Теорія подібності країн

У 1961 р. шведський економіст Стефан Ліндер сформулював теорію подібності країн, яку називають також теорією попиту. Ліндер стверджує, що відмінності в рівні насиченості чинниками між країнами не завжди відбивають міжнародні обміни. Насправді безліч обмінів часто відбувається між країнами, які мають схожі чинники. Наприклад, в Європі найбільш важливі туристські обміни відбуваються між сусідніми країнами.

Згідно теорії попиту міжнародна спеціалізація країни у високій мірі залежить від внутрішнього попиту. Виявляючи попит на внутрішньому ринку, країна розробляє новий продукт і потім звертається до подібних ринків. Дійсно, високий рівень попиту на внутрішній туризм створює атмосферу і сприятливі умови для розвитку міжнародного туризму. Створюються додаткові місця розміщення і транспортний зв'язок, розвиваються природні і історико-культурні центри туризму. Тому країни, які можуть управляти великим внутрішнім попитом, готові задовольняти і міжнародний попит. Останнім пояснюються не лише причини міжнародного туризму, але і його інтенсивність. Об'єм міжнародних обмінів має бути великим між країнами, які мають високий рівень внутрішнього туризму і однакову структуру. Цей об'єм великий і продовжує істотно збільшуватися в географічних зонах, що охоплюють індустріально розвинені країни Європи, Північної Америки і Південно-східної Азії з високою купівельною спроможністю.

Для виміру внутрішнього попиту зазвичай застосовують наступні показники: чисельність населення, ВНП на душу населення, кількість місць в усіх комплексах проживання. До країн з високим внутрішнім попитом відносяться Великобританія, Німеччина, Італія і Франція. Країни, що розвиваються ж, окрім Марокко і Тунісу, в основному мають дуже низький рівень внутрішнього попиту. Проте деякі країни, такі, як Іспанія, Португалія, Марокко, Туніс, Танзанія, Сенегал, досягають успіху в розвитку міжнародного туризму незалежно від внутрішнього попиту, завдяки спеціальній туристській політиці, що проводиться урядами цих країн.

Міжнародні туристські обміни залежать від об'єму попиту і диференціації туристського продукту. Туристи зацікавлені в тому, щоб перетинати межі, оскільки вони хочуть спробувати що-небудь відмінне від того, що мають у своїй країні, тим самим обумовлюючи взаємні туристські обміни між схожими країнами, не дивлячись на те, що ці країни мають однакові ресурси. Цей попит фахівці називають попитом до різноманітності, який базується на географічних, культурних і інших специфічних відмінностях.

Вплив обмінних курсів валют

Порівняльні ціни на товари в різних країнах залежать від курсів валют цих країн. Завдяки цьому останні можуть чинити сильний вплив на туристські потоки і їх міжнародний розподіл. У свою чергу, на обмінні курси впливають міжнародна торгівля і переливання капіталу разом з валютною політикою держави. Усі міжнародні операції країни відбиваються в платіжному балансі, який включає баланс поточних операцій і баланс руху капіталів. Туристські потоки і пов'язані з ними вступи валюти або витік іноземної валюти також відбиваються в платіжному балансу країни. Так, якщо резидент країни подорожує за кордоном, то він там і витрачає валюту, це відбивається негативно на балансі його країни і позитивно на балансі приймаючої країни. По напряму руху валюти можна визначити, що для країни, що відправляє свого резидента за рубіж, витрати туриста є імпортом, а для приймаючої країни витрати туриста є експортом, який як би незрівняний з імпортом і експортом товарів. Усе це відбивається на рахунку "Туризм". Якщо рахунок позитивний, то це означає, що витрати туристів, що приїхали в країну, перевищують витрати туристів, що виїжджають з країни, і позитивно впливають на платіжний баланс країни. Проте тут не враховуються тарифи міжнародних транспортних перевезень і вторинна дія витрат туристів в країні, про яких мова піде нижче.

У деяких країнах міжнародні туристські обміни дуже впливові. Наприклад, вступи від міжнародного туризму усунули дефіцит торговельного балансу Іспанії в 1994 р. і допомогли їй зайняти десяте місце серед індустріальних країн. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), вивчаючи розвиток міжнародного туризму за 1963-1994 рр., розділила цей період на три етапи. Таке ділення пов'язане з коливаннями обмінного курсу долара до валют інших країн. З 1963 по 1968 р. грошова система була в підпорядкуванні Бреттон-Вудської системи, яка характеризувалася фіксованим рівнем конвертації долара, - 35 дол. за унцію золота і фіксованим обмінним курсом між валютами.

Доля міжнародних туристських витрат лідируючих країн змінилася несуттєво: в Німеччині практично залишилася без змін, у Франції і Японії збільшилася, в США знизилася трохи. Такі зміни стали наслідком різних рівнів економічного зростання. Дійсно, в цей період темпи зростання в Японії і Франції були вищі, ніж в США і Німеччині.

Після 1968 р. аж до 1980 р. міжнародна грошова система відійшла від фіксованих обмінних курсів і прийняла плаваючі. До 1978 р. курс німецької марки був нижчий за курс долара США більш ніж удвічі, проте перевищував курси валют країн Середземномор'я, яким віддавали перевагу туристи з Німеччини. В результаті доля витрат цієї країни в міжнародних туристських витратах країн-членів ОЕСР подвоїлася із-за збільшення купівельної спроможності німецьких туристів. Між тим доля США зменшилася у зв'язку з падінням курсу долара з 28% в 1968 р. до 26,7% в 1978 р.

За 1980-1994 рр. курс долара США піднявся і вплинув на збільшення туристських витрат Америки по відношенню до витрат Німеччини. Їх долі у витратах країн-членів ОЕСР склали по 18%. Доля Японії в міжнародних виїздах зросла в основному із-за збільшення курсу ієни, купівельної спроможності жителів і тривалості відпусток. У 1994 р. Японія зайняла третє місце по витратах туристів, які склали 30,7 млрд. дол., що відповідає 12,7% витрат країн-членів ОЕСР.

Для деяких країн валютна політика є "базою" для їх міжнародної туристської політики. Цим країнам дозволяється підтримувати конкурентоздатні ціни в туризмі, часто всупереч високому рівню інфляції. Такі ціни вони встановлюють завдяки штучним коливанням обмінного курсу своїх валют, приміром, девальвуючи валюту.