5. Транснаціональні компанії (тнк) на ринку міжнародного туризму.

Суть ТНК і форми її існування. Відповідно до документів ООН до ТНК відносяться компанії, що мають філії в двох і більш країнах незалежно від юридичної форми або сфери господарювання і що здійснюють координацію їх діяльності.

ТНК постійно розширюють свою зарубіжну присутність, закономірно переходячи від експорту товарів і послуг до організації їх виробництва за кордоном. ТНК здійснюють зовнішню експансію головним чином шляхом розміщення прямих іноземних інвестицій. Вони також надають грошові позики і укладають неінвестиційні угоди на управління.

Перший шлях додає найбільшу стійкість ТНК. Прямі вкладення припускають збереження контролю над капіталом в руках іноземного інвестора - ТНК. Материнська компанія фундирувала акціонерні фірми за кордоном або набуває контрольних пакетів акцій вже існуючих зарубіжних фірм. Їй часто належить понад половина всіх акцій (паїв) філії, хоча для повного фактичного контролю за його діяльністю буває достатньо меншої частки (більше за будь-яку іншу, що знаходиться в одноосібному володінні).

У багатьох державах введені додаткові умови акціонування підприємств. Утримувачами 51% акцій можуть бути тільки громадяни даної країни або юридичні особи, зареєстровані в ній. Подібного роду обмеження іноді розповсюджуються на сферу туризму, але значно рідше, ніж на засоби масової інформації або військово-промисловий комплекс (ВПК).

Крім того, ТНК здійснюють діяльність за кордоном через такий різновид зарубіжних філій, як відділення. Вони хоча і реєструються за кордоном, але не є самостійними компаніями з власним балансом і повністю (на 100%) належать материнській фірмі, тобто ТНК.

Компанія може розширити свою зарубіжну присутність, надавши позикові засоби іноземній фірмі. Це шлях менш ефективний, чим перший, а економічні відносини, що виникають між суб'єктами, не дозволяють говорити про справжню ТНК. Тим часом компанія, що видала позику, часто наділяється правом утримання майна ссудоотримувача до сплати їм довга або підписує з позичальником договір, що дозволяє їй витягувати додаткові вигоди, крім позикового відсотка.

Укладання неінвестиційних угод на управління - поширена практика серед фірм, що складаються з декількох виробничих одиниць. В цьому випадку материнська компанія управляє ланцюгом підприємств за контрактом. Підприємства зберігають самостійність, мають різних власників, можуть фінансуватися з різних джерел, але реалізують продукти під єдиною торговою маркою. Система неінвестиційних угод по управлінню забезпечує її учасникам економію від масштабу виробництва, особливо за рахунок об'єднання зусиль в області маркетингу.

У вітчизняній і зарубіжній літературі відомо декілька теорій, що пояснюють феномен ТНК. Всі вони виходять з максимізації прибули як головного мотиву іноземного інвестування. Згідно однієї з них умовою міжнародної міграції капіталу є відмінність норм прибули і став відсотка. Якби всі національні економіки були в рівній мірі відкриті припливу капіталу, то слід було чекати встановлення міжнародної рівноважної ставки відсотка, а компаніям було б байдуже, де вкладати інвестиції, аби гранична ефективність використання капіталу перевищувала ставку відсотка.

Насправді існують різного роду обмеження, більшому або меншому ступеню ризики, які перешкоджають встановленню єдиної процентної ставки в світі. Але там, де створюються умови для вільних переливів капіталів, іноземне інвестування відбувається на тих же підставах, що і внутрішнє. Це означає, що міжнародний рух капіталу продовжуватиметься до тих пір, поки гранична фондовіддача в країні-імпортерові капіталу і країні базування ТНК не стане рівною. У якій кількості ввозитиметься капітал в країну, залежить від ряду чинників: розміру процентної ставки, прибутковості інвестицій, відвертості економіки, гарантій погашення довга і своєчасності оплати, величини і розподілу рисок.

Інше пояснення феномену ТНК дає еклектична теорія інтернаціонального виробництва англійського економіста Дж. Даннінга. Вона називається еклектичною, оскільки складається з трьох елементів: олігополістичних переваг фірми, переваг локалізації (використання місцевих ресурсів і умов) і переваг інтерналізації.

Для прориву на світовий ринок і виживання на нім компанія повинна мати в своєму розпорядженні певні олігополістичними перевагами, будь то капітал, технологія або управлінська майстерність. Завдяки ним компанія з країни X може мати перевагу у виробництві над місцевими фірмами в країні V і отримувати надприбутки.

Другий елемент еклектичної теорії - переваги локалізації. Максимізувавши прибуток, фірма вирішує, чи спиратися їй на ресурсний потенціал країни базування або використовувати ресурси країни - імпортера капіталу.

Залежно від типу інтернаціонального виробництва компанія отримує різні переваги локалізації. При організації іноземним капіталом здобичі сировини і виробництва матеріалів ТНК оволодівають місцевими природними ресурсами. При налагодженні імпортзамінного виробництва (виробництва товарів замість їх імпорту) ТНК використовують переваги локалізації, щоб понизити свої витрати і відкрити доступ до ринків. При створенні експортних платформ, тобто організації іноземним капіталом виробництва готових товарів для продажу на світовому ринку, вирішальними чинниками їх розміщення є дешевизна робочої сили і заохочення з боку держави, наприклад надання ТНК податкових пільг.

Третій елемент теорії - переваги інтерналізації. Поняття інтерналізації означає, що фірма здійснює зовнішні для неї операції усередині своєї структури. Упроваджуючись в економіку тієї або іншої країни, ТНК може організувати діяльність по-різному: або сконцентрувати все в рамках корпорації, або мати справу з незалежними партнерами на ринку. Отже, проблема інтерналізації зводиться до вибору шляху економічної експансії - через зовнішню торгівлю або за допомогою розміщення прямих зарубіжних інвестицій. У будь-якому випадку інтерналізація забезпечує стабільність пропозиції, вона сприяє встановленню контролю над цінами і використанням новітніх технологій, а також усуненню чинника невизначеності при висновку операцій. Таким чином, компанії, що повною мірою використовують переваги олігополії, локалізації і інтерналізації, мають всі підстави стати ТНК.

Деякі фахівці пояснюють феномен ТНК, спираючись на теорію життєвого циклу продукту. Згодне їм, компанії створюють інтернаціональні виробничі системи під своїм управлінням, щоб продовжити життєвий цикл свого продукту, вдихнути в нього "друге життя".

Припустимо, що в країні X випуск якогось продукту почався кілька років тому і сьогодні він знаходиться на етапі спаду. На ринку відстаючої країни V той же продукт сприйматиметься як новітній і переживати стадію впровадження. Компанія-виробник може організувати експортні постачання продукту в країну Y, проте велику вигоду вона отримає, розмістивши там виробничі лінії. Класичним прикладом служать автомобільні компанії Великобританії і Італії, що налагодили виробництво в Індії, Ірані, на території колишнього СРСР. Подібний шлях продовження життєвого циклу продукту більш застосовний до промислових товарів, чим до послуг.

Особливі причини інтернаціоналізації туристського бізнесу. У туризмі вихід компанії за національні межі багато в чому зумовлений своєрідністю туристського продукту. Як вже наголошувалося, він є набором послуг і деяких товарів, що набувають туристом. Частина їх співвідноситься з країною походження туриста, інша - з країнами і регіонами, що лежачими на шляху його проходження і перетинаються транзитом, третя - з країною призначення. У табл. 5 показані витрати міжнародного туриста в постатейному і просторовому розрізах. Велика їх частина (47%) доводиться на дестинацію.

Товари і послуги, що набувають туристами, є комплементарними, тобто взаємодоповнюючими. Їх слід використовувати спільно, щоб досягти необхідного результату. Постачальник знає, що попит на його продукт означає попит і на решту туристських товарів і послуг. Тому, по-перше, кожен виробник, керуючись мотивом максимізації прибули, прагне розповсюдити свою діяльність на інші сфери туризму. Наприклад, авіакомпанії можуть збільшити свою частку в туристських витратах шляхом інтеграції виробництва з 30-35 до 93% (11+35+47).

По-друге, продаж інклюзів-турів, що складаються з декількох елементів, перш за все перевезення і розміщення, приносить компанії додаткові вигоди, зокрема економію на маркетингу.

По-третє, фірми, що базуються в країнах-генераторах туристських потоків, отримують конкурентні переваги завдяки хорошим знанням туристського попиту і тенденцій на ринках подорожей в цих країнах і користуються ними при реалізації продуктів приймаючих туристських центрів.

Таблиця 5

Структура витрат міжнародного туриста на ближню поїздку, в % (по А. Буллу, 1991)

Країна походження туриста			Міжнародна сполучна ланка			Країна призначення (дестинація)
Послуги турагенства	8		Авіаперевезення	30		Розміщення	22
Інші послуги (зокрема інформаційні)	3		Покупка товарів (зокрема в магазинах безмитної торгівлі)	5		Трансфери і подорожі по країні	13
Податки	2		ВСЬОГО	35		Покупки	12
ВСЬОГО (без податків)	11					Податки	5
						ВСЬОГО (без податків)	47

Підприємства індустрії туризму розширюють спектр своєї діяльності, часто не ставлячи перед собою прямої мети збільшити власні долі на існуючому ринку подорожей. Зусилля компаній направлені на стимулювання подальшого розвитку туризму в цілому в розрахунку, що воно приведе до появи додаткових можливостей в початкових сферах їх діяльності. На практиці це означає нові пайові вкладення в акції зарубіжних фірм, укладання неінвестиційних угод по управлінню, особливо популярних в туризмі останнім часом.

Ініціатива інтернаціоналізації виробництва в туризмі виходить в значній мірі від країн-постачальників туристів, яким вона приносить найбільші вигоди.

Припустимо, що існують тільки три туристські компанії А, В і С. Оні є національними виробниками туристських продуктів в однойменних країнах і не мають зарубіжних філій.

Компанія А розміщується в країні, що генерує туристські потоки, і надає весь комплекс послуг, пов'язаних з виїздом громадян за кордон. Компанія З базується в країні призначення. Вона організовує прийом іноземних відвідувачів і їх обслуговування під час перебування в дестинації. Компанія В належить третій країні, по території якої туристи слідують транзитом. Ця фірма забезпечує перевезення пасажирів з країни А в країну З через В.

Якби кожна з трьох компаній мала можливість придбати дві інші, то компанія А отримала б дохід 11+35+47=93% замість колишніх 11% (у 8,5 разу більше), компанія В - 93 замість 35% (у 2,7 разу більше), компанія З - 93 замість 47% (майже в 2 рази більше). Таким чином, компанія А досягла б якнайкращих економічних результатів (приросту доходу і, ймовірно, прибули) при інтернаціоналізації виробництва.

Більшість ТНК в туризмі базуються в країнах так званої "Тріади": США - Західна Європа (Франція, Великобританія) - Японія, а з недавнього часу і в Сянгане (Гонконзі). Географія штаб-квартир ТНК підтверджує той факт, що інтернаціоналізація туристського бізнесу бере початок в країнах, що генерують туристські потоки і що здійснюють зарубіжне інвестування.