Контрольні питання:

1. За рахунок чого здійснюється дозування фізичного навантаження?

2. У чому відмінності загального та локального фізичного навантаження?

3. Чи допустимі субмаксимальні та максимальні фізичні навантаження у спеціальній медичній групі?

1. Перелічіть зовнішні признаки втоми.

2. У якому діапазоні ЧСС рекомендується застосовувати фізичні навантаження для групи „А” у перші півтора місяці?

3. У якому діапазоні ЧСС рекомендується застосовувати фізичні навантаження для підгрупи „Б” спеціальної медичної групи?

4. Перелічіть показники, за допомогою яких можна здійснювати контроль за фізичним навантаженням учнів СМГ.

5. У якому діапазоні ЧСС міститься перехідний рубіж від аеробного до анаеробного енергозабезпечення?

Завдання для самостійної роботи:

1. Здійснити аналіз навчального заняття з фізичного виховання учнів, віднесених до спеціальної медичної групи, й на основі цього аналізу дослідити об’єктивність визначення вчителем фізичних навантажень.

2. Обґрунтувати доцільність зменшення фізичного навантаження у підгрупі „Б” порівняно з підгрупою „А” спеціальної медичної групи.

Тема 3. Особливості застосування оздоровчих технологій при різних захворюваннях учнів

Кожне захворювання вражає не весь організм, а головним чином окремий орган або систему. У зв’язку з цим, розрізняють хвороби серцево-судинної системи, захворювання органів дихання, травлення, нирок, опорно-рухового апарату, центральної нерової системи і т.д.

Особливості фізичного виховання учнів, які перенесли певні захворювання, перш за все пов’язані зі специфікою фізичних вправ, що забезпечують необхідні регуляторні ефекти [3, с. 208].

Враховуючи вищезазначене, слід окремо розлянути можливості застосування фізичних вправ та інших засобів фізичного виховання за наявності найрозповсюдженіших захворювань серед школярів.

Захворювання серцево-судинної системи (ссс)

Найчастіше серед учнів та студентів ВНЗ зустрічаються наступні захворюваня серцево-судинної системи: гіпертонія, гіпотонія, вади серця, вегетосудинна дистонія тощо.

Гіпертонічна хвороба.

Гіпертонічна хвороба (артеріальна гіпертензія) разом із граничною гіпертензією, складає близько 80 %–85 % усіх випадків підвищення артеріального тиску (АТ). В основі гіпертонічної хвороби лежить функціональне звуження артеріол, зумовлене посиленням тонусу гладенької мускулатури артеріальних стінок [10, c. 192]. Звуження просвіту судин створює перешкоду для припливу крові, в наслідок чого погіршується кровопостачання органів, виникають супровідні зміни в організмі. Характеризується гіпертонічна хвороба підвищенним артеріальним тиском, де систолічний тиск вище 160 мм рт. ст., а діастолічний – вище 90 мм рт. ст. [40, с. 162].

Розрізняють первинну та вторинну артеріальну гіпертензію. Первинна (есенціальна) гіпертензія виявляється в двох варіантах – конституційно-спадкова установка регуляції судинного тонусу і артеріального тиску, що не виходить за фізіологічні межі („фізіологічна гіпотензія”) і хронічне захворювання з типовою симптоматикою: слабкість, запаморочення, головний біль, сонливість, млявість, схильність до ортостатичних реакцій, непритомності і так далі.

Вторинна артеріальна гіпертензія спостерігається при деяких інфекційних захворюваннях, хворобі Аддісона, виразковій хворобі, анемії, гепатитах, через дію лікарських препаратів і т. д.

Провідним симптомом гіпертонії є високий артеріальний тиск. Гіпертонічна хвороба призводить до втрати працездатності, передчасного старіння, а в похилому віці і до летального результату (тромбози, інсульти і ін.).

Характерними ознаками гіпертонії є головний біль, шум у голові, порушення сну, зрідка виникають носові кровотечі та інші симптоми [10, с. 192-195].

Причинами захворювання заведено вважати перенапруження вищих відділів нервової системи та вегетативних механізмів, що регулюють артеріальний тиск [40, с. 162].

Серед чинників, що сприяють виникненню (прогресуванню) захворювання виділяють наступні:

1. Генетична схильність.

2. Спадково-конституційні особливості людини.

3. Перенесені захворювання нирок.

4. Нервово-психічні та емоційні стреси.

5. Нездоровий спосіб життя.

6. Гіпокінезія.

7. Ожиріння.

8. Діабет.

Завдання оздоровчої роботи при гіпертонічній хворобі полягають у нормалізації процесів коркової динаміки, кортикальних механизмів регуляції апарату кровообігу та усуненні нервово-м’язової напруги [36, с. 5-6].

При гіпертонічній хворобі застосовують загальнорозвиваючі й дихальні вправи, а також вправи на розслаблення. Виключаються вправи із затримкою дихання (натуги), тривалим нахилом голови донизу, а також стрибки, підскоки та ін [10, с. 192-195].

В основному використовуються помірні циклічні вправи (ходьба, лижні прогулянки), достатній відпочинок, сон і масаж.

У таблиці (див. табл. 5) наведені рекомендації та протипоказання до застосування фізичних вправ при гіпертонічній хворобі за В. П. Шликовим.

Таблиця 5 Показання і протипоказання до виконання фізичних вправ при гіпертонічній хворобі (за В. П. Шликовим)

Рекомендується	Обмежити	Не рекомендується
1. Повне розслаблення різних м’язових груп при максимально пасивному положенні тіла. 2. Спеціальні вправи: - дихальні; - на координацію; - на рівновагу. 3. Дозована ходьба 4. Рівномірний біг у повільному темпі. 5. Прогулянки на лижах. 6. Плавання. 7. Повільний темп виконання вправ.	Нахили і повороти.	1. Вправи, що вимагають максимальної напруги. 2. Навантаження силового і статичного характеру із натугою і затримкою дихання. Навантаження швидкісного характеру. 4. Значна нервово- емоційна напруга. 5. Вправи, що вимагають напруженої уваги.