- •1.Праця як предмет наукового економічного дослідження
- •2.Поняття праці та її характер в умовах ринкової економіки.
- •4.Характер та зміст праці.
- •5.Історичний розвиток трудового напрямку економічної думки.
- •6.Національні та міжнародні організації регулювання трудових відносин.
- •13.Класифікація та характер чинників впливу на ринок праці.
- •14.Формування ринку праці в Україні.
- •15. Соціально – економічна характеристика трудових ресурсів.
- •17.Взаємозв’язок ефективності виробництва та рівня життя.
- •18.Сутність та умови формування трудового потенціалу населення.
- •21. Заходи щодо регулювання зайнятості населення.
- •22. Основними напрямами державної політики зайнятості є:
- •25. Порівняльна характеристика розрахунку безробіття за українським законодавством та у визначенні моп (Міжнародної організації праці).
- •26.Особливості використання трудових ресурсів в Україні.
- •27.Характеристика меж трудових ресурсів в Україні.
- •28.Вартість робочої сили та її структура.
- •29.Доходи населення та джерела їх формування.
- •30.Поняття прожиткового мінімуму.
- •37.Сутність управління на підприємстві. Персонал організації як об’єкт управління.
- •38. Поняття персоналу. Кадрова політика організації.
- •39. Порівняльна характеристика відкритої та закритої кадрової політики.
- •40. Сутність, методи та прийоми професійної та соціальної адаптації кадрів.
- •41 Мета, завдання та функції управління персоналом.
- •42. Поняття, принципи та структура управління персоналом
- •43.Поняття персоналу. Планування персоналу в організації.
- •Умовами розвитку персоналу можуть бути:
- •46.Поняття персоналу. Оцінювання персоналу
- •47.Стратегія персонального менеджменту. Планування трудової кар’єри.
- •48. Сутність та оцінка ефективності управління персоналом
- •52. Традиційні показники продуктивності :
- •54. Сутність виробітку та його види.
- •55.Поняття та види трудомісткості продукції.
- •56.Взаємозв’язок виробітку та трудомісткості.
- •57.Поняття і сутність факторів продуктивності праці.
- •58.Фактори та умови зростання продуктивності праці.
- •59.Науково-технічний прогрес та його вплив на підвищення продуктивності праці.
- •60.Резерви підвищення продуктивності праці.
- •61. Взаємозв’язок факторів та резервів продуктивності праці.
- •62. Сутність і завдання організації праці.
- •63. Поділ і кооперування праці.
- •64. Охорона і безпека праці. Дисципліна праці.
- •65. Організація та обслуговування робочих місць.
- •66. Поняття робочого часу. Режим праці та відпочинку.
- •67. Соціально-економічна сутність заробітної плати.
- •68. Види та структура заробітної плати.
- •69. Принципи організації заробітної плати.
- •70. Державне регулювання заробітної плати.
- •71. Договірне регулювання заробітної плати.
- •72. Форми та системи організації оплати праці.
- •73. Тарифна система оплати праці та її призначення. Напрями удосконалення
- •74.Тарифні сітки, їх роль в організації заробітної плати.
- •75.Почасова форма оплати праці.
- •76.Відрядна форма оплати праці – сутність та види
- •77.Сутність та структура конвенції моп з питань заробітної плати.
- •79. Сутність і зміст процесу нормування затрат живої праці.
- •80. Сутність, предмет та об’єкти нормування праці.
- •82. Сутність та основні принципи нормування праці.
- •83. Сутність та основні методи нормування трудових процесів.
- •84. Сутність та правове регулювання нормування праці.
69. Принципи організації заробітної плати.
Принципи організації заробітної плати – це об’єктивні, науково обґрунтовані положення, що відображують дію економічних законів, спрямованих на якомога більшу реалізацію функцій заробітної плати.
Принципи організації ЗП:
1.врахування розміру мінімальної ЗП, що встановлюється державою;
2.розмір ЗП кожного працівника має визначатися з урахуванням його особистого трудового внеску в загальний результат колективної праці;
3.забезпечення раціонального співвідношення в оплаті складної і простої, розумової і фізичної праці;
4.вибір раціональної системи оплати для окремих працівників;
5.забезпечення соціального захисту працівників підприємства на основі державних та внутрішніх організаційних гарантій;
6.самостійність підприємства у виборі форм і систем оплати праці і визначення її розміру;
7.якісність та простота – зв’язок між результатами праці та ЗП має бути простим і ясним, зрозумілим кожному працівнику.
70. Державне регулювання заробітної плати.
Державне регулювання оплати праці ґрунтується на реальних фінансових можливостях країни й забезпеченні збалансованості інтересів усіх верств населення, а також реалізації норм, що містяться у Конвенціях і Рекомендаціях Міжнародної. Організації Праці, Конституції України, Кодексі законів про працю, в законодавчих актах країни. Передовсім держава зобов'язана реалізувати норми і гарантії щодо права найманого працівника на отримання заробітної плати, розмір якої забезпечував би йому і членам його сім'ї достатній життєвий рівень, як це передбачено ст. 48 Конституції України. Оплату праці держава регулює прямими і непрямими методами. Пряме регулювання — це безпосереднє встановлення визначених кількісних параметрів і норм заробітної плати, що є обов'язковими для підприємств незалежно від форм власності й господарювання. Сфера такого регулювання встановлена Законом України «Про оплату праці». Відповідно до цього закону таке регулювання проводиться за допомогою: — встановлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників бюджетного сектора економіки, а також керівників підприємств, заснованих на державній та комунальній власності;
регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно із переліком, який визначається Урядом;
оподаткування доходів працівників;
використання систем індексації трудових доходів;
компенсації працюючим втрати частини заробітку через затримання його виплати;
забезпечення соціальних гарантій працівникам (пенсії, стипендії, виплати за лікарняними та по безробіттю);
фінансування витрат на освіту, науку, культуру та охорону здоров'я.
71. Договірне регулювання заробітної плати.
Договірне регулювання є важливою складовою частиною системи соціального партнерства.
Генеральною угодою регулюються основні принципи та норми реалізації соціально-економічної політики та трудових відносин, міжгалузеві співвідношення в оплаті праці. На галузевому рівні регулюються норми соціально-трудових відносин з урахуванням особливостей техніко-технологічних та організаційних умов виробництва і праці, встановлення міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці тощо. Галузевою угодою не можуть встановлюватися умови оплати праці гірші, ніж у генеральній угоді. Угодою на регіональному рівні регулюються норми соціального захисту найманих працівників, які мають більш високі гарантії, компенсації, пільги з урахуванням соціально-економічних умов формування вартості робочої сили в регіоні, у порівнянні з генеральною угодою.
Колективний договір – це єдиний нормативний акт на рівні підприємства, в якому повинні закріплятися усі умови, розміри та порядок оплати праці працівників. Колективний договір виконує такі функції: захисту інтересів обох сторін трудових відносин; організації трудових відносин; установлення та підтримання стабільності в трудових відносинах.
Зміст колективного договору визначається сторонами у межах їх компетенції. Відповідно до ст.7 Закону “Про колективні договору та угоди”, в ньому можуть бути встановлено додаткові гарантії та пільги, порівняно з чинним законодавством та угодами. Трудови́й догові́р — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.
Договірне регулювання оплати праці найманих працівників в Україні здійснюється на основі системи тарифних угод на всіх рівнях управління, які досягаються в результаті колективних переговорів. Існує декілька видів угод, що укладаються на таких рівнях:
- державному;
- міжгалузевому (генеральна тарифна угода);
- галузевому (галузева тарифна угода);
- виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).
