29.Доходи населення та джерела їх формування.

В умовах сучасного функціонування ринкового механізму та структурних змін в економіці держави зазнало трансформації формування доходів населення, їх використання та система розподілу. Найбільшу питому вагу у структурі грошових доходів населення становить оплата праці. Заробітна плата як соціально-економічна категорія є основним джерелом грошових доходів працівників і разом з тим є головним рушієм соціально-економічного розвитку держави. Вона забезпечує не лише відтворення робочої сили, але й стає вагомим чинником відтворення суспільного виробництва та виступає основним регулятором ринку праці. Сутність політики доходів полягає в безпосередньому встановленні державою такої верхньої межі збільшення номінальної заробітної плати, яка сприяла б виконанню основних задач і реалізації пріоритетів, що стоять перед економікою. Конкретне формулювання окремих положень політики доходів в різних країнах різне. На практиці не існує двох повністю ідентичних варіантів розвитку політики доходів. У механізмі здійснення і формах прояву цієї політики в кожній конкретній державі розрізняються наступні особливості, що зумовлені: - соціально-економічним і політичним розвитком тієї або іншої країни; - ступенем і характером втручання держави в питання регулювання заробітної плати; - традиціями висновку колективних договорів; - соціальною напруженістю у суспільстві.  Головним об'єктом усіх варіантів політики доходів є заробіток робітника в цілому, у тому числі ставка заробітної плати, оплата наднормових, соціальні виплати та інше. В країнах Західної Європи, як правило, політика доходів має на увазі безпосереднє обмежувальне регулювання всіх основних категорій доходів населення, що лежать в основі особистого і виробничого споживання. Політика доходів на практиці переважно впливає на рух тільки заробітної плати.

30.Поняття прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи — фізіологічний та соціальний. Фізіологічний мінімум — це вартісне вираження матеріальних цінностей, конче необхідних для її існування. В світовій практиці він становить 85-—87 % загального прожиткового мінімуму, а решта припадає на соціальну частину — певний набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя.

 Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу. Крім того, прожитковий мінімум визначається диференційовано залежно від вікового критерію або ж залежно від соціальної та демографічної групи особи: для дітей віком до 6 років; для дітей віком від 6 до 18 років; для працездатних осіб; для осіб, які втратили працездатність.

Такий поділ зумовлений особливостями людського організму, у його потребах в залежності від віку та фізичних можливостей.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях.

31. Диференціація доходів населення. Диференціація доходів - це відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого.  Причини диференціації доходів: 1) Відмінності у здібностях.(фізичні та інтелектуальні) 2) Відмінності освіти та кваліфікації. 3) Працьовитість і мотивація. 4) Професійна ініціативність та схильність до ризику. 5) Походження, розмір та склад сім'ї. 6) Володіння власністю та становище на ринку. 7) Удача, везіння та дискримінація.  Крива Лоренца Крива показує ступінь нерівності доходів сімей. 32.Поняття і показники рівня життя. Рівень життя – це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб. Показники рівня життя: 1) Обсяг фонд споживання на душу населення. 2) Реальні доходи. 3) Тривалість життя. 4) Освіта. 5) Забезпечення житлом, комунальними і соціальними послуги, транспорт та зв̓ язок, охорона здоров̓ я, соціальне забезпечення. 6) Зайнятість. 7) Економічні умови. 8) Негативні явища(інфляція, безробіття, злочинність, дискримінація). 33. Нерівність у доходах та проблема бідності. Бідність – це соціальне положення, що характеризується відутністю необхідних матеріальних засобів для того щоб провадити нормальне життя. Економічні причини бідності: - Зростання безробіття; - Низький рівень оплати праці; - Заборгованість виплати з/п тощо; Прояви бідності ( за ООН): 1) Коротка тривалість життя. 2) Низька професійно-освітня підготовка. 3) Відсутність нормальної бази для нормального життя.(чиста питна вода, медичні послуги, якісне харчування). 4) Ізольованість від суспільного життя. 34. Державне регулювання доходів населення. Державне регулювання доходів є складовою соціальної політики держави. Воно являє собою систему заходів і норм законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру і спря¬моване на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили та її розвитку, послабленню соціальної напруженості. Державне регулювання доходів полягає у перерозподілі їх через Державний бюджет за допомогою диференційованого оподаткування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат. Таке регулювання сприяє підвищенню доходів незаможних, створює умови для усунення диспропорцій, пов’язаних з неоднаковими виробничими факторами регулювання зайнятості, зниження соціальної напруженості тощо. Політика доходів ґрунтується на певних принципах, закріплених у Конституції та в інших законодавчих актах. Такими принципами є: - соціальна справедливість; - соціальне партнерство та солідарність усіх верств населення; - індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище; - право на працю та гідна винагорода; - індексації доходів; - диференціація заробітної плати; - право на професійні об’єднання; - економічна доцільність. 35. Поняття трудових ресурсів. Основні показники використання трудових ресурсів. Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності. Щоб зрозуміти сутність поняття “трудові ресурси”, треба знати, що все населення залежно від віку поділяється на: • осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно); • осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16 до 54 років, чоловіки — від 16 до 59 років включно); • осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки — з 55, чоловіки — з 60 років). До трудових ресурсів належать: • населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими й шкідливими умовами праці); • працюючі особи пенсійного віку; • працюючі особи віком до 16 років.

36. Сутність та завдання внутрішнього ринку праці, його основні відмінності. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу Це переміщення мож відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі —переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації. Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів,оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.