ЗМІСТ
1. Характеристика політичної системи в Україні
2. Особливості політичних процесів в сучасній Україні
3. Точка зору правлячої партії
4. Точка зору опозиції
5. Точка зору експертів
6. Точка зору ЗМІ
7. Власна точка зору
1. Характеристика політичної системи в Україні
Ефективність політичної системи вимірюється спроможністю влади забезпечувати державний суверенітет, національну безпеку та національні інтереси, утверджувати свободу, справедливість, людську гідність, гарантувати конституційні права і свободи громадян. Верховенство права, ефективність влади та її децентралізація, самодостатність громад і гарантії місцевого самоврядування, позиції у сучасному світі характеризують потужність держави.
Сучасну політичну систему України можна назвати пострадянською. Вона характеризується поступовим переходом від командної до соціопримирливої системи, поєднуючи в собі ознаки кожної з них. З одного боку маємо сильно розвинену державну бюрократію, відсутність дієвого громадського контролю за владою, слабкість громадянського суспільства, «зрощення» влади і бізнесу тощо. З іншого – існує демократичний виборчий процес, розвивається багатопартійність, створюються умови для розвитку сучасної правової держави, формуються змагальні відносини між владою і опозицією та ін.
Українське суспільство будує власну суверенну, назалежну, демократичну, соціальну, правову державу, в якій права людини визнаються найвищою соціальною цінністю.
ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ. Україна є республікою, а саме – президентсько-парламентською республікою. Насамперед, на це вказує механізм формування уряду. Відповідно до Конституції Кабінет міністрів формується Президентом. При цьому для призначення керівника Уряду – Прем’єр-міністра – Главі держави необхідна згода парламенту. За згодою Верховної Ради Президент призначає також Генерального прокурора, Голову Фонду державного майна, Голову антимонопольного комітету та Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення. Крім того, Президент і Верховна Рада призначають по половині складу Ради Національного банку та Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення.
Верховна Рада може прийняти резолюцію недовіри Кабінету міністрів більшістю від свого конституційного складу. В свою чергу Президент має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд парламенту.
Також Глава держави має право достроково припинити повноваження Верховної Ради за умови, якщо впродовж 30 днів чергової сесії пленарні засідання парламенту не розпочалися.
Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом і Верховною Радою, підконтрольний і підзвітний парламенту.
Ці та інші повноваження державних органів складають основу системи стримувань і противаг в політичній системі сучасної України.
ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ. Україна є унітарною державою (проте з елементом федералізму у вигляді Автономної республіки Крим).
Систему її адміністративно-територіального устрою складають: Автономна Республіка Крим (АРК), області, райони, міста, райони в містах, селища й села. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.
Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, що належать до її відання. АРК має власну Конституцію, яку приймає Верховна Рада АРК та затверджує Верховна Рада України.
Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Ради Міністрів АРК не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.
ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ УКРАЇНИ залишається змішаним, а саме посттоталітарним – перехідним від тоталітарного до демократичного.
Головними проблемами, які суттєво стримують процес демократизації політичного режиму, зумовлюють низьку ефективність гілок влади та вимагають якнайшвидшого вирішення є такі:
1) Відсутність чіткого конституційного розмежування повноважень гілок влади та вищих владних інститутів. Насамперед це стосується порядку формування та припинення діяльності парламентської коаліції, підстав припинення повноважень Кабінету Міністрів, процедури здійснення деяких кадрових призначень тощо.
Недостатність законодавчого врегулювання зазначених питань, особливо тих, що зачіпають інтереси різних владних інститутів, створює постійну політичну напругу та можливість зловживання владними повноваженнями з боку окремих органів влади та посадових осіб.
2) Політизація конституційного процесу. Йдеться про те, що політична реформа або внесення змін до Конституції різними політичними суб’єктами сприймаються переважно крізь призму власних, переважно короткострокових політичних інтересів, та залежно від їх нинішнього статусу (перебування у владі або опозиції). Така ситуація унеможливлює стратегічне планування суспільного розвитку, зокрема розробку й впровадження такої моделі політичної системи, яка б найкраще відповідала національним інтересам України на довгострокову перспективу.
3) Неспроможність судової гілки влади відігравати роль неупередженого арбітра у конфліктах між іншими гілками влади. Об’єктивними причинами цього є незавершеність судової реформи в країні, відсутність реальної незалежності судової влади від інших її гілок. Політичні сили часто розглядають судові інститути як засіб вирішення політичних спорів всупереч принципам верховенства права та неупередженості судочинства.
4) Високий рівень патерналізму. Держава продовжує надмірно втручатися в усі сфери суспільного життя, намагаючись регулювати не лише соціально-економічні відносини, а й розвиток елементів громадянського суспільства. Це призводить до обмеження участі громадян в управлінні державою, а відтак до послаблення суспільної довіри до влади.
5) Відсутність єдиного розуміння політичними силами змісту національних інтересів України та спільного бачення шляхів їх втілення. На жаль, ідеологія державотворення часто підміняється кон’юнктурними політичними гаслами, що неспроможні с продукувати національну ідею та консолідувати країну.
З огляду на це, перспективи розвитку політичної системи України полягають у подальшому вдосконаленні усіх її елементів, зокрема шляхом реалізації нового етапу конституційної реформи.
2. Особливості політичних процесів в сучасній Україні
Упродовж останнього десятиріччя Україна наполегливо бажає наблизитися до європейських стандартів.
Стратегією подальшої діяльності у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції є активний перехід на сучасні європейські методи роботи, сприяння розвитку міжвідомчої взаємодії на горизонтальному рівні, розширення повноважень середньої та нижньої управлінських ланок у сфері обміну інформацією, заохочення ініціативності, глибокої продуманості пропозицій і бачення кінцевих результатів їхньої реалізації, вивчення та трансляція корисного досвіду інших європейських країн у сфері державного управління інтеграційними процесами. Успіх на шляху просування України цим курсом та надання відносинам Україна — Європейський Союз якісно нового статусу залежатиме від: здійснення послідовного та виваженого реформування економічної і соціальної сфер; ефективності процесу наближення законодавства України до законодавства ЄС; реалізації положень Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС та його членами. Не менш важливими є сприяння розвитку торгівлі та інвестицій, забезпечення підґрунтя для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадського, науково-технологічного та культурного співробітництва, а також підтримки зусиль України щодо зміцнення демократії, розвитку її економіки та завершення переходу до ринкової економіки.
3. Точка зору правлячої партії
Позиція представників Партії регіонів стосовно євроінтеграції: Україна визначила свій курс. Проти цього курсу виступають лише поодинокі політики та сили що живуть минулим неіснуючої держави. Україна – частина великої світової спільноти, держава, яка намагається своїми здобутками увійти до групи лідерів економічно розвинутих країн. Граючи в єдиній потужній європейській команді ми здобудемо перемогу не тільки для себе, а й для всієї європейської спільноти.
Стосовно євромайдану: В демократичній країні люди мають право на волевиявлення. Але для всіх, хто каже про приєднання до великої толерантної європейської сім’ї скажу наступне: зміни починати робити з себе. Століттями в країнах старої Європи вибудовувалась система демократичних зв’язків в політичному просторі, останні роки Євросоюз багато уваги приділяє політиці толерантності в етнічних групах. При цьому ми бачимо як люди, що мають відношення до євромайдану або просто підтримують цей напрямок своїми діями або в соціальних мережах виражають повне неприйняття протилежної точки зору. Лайки і погрози масово охопили комп’ютерний простір, впевнений що зовсім не на таких сусідів чекають в демократичній Європі.
Ще на одному хотілось би акцентувати увагу. Майдан зібрав 50 або 100 тисяч людей, але ж це все одно навіть не один відсоток людей, що проживають у цій країні. Охлократія – це шлях в нікуди, одного разу ця країна прогнула і підкорилась охлократії і тепер той, хто привів до влади Віктора Ющенка посипає голову попелом. А між тим, ті ж самі обличчя ми бачимо на Майдані і сьогодні. Меншість не повинна вирішувати долю країни, свій вибір завжди можна зробити позначкою в бюлетені, коли прийде час.
Заступник обласної організації Партії регіонів Володимир Вінниченко про паузу в питанні підписання договору про євроінтеграцію: «В першу чергу хочу виразити своє розчарування нашою ментальною рисою, ми дуже часто робим свої вчинки за правилом «слышал звон, да не знаю где он». Багато людей виступають, пишуть, коментують угоду про асоціацію, виходять на майдани, при цьому навіть віддалено не мають поняття що це таке. А між цим, цей документ налічує понад тисячу сторінок, а за своєю структурою складається з преамбули, семи частин, 43 додатків та 3 протоколів. Підписання документа з нашого боку у Вільнюсі означає лише наше прагнення і не більше. Для того, щоб документ набув чинності його потрібні ратифікувати парламентарі всіх країн Євросоюзу і за прогнозами самих європейців це може затягнутись на 3-5 років. Більш того кожний парламент має право диктувати умови нашій країні задля свого рішення. Ми можемо опинитись в ситуації коли нас, м’яко кажучи почнуть шантажувати. І все це було б ще нічого, якщо б ми дійсно бачили зустрічне прагнення Європи підтримати нас на цьому шляху. Натомість в той час, коли наша країна втрачає міліарди гривень з причин економічного тиску з боку Росії, єдине що ми отримуємо від Європи – це слова підтримки. При цьому нашим західним сусідам Європа підсталяла більш матеріальне плече - на адаптацію до норм, стандартів і директивів ЄС з 2004 по 2010 роки 150 міліонів громадян країн-нових членів Євросоюзу було надано допомогу розміром 243 міліардів євро. Вдумайтесь в цю цифру, коли для 48 міліонів громадян нашої країни Європа запропонувала допомогу всього близько 600 міліонів євро. Це у десять разів менше, ніж втрати в торгівлі з Росією тільки за 9 місяців цього року. А я вже казав, що процес ратифікації може затягнутись на роки. Тому, коли Президент зважує крок України до асоціації він перш за все думає не про можливість колись у майбутньому приєднатись до Тунісу, Єгипту, Алжиру, Албанії, Мексики і Чілі в своєму праві асоціюватись з Європою, а про робочі місця, про те чи буде завтра чим платити заробітню платню, пенсії, стипендії, соціальні виплати. Ми потребуємо підтримки, або часу задля того щоб вступити до Європи, підкачавши свою економічну мускулатуру».