11.Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-п. Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм".

Екзистенціальна філософія виникла, як особливий напрямок, після 1-ої світової війни у Німеччині (М. Хайдеггер, К.Ясперс ) і Данії (С. К’єркегор). Отримала свій подальший розвиток після 2-ої світової війни у Франції (Ж.-П. Сартр (1905 – 1980), А. Камю, Г. Марсель і Іспанії (Х. Ортега-і-Гассет).

В екзистенціалізмі, який ще називають “філософією існування” яскраво виражена ідея соціально-субстанційного розуміння сутності людини. Наскрізною темою цієї філософії є “особа в ситуації”, причому в ситуації кризовій, безвихідній, межовій між життям і смертю. Розрізняють релігійний екзистенціалізм (Марсель, Ясперс, Бердяєв) і атеїстичний (Сартр, Хайдеггер, Камю). Однак поділ між ними умовний. Релігійний ґрунтується на тому, що все від бога. Атеїстичний на тому, що бога немає, але життя без нього неможливе і абсурдне. Екзистенціалізм (від лат. existentia – існування) – дослівно: філософія існування, існування людини – ірраціональний, суб’єктивно-ідеалістичний напрямок у сучасній світовій філософії.

Предметом філософії існування або екзистенціалізму є людина, її внутрішній світ, її життя, суб’єктивність, усвідомлення нею дійсності, переповненої суперечностями.

Фундаментальним, визначальним поняттям екзистенційної філософії є поняття існування. Існування, на думку Сартра, це не що інше як переживання суб’єктом свого власного буття. Поняття “існування” не піддається пізнанню ні науковими, ні іншими методами. Отже, на думку Сартра, всі речі спочатку мають свою сутність, а потім існують. Лише людина спочатку існує і тільки згодом набуває своєї сутності. Це – перший принцип екзистенціальної філософії. Другий принцип філософії існування – суб’єктивність людини. Це означає, що: а) суб’єкт сам себе обирає, сам робить себе людиною; б) людина не може вийти за межі своєї суб’єктивності. Ці принципи лежать в основі праці Сартра «Екзистенціалізм – це гуманізм». Істотність людини  це свобода і відповідальність, вибір і тривога. Вільний вибір індивіда – це його доля, відповідальність і його трагедія. Свобода з’являється в екзис-мі як тягар, який повинна нести людина, тому що вона – особистість.

“Я б хотів виступити тут на захист екзистенціалізму… Насамперед, екзистенціалізм обвинувачують у тому, що він закликає поринути у квієтизм розпачу…, підкреслює людську ницість…, дивиться на людину, як на ізольовану істоту… Під екзистенціалізмом ми розуміємо таке вчення, що робить можливим людське життя й стверджує, що кожна істина і кожна дія припускають деяке середовище й людську суб’єктивність. …Є два різновиди екзистенціалістів: …християнські екзистенціалісти, до яких я зараховую Ясперса і Габріеля Марселя, який сповідує католицизм; і… екзистенциалісти-атеїсти, до яких належать Гайдеґґер і французькі екзистенціалісти, зокрема я сам. Тих та тих об’єднує лише переконання у тому, що існування передує сутності, …що слід виходити з суб’єкта. Що означає “існування передує сутності”? Це означає, що людина спочатку існує, зустрічається, з’являється у світі, і лише потім визначається… Немає жодної людської природи... Людина просто існує, і не лише такою, якою себе уявляє, але й такою, якою хоче стати… Вона є лише тим, що сама з себе робить. Такий перший принцип екзистенціалізму. Це й називається суб’єктивністю, за яку нам дорікають… Людина – це насамперед проект… Людина стане такою, якою є її проект буття. Не такою, якою забажає. Говорячи про “закинутість” (відчуженість) (улюблене вираз Гайдеґґера), ми хочемо сказати тільки те, що Бога немає, і що звідси необхідно зробити усі висновки… Для існування моралі, суспільства, світу культури, необхідно, щоб деякі цінності приймалися серйозно і вважалися існуючими a priori… Екзистенціалісти, навпаки, стурбовані відсутністю Бога, оскільки разом з Богом зникає усіляка можливість знайти будь-які цінності у світі, пізнаваному розумом. Людина – це свобода… Людина засуджена бути вільною. Засуджена, бо не сама себе створила, та все ж вільна, оскільки, одного разу кинута у світ, відповідає за усе, що робить. Екзистенціаліст не вірить у всесилля пристрасті… Він вважає, що людина відповідальна за пристрасті. Людина, за відсутності підтримки і допомоги, засуджена щоразу винаходити людину… Закинутість передбачає, що ми самі вибираємо наше буття. Зактнутсть приходить разом з неспокоєм… людина є не що інше, як її ж проект себе. Людина існує лише настільки, наскільки себе здійснює. Отже, вона є нічим іншим, як сукупністю своїх дій, як власним життям. Людина живе своїм життям, створює своє обличчя, а поза цим образом нічого немає… Треба, щоб люди зрозуміли, що у залік йде лише реальність, що мрії, очікування й надії дозволяють визначити людини лише як оманливий сон, як зазналі краху надії, як марні очікування, тобто визначити її негативно, а не позитивно… Людина не що інше, як низка її вчинків… Щоб отримати, якусь істину про себе, я повинен пройти через іншого. Інший необхідний для мого існування, так само, як і для мого самопізнання. … Людина створює себе сама. Вона не створена наперед, вона творить себе, обираючи мораль, а тиск обставин такий, що вона не може не вибрати якусь певну мораль. Ми визначаємо людину лише у зв’язку з її рішенням зайняти позицію. Неможна визнати, щоб про людину могла судити людина. Екзистенціалізм звільняє її від усіх суджень такого роду. Екзистенціаліст ніколи не розглядає людину як мету, оскільки людина завжди незавершена… Культ людства призводить до замкненого гуманізму Конта і – треба сказати – до фашизму. Такий гуманізм нам не потрібен. Але гуманізм можна розуміти й по-іншому. Людина постійно перебуває поза собою. Саме проектуючи себе й гублячи себе ззовні, вона існує як людина… Це гуманізм, оскільки ми нагадуємо людині, що немає іншого законодавця, окрім неї самої, в закинутості вона вирішуватиме свою долю; оскільки ми показуємо, що реалізувати себе по-людськи людина може не шляхом занурення в саму себе, але у пошуку мети ззовні, якою може бути звільнення чи інше конкретне самоздійснення… Людина має знайти себе.