Контрольні питання:

1. Які фактори сприяють виникненню або загостренню серцево-судиних захворювань?

2. Вкажіть загальні показання та протипоказання до виконання фізичних вправ при серцево-судинних захворюваннях.

3. Які фактори сприяють виникненню або загостренню гіпертонічної хвороби?

4. Показання та протипоказання до виконання фізичних вправ при гіпертонічній хворобі.

5. Які фактори сприяють виникненню гіпотензії артеріальної?

7. Показання та протипоказання до виконання фізичних вправ при гіпотензії.

8. Які фактори сприяють виникненню захворювань органів дихання?

9. Показання та протипоказання до виконання фізичних вправ при захворюваннях органів дихання.

10. Які фактори сприяють виникненню захворювань органів травлення?

11. Показання та протипоказання до виконання фізичних вправ при захворюваннях органів травлення.

12. Які фактори сприяють виникненню остеохондрозу хребта.

13. Показання та протипоказання до виконання фізичних вправ при остеохондрозі.

14. Які фактори сприяють виникненню міопії?

15. Показання та протипоказання до виконання фізичних вправ при міопії.

16. Які фактори сприяють виникненню неврозів?

17. Показання та протипоказання до виконання фізичних вправ при наявності неврозів.

Завдання для самостійної роботи:

1. На основі аналізу наукової літератури визначити показання та протипоказання до застосування фізичних вправ при аритмії серця та серцевій недостатності.

2. Підібрати комплекс фізичних вправ при неврозі.

Тема 4. Контроль та самоконтроль учнів спеціальної медичної групи

Медичний контроль, педагогічний контроль і самоконтроль – це єдина система охорони здоров’я, яка забезпечує повноцінний фізичний розвиток школярів спеціальної медичної групи, оскільки дані особистих спостережень є найважливішим доповненням до лікарського і педагогічного контролю [38, с. 91-92].

У спеціальній медичній групі двічі на місяць повинні проводитись лікарсько-педагогічні спостереження на заняттях. Під час занять фіксується структура уроку, дотримання ввідної, підготовчої, основної і завершальної частин уроку; регулювання фізичного навантаження, рівень використання дихальних і корегуючих вправ і т.д. [18; 38].

Медичне забезпечення відіграє надзвичайно важливу роль у контексті раціонального використання засобів фізичної культури і спорту, високої ефективності навчально-виховного процесу, масових оздоровчо-фізкультурних та спортивних заходів. Воно сприяє реалізації принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання і здійснюється у вигляді лікарського контролю.

Лікарський контроль – це розділ медицини, покликаний виключити умови, за яких може виявлятися негативний вплив занять із фізичної культури на організм учнів. Він сприяє найкращому використанню засобів фізичної культури і спорту для зміцнення здоров’я, підвищенню функціональних можливостей і загальної працездатності організму, вивченню змін, що виникають під впливом систематичних занять фізичними вправами тощо.

Лікарський контроль забезпечує медичне спостереження за динамікою здоров’я школярів та студентів протягом всього періоду навчання в навчальних закладах й проводиться в наступних формах:

• регулярне медичне обстеження учнів, що займаються фізичною культурою;

• лікарсько-педагогічне спостереження за учнями та студентами під час занять фізичним вихованням (у тому числі фізкультурно-оздоровчими заходами і змаганнями);

• санітарно-гігієнічний контроль за місцем проведення заняття, фізкультурно-оздоровчих заходів спортивних змагань;

• санітарно-просвітницька робота, пропаганда здорового способу життя.

Лікарський контроль за фізичним удосконаленням школярів здійснюється лікарями, які працюють у пунктах здоров’я, навчальних закладах під організаційно-методичним керівництвом районних поліклінік [5, с. 104].

Основними завданнями лікарсько-педагогічного контролю є:

• систематичне проведення динамічних спостережень за здоров’ям і фізичним розвитком дітей та підлітків;

• санітарно-гігєнічні та лікувально-педагогічні спостереження за місцями занять, умовами й методикою проведення занять із фізичної культури;

• просвітницька робота з питань фізичного виховання;

• профілактика травматизму під час занять фізичною культурою.

Лікарські обстеження учнів, що проводяться кожного року, спрямовані на вивченя стану здоров’я, рівня фізичного розвитку і функціональної здатності найважливіших систем організму. Дослідження школярів із відхиленнями у стані здоров’я проводяться більш поглибленно, з урахуванням супутніх захворювань.

Лікарсько-педагогічні спостереження в СМГ проводяться лікарем школи не рідше одного разу на місяць.

Вони передбачають визначення: початку і закінчення заняття; наявність у викладача плану або конспекту заняття; контроль із боку викладача за правильною поставою, диханням учнів, ЧСС; наявність або відсутність травматизму під час занять; оцінку моторної щільності уроку; оцінку фізіологічної кривої заняття; санітарний стан роздягалень; наявність в учнів спортивної форми; стан спортивного устаткування; відповідність місць занять кількості і характеру занять; санітарний стан місць занять (запах, сухість, вологість, освітленість, температура) тощо [18; 38].

Обов’язковою умовою правильної організації процесу фізичного виховання є самоконтроль учнів [3, с. 168].

Самоконтроль – це регулярне дотримання ряду простих прийомів для самостійного спостереження за станом власного здоров’я і фізичного розвитку [38, с. 92]. Проведення самим учнем найпростіших спостережень за станом свого здоров’я в процесі фізичного виховання є цінним доповненням до лікарського контролю [3, с. 168]. Самоконтроль виховує у школярів свідоме відношення до заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я, до фізичних вправ, до дотримання правил особистої гігієни і суспільної гігієни, до загартування організму тощо. Самоспостереження дозволяє стежити за реакцією організму на навантаження, за часом відновлення, дозволяє вчасно помітити несприятливі ознаки (серцебиття, задишка, поганий сон, загострення болю і ін.) [38, с. 92]. Для учів, віднесених до спеціальної медичної групи, самоконтроль особливо важливий, оскільки дозволяє їм самим відчути оздоровче ефект від занять і цілеспрямовано відноситись до використання засобів фізичного виховання. Крім того, самоконтроль дозволяє оцінити суб’єктивні відчуття, що виникають в учнів, дає можливість уникнути випадків негативного впливу занять фізичними вправми, що може відбуватися при передозуванні, а також при використанні навантажень без урахування поточного функціонального стану організму того, хто займається [3, с. 168].

Викладач повинен навчити школярів із ослабленним здоров’ям правильно розуміти зміни показників самоконтролю, обов’язково підкреслювати, що самоконтроль доповнює, але не замінює лікарсько-педагогічні спостереження. Завдання викладача полягають у роз’ясненні учням значення режиму дня і регулярного самоконтролю для зміцнення здоров’я і фізичного развитку, навчання школярів простим прийомам спостереження (підрахунок пульсу, частоти дихання і ін.) [3; 18; 38]. Для здійснення учнями самоконтролю за впливом оздоровчих технологій на стан власного здоров’я слід користуватись наступними правилами:

• точно і об’єктивно реєструвати всі показники, які підлягають обліку, незалежно від того „вкладається” чи ні зареєстрована ознака в запропоновану картину змін самопочуття і функціонального стану організму;

• проведення вимірювань в один і той же час і в постійних умовах, щоб виключити вплив будь-яких сторонніх факторів на організм;

• обов’язкове документування усіх зареєстрованих спостережень і особливостей режиму, а також його вихідних та ненавмисних порушень у „Щоденнику самоконтролю”;

• систематичне подання „Щоденника самоконтролю” викладачеві і лікарю для урахування даних самоконтролю при організації педагогічного процесу. В процесі самоконтролю учні реєструють суб’єктивні і об’єктивні показники функціонального стану свого організму [3, с. 168-169].

До суб’єктивних показників відносяться: самопочуття, сон, апетит, працездатність, настрій, больові відчуття, відношення до занять фізичними вправами (та іншим оздоровчим технологіям), а також наявність будь-яких неприємних відчуттів.

Дані самоконтролю регулярно (не рідше трьох разів на тиждень) записують до щоденника самоконтролю.

Отже, одним із перших суб’єктивних показників є самопочуття, яке являє собою надання учнем комплексної характеристики загального стану свого організму [3, с. 169]. Самопочуття – це віддзеркалення діяльності всього організму і, в першу чергу ЦНС. Відсутність будь-яких хворобливих відчуттів, бадьорість та життєрадісність є ознаками гарного самопочуття.

У щоденнику самоконтролю до графи про самопочуття записують: добре, звичайне, задовільне, погане, слабкість, млявість, запаморочення, серцебиття, біль. У цю графу записується також ступінь після занять: не втомився, трохи втомився, перевтомився. На наступний після занять день додають: стомлення немає, почуваю себе бадьорим, залишилося відчуття стомлення, повністю не відпочив, почуваю себе стомленим [3; 38]. Важливим також є не тільки відмітка про характер незвичайних відчуттів у разі їх виникнення, але й зазначення того, після чого саме вони виникли (наприклад, поява болю в ділянці печінки під час повільного бігу). Слід зважати на те, що болі в м’язах, наприклад, можуть виникати при поновленні занять фізичними вправами після тривалої перерви або ж через різке збільшення навантаженнь на заняттях.

Головний біль, запаморочення можуть починатись при стомленні (перевтомі), і саме тьому є важливим діагностичним показником. В учнів, які перенесли захворювання серця, або інші захворювання, під час яких серце залучається до патологічного процесу, при надмірних фізичних навантаженнях можуть виникати болі за грудиною (або в лівій половині грудної клітини), а також відчуття серцебиття. Про такі випадки учень повинен обов’язково повідомити вчителя, записати також у щоденник самоктролю, коли і у зв’язку з чим були відміченні ці явища, скільки вони тривали.

У деяких випадках у тих, хто займається, можуть виникати відчуття недостатності повітря при посиленному та ускладненому диханні. Загострювати увагу на таких випадках потрібно лише в тому випадку, коли задишка проявляється після фізичних навантажень, які раніше виконувались без ускладнень дихання, або ж у випадку, коли посиленне дихання триває довго після закінчення фізичних вправ. Будь-які інші незвичайні зміни самопочуття, що з’являються у зв’язку з виконанням фізичних вправ, також потрібно відмічати у щоденнику самоконтролю [3, с. 169].

У щоденнику самоконтролю також відмічається кількість годин сну і його якість (міцний, уривчастий, неспокійний, зі сновидіннями, жахи, безсоння). Якщо в школяра спостерігається уривчастий сон, безсоння, сняться жахи, це вказує на перевтому і на необхідність перебудувати методику занять, зменшити навантаження [3; 38]. Сон, зазвичай, характеризується швидким (5-10-тихвилинним) засипанням та легким пробудженням. Після сну має швидко минати в’ялість і з’являтись відчуття бадьорості та свіжості. Бесоння, або сонливість, поганий сон із повільним засинанням й складним пробудженням, відчуття млявості, а також неспокійний сон (з перервами, головними болями, серцебиттям, неспокійними сновидіннями і т.д) може бути проявом перевтоми, або сигналізувати про початок захворювання. Учням спеціальної медичної гурпи слід запамятати, що „економити” на сні в жодному разі не можна, спати потрібно стільки, скільки необхідно, щоб добре відпочити і добре почуватися (не меньше 7,5 – 8 годин на добу). З початком систематичних занять фізичними вправами потреба у сні збільшується до 8 – 8,5 годин [3, с. 170].

При самоконтролі показник апетиту також є дуже інформативним. Погіршення апетиту, його відсутність вказує на стомлення або надмірне збудження під час занять. У відповідній графі щоденника самоконтролю відзначають: добрий, задовільний, підвищений, поганий, відсутній, підвищена спрага та ін. Відмічаючи порушення апетиту, важливо також не забувати про інші ознаки порушення травлення (печія, болі в підложечній ділянці) [3, с. 170].

Працездатність та її зміни виключно важливі при оцінці впливу на організм занять фізичними вправами. Природною, нормальною реакцією на правильно організовані заняття фізичними вправами є підвищення працездатності, яке оцінюється учнями за багатьма звичними показниками виконання звичайних фізичних навантажень. Стан стомлення, який об’єктивно відчувається після занять фізичними вправами, зазвичай щвидко минає, після чого учні відчувають підвищення працездатності. Якщо стомленність триває довго після занять (декілька годин) або ж не пов’язана із заняттями, в такому випадку можна зазначати або перенавантаження фізичними вправами, або хворобливий стан організму. Працездатність бажано оцінювати за п’ятибальною шкалою (5 – відмінна, 4 – добра, 3 – посередня, 2 – погана, 1 – дуже погана). При зниженні працездатності необхідно враховувати і настрій, оскільки відомо, що погіршення настрою призводить до порушення загального стану організму та його працездатності [3, с. 170-171].

Викладачеві і батькам потрібно звертати увагу на неприпустимість порушення школярами режиму дня. Порушення загального режиму може призвести в деяких випадках до зриву вищої нервової діяльності, що ще більшою мірою відіб’ється на стані здоров’я і психіці школяра.

Об’єктивними показниками вважають такі, що можна виразити в певних цифрових значеннях (частота пульсу, маса тіла, частота дихання, динамометрія кисті, потовиділення). Залежно від функціональних порушень, мірі разладів, викладач перевіряє різні показники самоконтролю, включаючи найхарактерніші, такі, що мають безпосереднє відношення до систем і органів послаблених хворобою дітей [3; 38].

Масу тіла достатньо вимірювати один раз на тиждень, краще за все зранку на голодний шлунок, після випороження сечового міхура і кишовника. Зважуватись потрібно на одиних і тих же вагах без верхнього одягу. Після початку систематичних занять фізичними вправами маса тіла зазвичай дещо знижується за рахунок звільнення організму від надлишкової води та жиру. Після цього, у разі пристосування організму до фізичних навантажень, вага стабілізується, а надалі поступово підвищується за рахунок збільшення м’язової тканини. В учів, чия вага перевищує нормальні показники, відмічається її зниження, тоді як у юнаків та дівчат із недостатньою вагою відбувається її підвищення [3, с. 172].

Динамометрія дозволяє визначити силу м’язів кисті та спини. Кистьовим динамометром вимірюють силу м’язів правої та лівої кистей, а становим динамометром – м’язів спини. При користуванні кистьовим динамометром потрібно зручно захватити його пальцями, поклавши його так, щоб стрілка та шкала були повернуті до долоні. При визначенні сили м’язів спини перші, пробні зусилля рекомендують робити без максимальної напруги. Через деякий час (10 – 15 сек.) після пробного зусилля здійснюють максимальне, а отриманий результат заносять до журналу самокнтролю.

Показники динамометрії, як і всі об’єктивно зареєстровані ознаки, вимірюють в однин і той же проміжок доби, при цьому обов’язково в стані після попереднього спокою. Неприпустимо проводити вимірювання після занять фізичними вправами, адже у цьому випадку будуть отримані результати, які характеризують вплив виконаного навантаження та втоми на показники, які потрібно зареєструвати [3, с. 172].

Потовиділення визначають як сильне, помірне та слабке. Посилення пітливості пов’язане з перевищенням навантаження на тренуваннях, порушенням взаємозв’язку між відділами центральної нервової системи, які регулюють роботу серцево-судинної, дихальної систем та ін.

Пульс – це ритмічне, у вигляді поштовхів, коливання стінок артерій відповідно до ритму скорочення серця. За характером пульсу (ритм, частота, наповнення) можна, до певної міри, робити висновки про роботу серця, і тому школяр повинен обов’язково слідкувати за його змінами. Якщо після регулярних занять спортом протягом 1,5 – 2 місяців пульс у стані спокою перевищує 100 ударів на хвилину, такий стан має назву тахікардія. Якщо кількість ударів менше 60 ударів на хвилину, такий стан має назву брадикардія (ознака тренованості).

До щоденника самоконтролю також треба вносити відомості про дихання – кількість і якість (поверхневе, глибоке, рідке), а також порушення частоти і ритму, появу задишки, кашлю. Задишка виникає через недостатній газообмін. Якщо задишка виникає після великого або середнього навантаження, це є першою ознакою невідповідності навантаження функціональному стану учня. Обов’язковим для дівчат є гінекологічний контроль. Вони повинні щомісяця занотовувати основні показники, які характеризують перебіг менструації (періодичність, тривалість, наявність больових проявів та інших відхилень) [3; 38]. Частоту пульсу підраховують на променевій артерії, променевій кості, між її краєм та сухожиллями м’язів, що тягнуться до дистального кінця передпліччя – згинателів пальців, чотири пальці (а не один великий палець!) лівої руки. Права рука служить для запису отриманих чисел. Не варто сильно тиснути на пульсуючу артерію, щоб створити умови для найбільших пульсових коливань стінок судин (загальна помилка – сильний тиск на судину, який заважає коливанню стінок артерії і порушуює чутливість кінців пальців). Після цього за сигналом викладача або за секундною стрілкою годинника (секундоміра) починають відлік пульсу. У момент запису кількості пульсових ударів (якщо пульс підраховують по 10 секунд) зазвичай виникає „збій” через переключення уваги. Для того, щоб навчитися не втрачати жодного удару пульсу під час запису, необхідно відповідне тренування. Таке тренування рекомендують здійснювати у два етапи. На кожному етапі потрібно відпрацьовувати стійку навичку підрахунку та запису частоти пульсу: на першому етапі рахують у повної тиші, на другому – за обставин, які змінюються.

У самого себе учню легше проводити вимірювання частоти пульсу на сонній артерії. При цьому великим пальцем лівої руки з боку гортані намацується судина та відчуваєтья її періодична пульсація. На сонній артерії зручніше рахувати пульс під час занять фізичними вправами, коли за сигналом викладача учні починають і закінчують підрахунок пульсу. Зареєстровані показники вони повідомляють одразу педагогу (або, якщо бажано не затягувати перерву у занятті, запамятовують). У цьому випадку пульс рахують із десятисекундними проміжкам.

Частоту пульсу рекомендують визначати вранці у ліжку після пробудження, а потім одразу після переходу у вертикальне положення. При цьому частота пульсу підвищується зазвичай у межах 8 – 16 ударів/хв. Більша різниця вказує на підвищену збудженість нервових центрів, які регулюють ритм серцевих скорочень [3, с. 171-172].

Щоденник самоконтролю потрібно час від часу показувати вчителю для контролю і записів рекомендацій до режиму занять, домашніх завдань, комплексів ранкової гімнастики та фізкультпауз [38, с. 90-94].

Таким чином, поточній самоконтроль і періодичний лікарський контроль підвищують ефективність і гарантують безпеку занять оздоровчою фізичною культурою.