважав, що можна говорити лише про тенденції у розвитку суспільства, які істотно залежать від умов та конкретно-історичних ситуацій. Існує безліч умов, за яких тенденції можуть зберігатися або змінюватися. І якщо створювати теорію соціального поступу, то для побудови такої моделі необхідно відтворити безліч умов, за яких розглядувана тенденція порушується. К. Поппер теоретично обґрунтовує створення таких інституцій, які захищають свободу критики, свободу думки, а отже, й свободу людини. Завдання практичного втілення в життя цих інституцій він покладає на соціальну інженерію. Таким чином, специфіка наукового методу в соціальній інженерії полягає в здатності навчатися на помилках. По суті, соціальна інженерія є технологією спроб та помилок. Ця технологія виключає соціальні пророцтва та “закономірні передбачення”, а формулює можливі вектори соціального поступу з їх подальшою емпіричною перевіркою. Технологія виявляє таку скерованість соціального поступу, що веде його в глухий кут. У такий спосіб здійснюється селекція перспективних тенденцій у розвитку суспільства. Отже, згідно з К. Поппером, як природниче, так і соціальне знання являє собою некумулятивну модель.

Створення таких теорій можливе лише при використанні методу критичного раціоналізму, який і пропонує К. Поппер у роботі “Відкрите суспільство та його вороги”. Принцип критицизму в суспільстві виявляє себе, як “соціальна інженерія”, тобто як соціальна творчість, яка через зміну відповідних інституцій відкриває можливості раціонального соціального управління.