3.3. Зараження соціальними хворобами (статті 130 і 133 кк) ст 130.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК).

Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров’я особи, а додатковим обов’язковим чи факультативним – суспільні відносини, що охороняють життя особи.

Необхідною умовою правильної кваліфікації цього злочину є чітке встановлення його об’єктивної сторони, яка полягає: 1) у свідомому поставленні іншої особи у небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. 1 ст. 130 КК); 2) у зараженні іншої особи ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу (ч. 2 ст. 130 КК); 3) в умисному зараженні іншої особи ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. 4 ст. 130 КК).

!!!!! Злочин, передбачений ч. 1 ст. 130 КК, є закінченим з моменту вчинення дій, які створюють реальну небезпеку зараження іншої особи ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Злочин, передбачений ч. 2 чи ч. 4 ст. 130 КК, є закінченим з моменту фактичного зараження ВІЛ-інфекцією або іншим вірусом. Вчинення з прямим умислом дій, спрямованих на те, щоб заразити іншу особу ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, якщо фактичного зараження не відбулося, слід вважати замахом та кваліфікувати за відповідною частиною ст. 15 і  ч. 4 ст. 130 КК.

На кваліфікацію скоєного безпосередньо впливає суб’єкт злочину, оскільки він є спеціальним, тобто це фізична осудна особа з 16-річного віку, що хворіє на невиліковну інфекційну хворобу (ВІЛ включно) та знає про це.

Суб’єктивна сторона злочину передбачає наявність:  непрямого умислу чи злочинної самовпевненості (ч. 1 ст. 130 КК);  злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості (ч. 2 ст. 130 КК); прямого чи непрямого умислу (ч. 4 ст. 130 КК).

Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 130 КК (ч. 3 ст. 130 КК), є зараження: 1) двох чи більше осіб (як одночасно, так і в різний час, одним або різними способами); 2) неповнолітнього (особи, яка не досягла 18-річного віку).

СТ 133

Зараження венеричною хворобою (ст. 133 КК).

З об’єктивної сторони (ч. 1 ст. 133 КК) злочин характеризується зараженням однією особою іншої венеричною хворобою.

Злочин є закінченим з моменту, коли потерпілий фактично захворів на венеричну хворобу.

Слід враховувати, що суб’єкт цього злочину – спеціальний (фізична осудна особа з 16-річного віку, що хворіє на венеричну хворобу та знає про її наявність), що має впливати на кваліфікацію скоєного.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю (злочинною самовпевненістю).

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 133 КК): 1) учинення його особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою; 2) зараження двох або більше осіб (як одночасно, так і в різний час, одним або різними способами) або неповнолітнього (тобто особи, котрій на момент учинення злочину не виповнилося 18 років).

Особливо кваліфікуюча ознака злочину (ч. 3 ст. 133 КК) – спричинен­ня тяжких наслідків (наприклад, смерті людини, втрати будь-якого органа чи його функцій, психічної хвороби або іншого розладу здо­ров’я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну трети­ну, переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя тощо).

 ).