16. Міфологічний світогляд та його риси. Функції міфології. Міфотворчість у XX ст.

Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л. Леві-Брюль. Щоправда, він спирався на плідну думку німецького філософа Ф. Шелінга як продукт народної творчості. Під впливом цих мислителів у двадцятому столітті з’явилась значна кількість літератури, присвяченої дослідженню міфологічного світогляду. Найпомітнішими стали праці Д. Фрезера та К. Леві-Строса.. Щодо рис міфологічного світогляду то йому притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими та одухотворення їх. Тому усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних істот означало початок розпаду міфу.

Міф є історичною першою формою самосвідомості, котра відокремилась від практики. Тому саме тут криються витоки його антропоморфізму.

Для міфологічного світогляду характерним є: 1. Усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема. 2.Міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був (він був колись). 3.Оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого.

Міфологічний світогляд – система образного знання про світ, що виражене сукупністю міфів. Міф – оповідь про життя та вчинки істот або героїв, пов’язаних з вищими силами й наділених надприродними здібностями та властивостями. Образи міфу несуть у собі закодовану модель сприйняття світу та поведінки.

Цей світ існує для людини як справжня дійсність, як єдиний світ мислення і речей. Поділ світу на духовний і тілесний для мислення міфологічного невластивий. Для творення міфу не потрібно якихось значних інтелектуальних зусиль. Його реальність постає із чуттєво-емоційного напруження й існує в символічній формі як реальність життєтворної чуттєвості. Міф є байдужим до логічної суперечності і критичності мислення.

Через специфічні дії у формі ритуалу переживається єдність “людина – світ”. Це переживання в архаїчному суспільстві має значення сенсу, мети життя.Найважливішою функцією міфологічного часу і самого міфу є створення прикладу, моделі, взірця. Залишаючи зразки для наслідування і відтворення, міфологічний час і міфологічні герої одночасно випромінюють магічні духовні сили, які продовжують підтримувати установлений порядок у природі і суспільстві; підтримання такого порядку також було важливою функцією міфу. Ця функція здійснюється з допомогою ритуалів і свят, які часто прямо інсценізують події міфічного часу. У ритуалах і святах міфологічний час і його герої не тільки зображаються, але і якби відроджуються з їх магічною силою, а події повторюються. Ритуали і свята забезпечують їх «вічне повернення» і магічний вплив, що гарантують безперервність природних і життєвих циклів, збереження колись встановленого порядку.

У ритуалі виразно проглядається містика й магічне ставлення до світу. Містика – це відчуття світу вищих сил, прагнення в нього ввійти та спосіб життя, що намагається його відтворити. Магія – це дія або сукупність дій, що базуються на залученні вищих сил для впливу на вчинки, поведінку людей у реальному світі. Магічні предмети наділяються у міфологічному світогляді значеннями, які виражають певні зразки сприйняття світу й набувають функції символів та вартостей культури. Під символами розуміють форму передачі духовного змісту за допомогою образу, знаку, фігури, предмета.

Вода є образом первісного хаосу, з якого твориться світ. Особливою магічною силою міфологічна свідомість наділяє вогонь.

Система світовпорядкування в міфологічному світогляді виражена фігурою світового дерева.

Отже, існування людини міфологічного світогляду сповнене значень, які мають покров магічної таємничості. До таємниць належить і започаткування роду чи племені. Тотемізмом – люди вважають засновником роду чи племені тварину.

Синкретизм – нерозривна єдність думки та дії, вони не розділені, як у сучасної людини, котра, зазвичай, подумає, а потім зробить. В мисленні сучасної людини домінує логічне мислення, то в людини міфологічного світогляду – асоціативне мислення та мислення за аналогіями.

У ХХ ст. спостерігаємо явище свідомої художньої міфотворчості, пов’язаної з іменами Джеймса Джойса («Дублінці» (1914), напівавтобіографічний роман Портрет митця замолоду (1916), а також найбільш загадковий та багатоплановий його твір Поминки за Фіннеганом (1939).

Ф. Кафки («Чума»), Т. Манна «Тоніо Креґер» і «Смерть у Венеції», а також п'ять романів: «Будденброки», «Чарівна гора», «Йосиф та його брати», «Лотта у Ваймарі», «Доктор Фаустус».

Х. М. Борхеса, Ж. Ануя, Ж. Кокто, Т. Уайдлера, Г. Г. Маркеса («Кохання під час холери»), М. Булгакова, А. Платонова, М. Куліша та інших.

Особливої уваги заслуговує соціально-гуманітарна міфотворчість, яка знайшла втілення в соціологічних і політичних концепціях: “науковий комунізм”, расизм, нацизм, антисемітизм, шовінізм тощо.

Спільні риси (традиційних і політичних міфів):

- не лише пояснюють те, що існує, але і створюють образ нової реальності, якою ще належить втілитися насправді.

- основним об'єктом міфологізації в обох випадках є минуле даного соціуму, яке зберігає свою актуальність для сьогодення.

- є дієвою силою, яка організовує поведінку індивіда і людських мас, реалізуються в суспільних ритуалах і укріплюють соціальні зв'язки. Виконують функції психологічної компенсації.

Відмінності:

- об'єктом традиц. міфологізації є боги, культурні герої або предки, в міфах ХХ ст - реальні люди і події справжнього і недавнього минулого.

- політичні міфи не успадковуються з глибини століть, але створюються певними людьми або групами людей. Наукоподібність.

- на відміну від міфів архаїчних, політ. Міфи поширюються не усним або рукописним шляхом, а головним чином через засоби масової інформації.

Можна намітити 4 групи сучасних міфів.

1. політичного і суспільного життя.

2. Міфи, пов'язані з етнічною і релігійною самоідентифікацією.

3. Міфи, пов'язані з позарелігійними віруваннями (НЛО, екстрасенсів).

4. Міфи масової культури (міф про Америку).