Пряма й непряма мова

Прямою мовою називається чиясь мова, передана абсо­лютно точ­но, зі збереженням змісту, форми та інтонації ви­словлювання. На­при­клад: Обізвався старий батько: «Чого ждеш, небого?»; «Не вер­нуть­ся! – Заграло, сказало Синє мо­ре. – Не вернуться, Навіки про­па­ли!»; «Добре, батьку ота­мане!» – Кругом заревіло (3 тв. Т. Шевченка).

Пряма мова супроводжується словами автора: вони вка­зують, кому належить пряма мова. Із прикладів, наведених вище, бачимо, що слова автора можуть стояти перед пря­мою мовою, всередині або після неї. У складі слів автора часто виступають дієслова мовлення, як-от: сказати, спи­тати, повідомити, зауважити, порадити, говорити, заяви­ти і под.

Пряма мова разом зі словами автора – особливий тип синтак­сич­ної конструкції, близький до складного безсполуч­никового речення.

Чиясь мова, передана тільки з дотриманням змісту вислов­люваної думки без збереження форми та інтонації висловлен­ня, називається непрямою.

Порівняймо два речення: В казці говориться: «Народилась ця пта­ш­ка із сонячного вогню» (В. Сухомлинський) – пряма мова; В казці го­во­риться, що народилась ця пташка із соняч­ного вогню – непряма мова.

Розділові знаки при прямій мові

Пряма мова завжди береться в лапки. Слова автора виді­ляються так:

1. якщо слова автора йдуть перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а перше слово прямої мови пишеть­ся з великої літери: Кажу дітям: «Погляньте, яка краса перед нами» (В. Су­хом­линський);

2. якщо слова автора йдуть після прямої мови, то між ними ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) й ти­ре, а слова автора розпочинаються з малої літери. Наприклад:«Це вже батько розходився», – думав Йон про галасуватого та несердитого батька (М. Коцюбинський); «Туру-туру…та!.. туру-туру… та!..» – гриміла сурма, як за часів єрихон­ської облоги (М. Коцюбинський);

3) у середині прямої мови:

а) слова автора виділяються комою і тире з обох боків, як­що стоять на тому місці, де при відсутності їх не стояв би ні­який знак або стояли б кома чи крапка з комою, двокрапка чи тире. Наприклад: «Щодня, – думав він, – ми живемо, щоб померти на ніч і знову народитися вранці» (В. Шевчук);

б) якщо слова автора стоять після знака оклику чи питання, то перед ними ставиться тире, а після них – крапка й тире. Пряма мова продовжується з великої літери. Наприклад: «За віщо, за віщо я мушу терпіти стільки прикростей? – думав він, бігаючи по хаті. – Чи ж я хотів одібрати від них хліб?..» (М. Коцюбинський);

в) перед словами автора вживається кома і тире, а після них – крапка і тире тоді, коли вони стоять там, де повинна бути крапка. Друга частина прямої мови починається з вели­кої літери. Наприклад: «Це музика весняних лугів, – кажу ді­тям. – У ставу ви бачите віддзеркалення блакитного небо­зводу» (В. Сухомлинський);

г) якщо перша частина прямої мови являю собою перерва­ну фразу, відділену крапками від другої, крапки залишаються, перед словами автора ставиться тире, а після них – кома й тире (іноді крапка й тире). Наприклад: «Хе-хе, бодай вас… – Хома йому, – у мене вівсяної [соломи] є там… беріть… то­піть… помиримось» (А. Тесленко);

ґ) якщо слова автора вказують на продовження прямої мови, тоді після них ставиться двокрапка й тире, а друга частина пря­мої мови починається з великої літери. Наприклад: «Аби хоч не побачив хто, – подумав та й порадив синові: – Ти отамо по­між хвойлівськими очеретами бовтайся» (Григір Тютюнник).

Пряма мова може бути діалогічною. Діалог – це пряма мова двох і більше осіб. У такому випадку кожна репліка за­писується з нового рядка і в лапки не береться. Перед кожною реплікою ставиться тире, а в кінці – відповідний розділовий знак (крапка, знак питання чи оклику). Наприклад:

Ви швиденько одягаєтесь, вкладаєте все в рюкзак.

– Ну, бувайте здорові! Не сумуйте. Деньків за два-три я буду.

– А рушницю ти взяв?

– А й справді, де ж це вона?

– Та я стола нею підперла, бо ніжка поламалась.

– Та хіба ж можна рушницею?!

– А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь із неї (Ос­тап Вишня).

Якщо репліки записують підряд у рядок, то кожна з них береться в лапки, а між ними ставиться тире. Наприклад: Прибулий з'являвся тільки до кошового, який звичайно казав: «Здоров будь! У Христа ві­ру­єш?» – «Вірую!» – відповідав прибулий. – «І в Тройцю Святу віруєш?» – «Вірую!» – «І до церкви ходиш?» – «Ходжу». – «Ану, перехрестись!» Прибу­лий хрестився (М. Гоголь).

Цитата

Цитата – це точно переданий уривок з якогось твору, чиїсь слова, що наводяться для підтвердження висловлюваних думок. Наприклад: О. М. Веселовський відзначав видозмін­ність, рухливість народної пісні: «Поки вона співається, вона перетворюється, постійно змінюючись, творячись заново» (С. Єрмоленко).

Цитати завжди беруться в лапки. Коли цитата є самостій­ним ре­чен­ням, вона починається з великої букви, перед якою ставиться двокрапка. Якщо цитата наводиться не повністю, то на місці пропуску ставиться три крапки. Коли цитата вводить­ся в речення як його частина, то сама цитата починається з малої букви навіть тоді, коли вона в цитованому тексті почи­налася з великої букви. Наприклад: Сам поет [Рильський] відзначав: «Вже тоді [у дитинстві] глибоко полюбив я на все життя Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, а з любов'ю до на­родної пісні я, здається, і вродився»; О. Потебня, аналізуючи характер народнопісенного паралелізму, писав: «…зміст на­родної поезії складає не природа, а людина…»; Тоді ж, у часи «Русалки Дністрової», всі три – М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький… прагнули, аби й на наддністрянських берегах вона «зацвіла, весь луг скрасила».

Якщо цитується віршований текст, то, за умови збережен­ня віршованої форми, він у лапки не береться. Наприклад: Злиття радості буття з громадянськими почуттями добре висловив литовський поет Ю. Марцінкявічус:

Плекайте в дітях, матері, Любов до рідної Вітчизни,

Щоб їх серця і височизни,

І світла прагли, і зорі.

465. Прочитайте речення, поясніть розділові знаки при прямій мові і цитатах.

1. Стрясають сни, зсилають мрії, І гомонять: «Засни! За­будь!» (Б. Лепкий). 2. «Чого, з якої речі?» – питаю. 3. «О, вже сошеняни пасіку привезли, – подумав Данило. – Знов на те місце, що й торік». 4. «За­смі­є­тесь на кутні!» – думав собі. 5. «Рр-ра-зо-о-ом!» – скомандував пре­чу­дес­ним тремтливим тенором Сергуня Чабан. 6. «Здрастуйте, тату!!! – прочитав Устим і закашлявся. – Тату! Приїжджайте! Я вас ждатиму». 7. А в голові бухкало: «Каліч… Каліч…» 8. «Ач, яку грінку вбив за півчаса, – подумала неприязно і попросила смирен­но: – На часточку, батюшка, запишете Микиту, Марфу і но­вопреставленого Мефодія» (3 тв. Григора Тютюнника). 9. Ле­ся Українка була тим самим пророком, якого Франко назвав «трохи чи не одиноким мужчиною» на всю тодішню Україну (З журн.). 10. Українська мова була поставлена в центрі полі­гону, де проводився експеримент «злиття мов» (3 журн.).

466. Списуючи речення з прямою мовою, вставте пропущені розділові знаки. Замініть у двох-трьох реченнях пряму мову непрямою.

1. Що се там за веремія дивуються ті, хто не часто буває на цьому кутку села. 2. Киш сказав Іван, відчуваючи, як м'язи йому наливаються кам'яною твердістю А то позакидаю на де­по, а драбини не підставлю. 3. Отакої тобі, на старість вуса позбувся тільки й сказав (3 тв. Григора Тютюнника). 4. А Галайда, знай, гукає Кари ляхам, кари. 5. Добре, батьку отамане кругом заревіло. 6. Взяла зілля, поклонилась Спасибі бабусю. 7. На тім степу скрізь могили Стоять та сумують; Питаються у буйного Де наші панують (3 тв. Т. Шевченка). 8. Не пустили думав Семен про своє «прошеніє» не дійшло. 9. Чим не козак сказав він голосно Ух! Яка холодна вода. 10. Ой буде муки на мої руки подумала Мотря. 11. Робить, робить, а далі спитає сам у себе Нащо? (З тв. М. Коцюбинського).

467. Знайдіть у художніх чи публіцистичних творах п'ять-шість речень, у яких можна пряму мову замінити непрямою. Замініть і за­пишіть, поясніть розділові знаки.

Схема синтаксичного розбору речення з прямою мовою

1) речення з прямою мовою; 2) власне пряма мова; 3) слова автора; 4) місце прямої мови; 5) розділові знаки у реченнях з прямою мовою; 6) дайте визначення діалогу; 7) які розділові знаки вживаються при написанні прямої мови, діалогу, цитати?

Зразок синтаксичного розбору речення з прямою мовою

І. 1. Ще перед смертю гетьман Богдан скликав раду ко­зацьких старшин і сказав: «Я вже старий і хворий, довго не зможу гетьманувати, тому виберіть собі нового гетьмана» (А. Лотоцький). 2. Я вже старий і хворий, довго не зможу гетьманувати, тому виберіть собі нового гетьмана. З. Ще перед смертю гетьман Богдан скликав раду козацьких стар­шин і сказав. 4. Пряма мова стоїть після слів автора. 5. Тут пряма мова стоїть після слів автора, тому після них ставиться двокрапка, пряма мова береться в лапки, а її перше слово пи­шеться з великої літери.

II. 1. «То жайворончата! Дивися, просять їсти і пити», –говорить косар (За І. Чендеєм). 2. То жайворончата! Дивися, просять їсти і пити. 3. Говорить косар. 4. Пряма мова стоїть перед словами автора. 5. Тут пряма мова стоїть перед словами автора, тому між ними ставиться кома й тире, слова автора розпочинаються з малої літери, а пряма мова береться в лапки.

III. 1. «Весняні обрядові пісні, – додав учитель, – нази­ваються веснянками» (3 журн.). 2. Весняні обрядові пісні…називаються веснянками. 3. Додав учитель. 4. Пряма мова пе­реривається словами автора. 5. Слова автора виділяють­ся комою і тире з обох боків, бо при їхній відсутності на міс­ці розриву не стояло б ніякого знака. Пряма мова береться в лапки.