Морфологічні класифікації

Морфологічні класифікації виникли у зв'язку з тим, що багато авторів заперечували проти виключно спадкового, дегенеративного походження розумової відсталості, дійшовши висновку про можливість її виникнення у зв'язку з прижиттєвими або внутрішньоутробними поразками.

На думку П. Яковлєва (1961), розумова відсталість — це порушення організації людської поведінки, обумовлене структурними змінами. Особливо страждає при цьому специфічно людська організація рухового досвіду (символізування думки, мовлення і ручної праці — «правшества»), пов'язана з супралимбічним мозком, що характерно для індивідів із дебільністю. В осіб з імбецильністю не розвивається повністю мовна функція (бідність символічного змісту думки) і обмежений розвиток ручної умілості. Ідіотії властива відсутність символізування взагалі. Разом зі встановленням кореляцій між характером поразки мозкових структур і тяжкістю інтелектуального дефекту він висловив припущення про можливість архітектонічних відхилень, що відповідають різним типам розумової відсталості.

Класифікації, створені на основі психологічних і клінічних ознак

Різноманітність симптоматики розумової відсталості послужила причиною появи класифікацій, створених на основі психологічних і клінічних ознак. Г. Я. Грошин (1915) приводить виділені в XIX столітті типи розумово відсталих індивідів: апатичних, ажитированих, сенситивних, боязливих і т. ін. Природно, що ці характерологічні особливості не є істотними ознаками психічної відсталості, за якими можна було б рекомендувати лікування, навчання і оцінювати прогноз.

Для класифікації розумової відсталості використовують особливості особистості. Франкінштейн (1964) на основі елементів психічного дефекту (ригідності психіки, відволікаємості, автоматизму реакцій, повторюваності їх, «недоліку структури» і т. ін.) виділяє чотири типи розумової відсталості: агресивний, підозрілий, покірний і апатичний. К. Шнейдер (1949), розділивши розумово відсталих осіб на хвалькуватого базіку, закоренілого канючу, безглуздо упертого, інертно-пасивного, мимоволі показав усю неспроможність такого підходу до систематизації.

Окремі симптоми або клінічна картина в цілому використовувалися як критерій для виділення форм розумовій відсталості і іншими фахівцями (Фрейеров О. Е., 1964, і ін.).

Етіологічні класифікації

З розширенням знань про причини психічного недорозвинення, особливо після виявлення того, що воно може бути результатом захворювань та інших вредностей, що впливають на мозок плоду і немовляти, виникло багато етіологічних класифікацій (Азбукин, Д. Н., 1936; Озерецький Н. И., 1938). Найбільш раннє і просте дихотомічне ділення розумової відсталості ґрунтоване на передбачуваному ендогенному походженні одних форм та екзогенному інших. Ендогенний синдром розуміється як генетично обумовлений стан психічного недорозвинення. Типовою для нього вважають відсутність неврологічних симптомів і грубих характерологічних змін. Екзогенний синдром виникає при ушкодженнях або інфекційних ураженнях мозку до, протягом і після пологів. Психічна неповноцінність у цих випадках поєднується з розладами перцепції й порушеннями поведінки.

Так, за Е. Леви (1933), особи з психічним недорозвиненням діляться на дві групи: 1) суб'єкти, що розвиваються в несприятливих умовах до рівня низької інтелектуальної обдарованості; 2) суб'єкти, психічна відсталість яких виникла як наслідок захворювань або ушкоджень мозку.

С. Бенда (1952) обкреслив три групи розумово відсталих осіб:

1. розумово відсталі, що є крайнім варіантом низького «фізіологічного» інтелектуального рівня у біологічно нормальних осіб;

2. сімейні олігоенцефали з розумовою відсталістю й незначними соматичними порушеннями, у походженні яких грають роль як генетичні, так і частково чинники середовища, що виявляють спадковий нахил;

3. індивіди з наслідками різних органічних поразок ЦНС, родових травм, інфекцій, метаболічних порушень і травматичних ушкоджень мозку в ранньому віці.

У цих і в інших класифікаціях виділяються особи з «фізіологічною» розумовою відсталістю, індивіди з IQ, близькими до нормального інтелектуального рівня. Виділення цієї форми в числі інших причин було пов'язане з необхідністю пояснити виникнення тих легких станів недорозвинення, при яких ніяких соматоневрологічних порушень не виявляється. Проте трактування, що приймаються, і назва «фізіологічне» ігнорують межі між нормою і патологією. Ми думаємо, що якщо розумові здібності й соціальна адаптація задовольняють визначенням розумової відсталості, то в цьому випадку слід говорити про патологічний стан. Низький інтелектуальний рівень людини, що порушує її нормальне пристосування, є вже новою якістю — хворобливим станом, недиференційованою розумовою відсталістю.