Статева соціалізація дитини в умовах сімейного виховання

Суттєвим у підготовці дітей до самостійного дорослого життя є відповіді на їх численні різноманітні питання, що стосуються міжстатевих зносин, сексуальної тематики, проблем шлюбу і сім'ї. Відповіді на запитання анкети ..Характер статевої поінформованості школярів" засвідчили, що в пересічній сім’ї цій проблемі приділяється недостатня увага. Вважаємо ненормальним, що 68,2 % з опитаних 646 школярів різного віку вперше узнали про ..таємницю дітонародження" в 10 років і пізніше, причому лише 7,4 % з них - від батьків. До настання менструацій не мали відповідної інформації про них 72.8 % дівчат. У хлопців, які вперше пережили полюції, не володіючи інформацією про їх природу, частка ще більша - 94,2 %. Лише 29,6 % школярів до 14 років володіли інформацією про інтимні стосунки статей, яку 92,8 % з них отримали від старших друзів чи з випадкових джерел.

Делікатну розмову дитина завжди починає першою. Західні дослідники вважають, що якщо до чотирьох років дитина не запитує, звідки вона взялася, значить їй хтось вже це розповів. Малюку потрібний загальний принцип, а не деталі. Звісно його не треба обманювати - розповідати байки про лелеку, капусту чи магазин. Недоцільно все переводити на жарт, відмахуватись, тим більше карати дітей за ці питання. Адже те саме питання про те, „звідки я взявся", не має яскраво вираженого гендерного забарвлення. Дослідження дали можливість вивчити еволюцію дитячих уявлень про механізм репродуктивної функції людини, виділивши при цьому три етапи:

1. Казково-міфологічна модель задоволення цікавості дитини (..дітей приносить лелека", „дитину знаходять в капусті". ..дитину купують в магазині" і т. п. казки, всім відомі); ця модель базується на передачі міфологічних знань від авторитетних дорослих до довірливих дітей.

2. Формування стихійно-матеріалістичних уявлень про перебування дитини перед народженням у животі матері і механізму виходу на світ. Серед основних версій пояснення шляхів потрапляння ліпшій в живіт матері найчастіше фігурують наступні: версій про появ дитини від поцілунку: версія про появу дитини від фізичних дотиків чоловіка і жінки: версія про казкову фею, яка помахом чарівної палички поміщає в животі жінки малесеньку дитину, яка починає рости; версія про вміщення в живіт готової дитини; версія появи дитини від таблетки та ряд інших. Уявлення про способи появи дитини з утроби матері теж різнопланові: поява через пахви: через пупок; шляхом розрізання живота.

3. Засвоєння інформації про сексуальний механізм зачаття. Реакція дітей на фізіологічну вульгарно-сексуальну модель репродуктивної поведінки часто нагадує шок. Отримання інформації про коїтус (12-14 pp.) і копальний механізм зачаття може викликати ревнощі, а то й негативізм відносно до батьків, а часом і небажання в майбутньому одружуватися. Особливо непросто сприймається ця інформація дівчатками.

При цьому доцільно враховувати думку П. П. Блонського про те, що ряд питань для дитини не мають сексуального характеру. Неправильні відповіді батьків нерідко, як відзначає П. П. Блонський, збуджують питання вже небажаного характеру.

На термін перших питань, впливають особливості темпераменту, допитливості, комунікабельності, ставлення батьків до теми. Як відзначав американський психолог і медик В. Спокк, хвилюватись варто не тоді, коли діти задають питання, а коли вони чомусь їх довго не задають. Учені класифікують питання дітей таким чином: до 2-3 р. цікавить власне тіло, в тому числі статеві органи. При цьому з'ясовуються ознаки відмінності хлопчиків і дівчаток (материнські груди, різні пози сечопускання); до 3-4 р. - цікавлять питання, звідки беруться діти? хто їх приносить? чому в жінок виростають животи? до 5-6 р. — як потрапляють діти в живіт до матері, яким чином звідти виходять? як вони ростуть там і розвиваються? у 6—8 р. — яка роль батька в появі в сім'ї дітей? чому діти бувають схожими на своїх батьків? чи можуть народитися діти у дітей? чому тьоті і дяді одружуються і цілуються? А ось ті, котрим уже минуло 10-12 років, часто ставлять батьків перед складними проблемами: „Що таке справжня дружба?" - „Чи можуть дівчатка дружити з хлопчиками? Якщо можуть, то чому над ними сміються дорослі?" - „А правда, що у мене зовсім непогана фігура?" - „Чому дорослі забороняють хлопцям палити, а самі смалять?...".

Для того, щоб повніше використати виховні можливості відповідей на питання дитини, батькам необхідно: по-перше, вважати законним правом дитини задавати будь-які питання, якими б „непристойними" вони не видавалися, і своїм обов’язком відповідати на будь-яке з цих запитань; по-друге, цінувати той факт, що дитина з такими запитаннями звертається саме до них; по-третє, використовувати кожну відповідь в інтересах статевої соціалізації.

Відповіді мають бути: за своїм змістом - правдивими; за обсягом інформації і формою її подачі - на рівні, доступному розумінню дитини, вичерпними, щоб дитина була задоволена і не шукала інших джерел; цікавими, щоб дитина з черговим запитанням звернулася саме до батьків; коректними, навіть якщо запитується щось не зовсім пристойне з точки зору педагогіки; спонукаючими до пізнання чогось нового; з використанням наукових термінів, що стосуються інтимних стосунків; позбавленими менторства і грубих залякувань; спокійними за тоном, доброзичливими за характером.

Тривалий досвід роботи над проблемою дошлюбної підготовки дав можливість сформулювати прості правила обговорення питань статі з дітьми:

1. Природна манера ведення бесіди, як і в обговоренні інших тем.

2. Уникання менторства зі статевої проблематики, довгих повчальних лекцій - дитина хоче точності і конкретики.

3. Не обмежувати розмови на статеву тематику одними біологічними фактами. Дитині хочеться знати і про переживання, і про ставлення до проблеми.

4. Треба спокійно реагувати на непристойні слова в лексиконі дитини, пояснюючи чому цього робити не можна: „Іншим людям це неприємно чути". Злість чи жарти з приводу вживання дитиною непристойних слів спонукають її повторювати їх.

5. Вчити дитину захищатися від сексуального насилля, говорити „ні" дорослим.

6. Не можна приховувати інформацію про СНІД та інші венеричні хвороби.

7. У жодному випадку не можна годувати дитину байками про лелеку, капусту чи магазин: коли вона взнає правду, зрозуміє, що її обманули, і перестане довіряти батькам.

8. Якщо дитина вже взнала звідки-небудь про існування, скажімо, гомосексуалізму, не можна обмежуватися фразою ..Що за дурниці? Ніколи про це не чули!. Все одно хтось розповість!

9. Треба серйозно ставитись до ..секретів дітей.

10. Варто частіше розповідати дітям про свою юність, обговорювати свої помилки і труднощі. Це зближує батьків і дітей.

11. Є сенс обговорювати з дітьми їх майбутнє, інтереси, а також сприяти сублімації сексуальної енергії.

Якщо дорослий, до якого дитина звернулася з питанням, відчуває, що він не в змозі дати правильну і при тому щиру відповідь, він вчинить правильно, направивши дитину до когось компетентнішого, здатного дати дитині необхідну інформацію. Цією людиною може бути лікар, учитель, родич чи хтось інший з оточення дитини. Дуже важливо вміти сказати: ,”Я не знаю”, - якщо у батьків немає відповіді, і допомогти дитині знайти потрібну інформацію. Відкритість батьків - запорука того, що хлопчик навчиться брати на себе відповідальність у сексуальних стосунках, стане людиною, що уміє дарувати кохання і відповідати на нього.

Перед сучасними батьками стоїть потрійне завдання. Більшість з них хотіли б говорити зі своїми дітьми чесніше, ніж це робили їх власні батьки. Таким чином, перше завдання - самим оволодіти необхідною інформацією. Друге завдання - відчувати себе впевненіше і передати цю інформацію своїм дітям. А третє завдання полягає в тому, щоб усвідомити, що цим самим здійснюється просвіта й інших членів сім’ї.

Для деяких батьків несподіванкою стають опосередковано-сексуальні питання, задані підлітками. Дочка, наприклад, може запитати, чому хлопці гак дивно дивляться на її збільшені груди? А не розуміючи еротичності свого молодого тіла, але, отримуючи задоволення від підвищеної уваги, дівчина може своєю поведінкою спровокувати юнаків і чоловіків на сексуальну агресію. І обов'язок матері роз'яснити їй це, адже такі знання самі не приходять. Дівчина - вчорашня дитина - не може знати про еротичну привабливість свого тіла.

Причиною підвищеної уваги до себе може стати й облягаючий одяг, в сексуальності якого часто не орієнтуються не тільки самі дівчата, але й їх батьки. І в цьому випадку, якщо батьки не зуміли привчити дівчину скромно і зі смаком одягатися, то вона буде пізніше копіювати цей стиль „вільних" жінок, що зробить її об'єктом підвищеної сексуальної уваги. Якщо дівчина хоче досягти цього свідомо — це її справа, але тих, які не мали цього на увазі, подібне може призвести до трагедії. І тут, безсумнівно, є вина батьків.

Дані засвідчують: як юнаки, так і дівчата зі сексуальним досвідом майже не спілкуються з батьками на сексуальні теми. Розмови ж з батьками у юнаків і дівчат без сексуального досвіду відверті. До того ж матері - як хлопцями, так і дівчатами -віддається перевага у відвертості. Але все ж таки значна частина дітей лишається поза увагою батьків.

Чому ж діти не можуть розмовляти з батьками відверто на ці теми? Насамперед цьому заважає ухиляння батьків від відповіді або неправдиві відповіді, які створюють бар’єр у спілкуванні з дітьми. У багатьох батьків ще з молодих років склалося ставлення до обговорення питань статевого життя як до чогось недопустимого. Батьки, які самі не отримали у своїх батьківських сім'ях відповідного виховання, не можуть або не вміють дати це своїм дітям. Як показало опитування, більшість з них не володіє знаннями з питань сексуального розвитку, не мають методичних вмінь розв'язання цього питання зі своїми дітьми. Некомпетентність у цих сферах і породжує неправильне ставлення до цього аспекту життя.

В ідеалі будь-який дорослий повинен уміти відповісти на дитячі запитання, що стосуються статі і гігієни. Але батьки часто вважають, що „з хлопчиками повинен говорити батько, а з дівчатками - матір". Це неправильна установка. Кожний з батьків повинен уміти вільно говорити з дітьми обох статей. Немає ніяких причин, через які батько не може пояснити дочці сутність менструацій, а матір синові — про полюції. Батьки не мають права сказати: „Я не знаю, тому що я іншої статі". Достатньо взяти книжку, інші матеріали, попросити когось пояснити суть проблеми і поділитись набутими знаннями зі своєю дитиною.

Батьки, незалежно від питання, поставленого дитиною, не повинні ніколи сердитися. Діти і підлітки понад усе бояться гніву батьків. Якщо в даний момент важко дати відповідь, варто сказати: „Мені потрібний час, щоб подумати, я обіцяю поговорити з тобою про це пізніше".

З метою сексуальної соціалізації дітей необхідно:

- звести до мінімуму час, що проводиться дитиною біля телевізора. Фільми і передачі, в яких демонструється відвертий секс, наочно пропагують чисто споживацьке ставлення до жінки. Дівчат вчать чекати, доки чоловік скористається їх тілом. Телевізійний секс нерідко пов'язаний з насиллям. Взаємини між телегероями здебільшого сексуальні, багатогранність стосунків між ними відкидається;

- доцільно, якщо немає інших можливостей, переглядати телепрограми і фільми разом з дитиною. Телепрограми і фільми зі сексуально-еротичним змістом надають можливість обговорити з дитиною окремі позитивні моменти, що стосуються інтимних стосунків, дати відповіді на окремі питання дитини з усією відвертістю. Однак слід виключати з перегляду ті передачі, де демонструються насильницькі сексуальні дії, акцентуючи увагу дитини на ту емоційну шкоду і фізичний тиск, якому піддані всі учасники цих подій.

Велике значення для статевої соціалізації має досвід спілкування дитини з дітьми іншої статі. У цей час, у період юнацьких захоплень і закоханостей, молоді люди „програють" і створюють той стиль взаємин, який перенесуть потім у свою сім'ю. Вони вчаться налагоджувати стосунки, сперечаються, ревнують, ображаються й миряться. Обов'язок дорослих - допомогти їм оволодіти непростою наукою спілкування, підказати, що можна, а чого не можна робити і говорити, коли хочеш зберегти дружбу, зберегти любов.

Великої шкоди вихованню почуття дружби завдають батьки, які в присутності дитини висміюють її друзів, безпідставно засуджують їхню поведінку, які з іронічною посмішкою слухають її захоплюючі розповіді про дружні відносини з тим чи іншим товаришем, вистежують своїх дітей, перехоплюють листи і записки, читають щоденники, забороняють зустрічатися. Вкрай шкідливо, коли батьки починають випитувати у дитини: „А що він сказав?", „А що ти йому відповіла?" і т. д., до найдрібніших деталей, і далі йде детальний інструктаж. Батькам не слід проявляти такої допитливості. Особливо недопустимі насмішки над дружбою хлопчиків і дівчат, коли дорослі розповідають всім про перше почуття сина чи дочки. Це калічить чисту дружбу, штовхає її знову ж таки на неправильний шлях. Не менш шкідливе і занадто серйозне ставлення дорослих до дружби дітей, коли об'єкт першої закоханості підлітка розглядається ними як завтрашній чоловік чи дружина. Підліток до такої перспективи не готовий, вона позбавляє першу закоханість властивого їй цнотливого зачарування.

Особливо делікатними слід бути батькам, коли дитині призначають побачення. Побачення - значна подія в житті дитини; воно може стати стимулом морального оновлення, але може викликати тривожну невпевненість, відразу до людей. Батьки можуть допомогти підліткові подолати незручності першого побачення, відчути всю повноту щастя і навчити відрізняти перше побачення від звичайного запрошення. Щоб батьки спокійно ставились до побачень дитини (особливо доньки) необхідно: завжди вчасно повертатися додому; завжди попереджати батьків про те, куди йдеш: запросити друга додому і познайомити з батьками; навіювати батькам думку, що спілкування з ним відбувається не наодинці, а в товаристві; ходити на побачення не лише у вечірній час; не балакати з батьками лише про нього; пам'ятати, що батькам навряд чи сподобаються набряклі чи скусані губи, як наслідок пристрасних поцілунків; не займати годинами телефон, балакаючи з ним. У випадках, коли дитина переживає розрив стосунків закоханості, батькам варто вчасно допомогти, втрутитися, причому зробити це обережно, тактовно. Треба поспівчувати дочці чи синові, десь пожаліти їх.

Батькам не варто обходити мовчанням приклади неправильної поведінки юнаків і дівчат, особливо випадки нестриманості, демонстрування „на публіку" своїх почуттів, прилюдних обіймів, девальвації почуттів дівочої честі і чоловічої поваги до жінки тощо. Необхідно розповісти дитині про небезпеку раннього початку статевого життя, навчити дівчину говорити „ні", коли хтось проти волі підштовхує її до вступу в інтимні стосунки, навчити обережності, щоб дівчинка не стала жертвою зґвалтування. Якщо ж з дитиною трапиться щось серйозне і їй буде потрібна допомога батьків, вона має знати, що вони її, як і раніше, люблять, не дивлячись ні на що, і завжди готові прийти на допомогу.

Проводячи з дитиною бесіду, слід розвіяти деякі типові помилки, характерні підліткам. Необхідно пояснити, зокрема, що настання вагітності можливе навіть у таких випадках: при першому сексуальному контакті, при рідкісних сексуальних контактах, в період менструації, при використанні позиції „стоячи" під час близькості; у випадку перерваного статевого акту. Варто підкреслити, що початок статевого життя зовсім не означає, що людина стала дорослою і зрілою, і зовсім не гарантує бажаного задоволення і щастя.

Якщо з раннього віку батьки допоможуть дитині засвоїти певні правила, то це послужить їй захистом від сексуальних домагань. Варто пояснити дитині, що деякі люди пристають до дітей, обіймають, цілують, зачіпають їх геніталії чи показують свої. Необхідно попередити дитину, що якщо хтось із дорослих, сторонніх чи навіть членів сім'ї, коли-небудь запропонує чи спробує зробити щось подібне, необхідно негайно піти чи втекти від нього, а якщо це складно - закричати. В такому випадку, навіть якщо були погрози, дитина повинна все розповісти батькам.

Дитина має взнати від батьків, що примус до близькості за допомогою сили чи залякування не тільки аморальний, але й злочинний. Дівчата повинні знати, що в жодному випадку не можна сідати в авто чи у ліфт з незнайомими людьми. Вечорами слід обирати по можливості добре освітлені маршрути, не ходити самим пізньої години, не допускати при зустрічах з чоловіками і юнаками висловлювань і дій, які можуть бути неправильно витлумачені. Дитині слід заборонити приймати пропозиції прокататися, а також будь-які подарунки від людей, яких вони не знають чи знають недостатньо добре. Ці заходи безпеки значною мірою зменшують ризик зґвалтування. Варто пояснити юнакам, що якщо вони під час побачення в будь-якій формі будуть чинити на дівчину тиск з метою схилити її до близькості в тому випадку, якщо вона цього не хоче, це може стати приводом для звинувачення у зґвалтуванні (навіть не дивлячись на алкогольне сп'яніння чи минулі сексуальні контакти).

Батькам варто серйозно ставитись до скарг дітей на сексуальні домагання і бути уважними до ознак сексуального насилля. До сексуальних домагань доцільно віднести такі типи поведінки: зауваження, жарти, жести, погляди сексуального характеру; зображення і помітки сексуального характеру, що показуються чи залишаються для огляду: написи на стінах туалетів: підглядування за дитиною іншої статі, коли вона одягається чи приймає душ: зачіпання, хватання сексуального характеру (що найчастіше здійснюється хлопцями відносно до дівчат); легкі дотики сексуального характеру; розповіді про сексуальні дії; анекдоти зі сексуальним змістом, які примушують вислухати; пісеньки і віршики сексуального характеру.

Для того, щоб діти могли захистити самі себе від сексуальних домагань і насилля вони повинні: а) знати і розуміти, що таке сексуальне насилля; б) вміти контролювати своє власне тіло при обміні фізичними знаками прив'язаності; в) вміти сказати комусь, щоб він чи вона його (її) не чіпали; г) бути впевненими в тому, що дорослий, якщо йому розповісти про те, що сталось, повірить їм і захистить їх.

У випадках, коли дитина стала жертвою сексуального насилля поведінка батьків має бути делікатною. Тут треба діяти за принципом „Не нашкодь!", оскільки негативна реакція батьків призводить до страшних психотравм. Батьки повинні висловити доньці своє співчуття і підтримку. Навіть, якщо вони вважають, що дочка сама винна, не варто говорити їй цього, адже вона вже достатньо покарана за свою легковажність. Часто підлітки приховують випадки сексуального насильства від батьків, боячись, що при цьому виясниться: вони робили те, що їм не дозволялось. Треба дати зрозуміти, що вони на стороні дитини незалежно ні від чого - для дитини це буде великим полегшенням. Добре, коли підліток сповна виразить свої почуття з приводу даного факту: образу, злість, біль. Не варто заважати плакати, кричати, тупати ногами; щоб заспокоїтись необхідно виплеснути назовні почуття. Треба бути уважним і співчутливим слухачем. У жодному разі не можна відповідати претензіями і докорами. Не варто примушувати дочку розповідати про подробиці того, що відбулося. Якщо дочка заговорила з батьками про це, слід дати їй зрозуміти, що вони цінують її довір’я. Якщо ж вона не хоче говорити з батьками, то варто показати їй, що їх це засмучує, але вони розуміють, як важко обговорювати таке з батьками. Тут можна задуматись, чому вона може уникати цієї розмови з ними. Не слід соромитись повторювати дочці, що секс існує як вираз кохання і він має бути приємним для обох, а не грубим і з примусу. Нехай ця травма не зіпсує її подальшого життя. В разі необхідності потрібно звернутись за порадою до психотерапевта.

РОЗДІЛ 1.6. Школа і проблеми статі

(Кравець В.П. Гендерна педагогіка. Навчальний посібник. – Тернопіль: Джура, 2003)

Зміст розділу

Характеристика батьків як сексуальних просвітителів. Прихований навчальний план освітніх установ. Аналіз категорій гендеру в шкільних підручниках і посібниках. Статеві особливості учнів. Поведінка вчителя по відношенню до учнів різної статі. Порівняльний аналіз спільного і роздільного навчання.

Ключові слова розділу: андрогінна особистість, гендер, гендерна соціалізація, гендерні стереотипи, маскулінність, сексуальність, соціалізація, статева соціалізація, статеве виховання, фемінінність.

Цілі та завдання розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про роль навчального закладу у процесі гендерної соціалізації підростаючого покоління.

Знати особливості статей, які варто мати на увазі в навчальному процесі.

Володіти ключовими поняттями.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.6.

При вивченні Розділу 1.6. важливо проаналізувати, як організація навчального закладу, гендерні стосунки вчителів, зміст предметів, стиль викладання навчального матеріалу впливають на процес засвоєння учнями статеворольових стереотипів.

Навчальний матеріал. Пункт 1.

Інструкції: прочитайте пункт 1., та спробуйте відповісти на запитання: „Що таке прихований навчальний план?”.

Батьківська сім'я - важливий фактор морального та емоційного виховання дітей, але власне сексуальної просвіти вона не дає і дати не може. Це роблять інші соціальні інститути - засоби масової інформації, товариства однолітків, але передовсім - школа. Діти часто бояться розмовляти з батьками про свої проблеми, оскільки не бачать в них сексуальності. Більше того, з віком бажані підлітками джерела інформації змінюються, причому вони хотіли б отримувати більше інформації з позасімейних джерел. Серед 14-річних хлопчиків 26 % назвали бажаним джерелом інформації матір, а серед 17-річних - 20 %. батька назвали відповідно 30 % і 18 %. У дівчат бажання обговорювати ці питання з матір'ю зменшується з 49 % > 14 років до 29 % у 17 років, а з батьком - з 10 % до 5 %. При цьому сексуально ..освічені" підлітки схильні менше довіряти батькам і частіше воліють звертатися в консультативні центри.

Як сексуальні просвітителі батьки не особливо ефективні. І справа не тільки і не стільки в браку в них інформації, що саме і як розповідати дітям різного віку. Дослідження, що проводились у різних країнах, показують, що єдиний працюючий канал сімейної сексуальної просвіти — це лінія матір - дочка (статева гігієна, менструації і т. п.). З хлопчиками зазвичай не говорять на ці теми ні матері, ні батьки. І в архаїчних суспільствах підготовкою підлітків до статевого життя зазвичай займались не батьки, а хтось зі старших членів роду, наділений спеціальними повноваженнями і знаннями. Інформація інтимного характеру, якщо її повідомляє близька людина, створює напружене емоційно-еротичне поле, в якому обидві сторони почуваються незатишно. Ось чому більшість підлітків воліє отримувати цю інформацію іншим шляхом. Бесіда з батьками на ці теми може їх шокувати. Через це сексуальною просвітою повинні займатися інші соціальні інститути - товариство однолітків, засоби масової інформації, але передовсім - школа.

Багато хто з учених, які займаються проблемами сексуальної просвіти, вважають, що сімейне виховання має доповнюватись позасімейними програмами (М. Колдероун, Е. Джонсон). Це зумовлено наступними причинами:

- деякі батьки і діти соромляться обговорювати проблеми, що мають стосунок до сексуальності („мама говорить, щоб я поговорила на цю тему з татом, а тато каже, що він зайнятий");

- окремі батьки чекають, поки діти почнуть задавати їм питання про сексуальність, але діти про це не питають, або батьки не помічають питань, заданих в непрямій формі;

- багато батьків просто не мають необхідної інформації, щоб відповісти на питання своїх дітей:

- часто людям, що мають спеціальну педагогічну підготовку, простіше повідомити дітям інформацію ясно, дохідливо та об'єктивно, ніж батькам, які надзвичайно емоційно ставляться до своїх дітей;

- у більшості сімей у дітей мало можливостей поговорити про питання статі і сексуальності зі своїми однолітками, а саме такі бесіди допомагають підготувати хлопчиків і дівчат до взаєморозуміння із своїми майбутніми шлюбними партнерами, навчити їх приймати розумні рішення й нести за них відповідальність;

- у класі можна створити ..безпечну" ситуацію, в якій молодим людям легше висловитися, ніж в інтимнішій сімейній обстановці.

Потужним засобом, за допомогою якого суспільство відтворює гендер і соціальні стосунки, є система освіти. В освітніх закладах учні отримують різноманітні уроки гендерних відносин: „У школах та університетах ми взнаємо, хто важливий для суспільства, а хто — ні, хто вплинув на хід історії, на розвиток науки, мистецтва, літератури, які можливості і яка відповідальність існує для різних людей у суспільстві... Сама організація освіти, як і пануючі тут гендерні ролі „вбудовують" у нас модель „нормального життя " і диктують нам жіночі й чоловічі статусні позиції".

Аналіз педагогічної літератури зі статевого виховання свідчить, що вітчизняна школа ніколи не була „безстатевою", як часто говорили. Навпаки, школа через навчально-виховний процес і педагогічну взаємодію активно реалізувала статеворолеву парадигму гендерної соціалізації учнів. Саме школі, на думку багатьох феміністських дослідниць, належить заслуга проведення ідей про природну ролеву обмеженість жінок, формування комплексів професійної неповноцінності і соціальної депривації дівчат.

Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі стосунки в учбово-виховних закладах відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок, як підлеглих, залежних, таких, що не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і „успішних". Цей процес не є явною чи навмисною метою освіти і небагато-хто з учителів усвідомлює, що він відбувається. Проте, освітні установи дають дуже впливові уроки гендерних стосунків. Справа в тому, що окрім явно вираженого навчального плану, існує так званий прихований навчальний план, який зміцнює сексистські установки. Прихований навчальний план - це. по-перше, організація самого закладу, гендерні стосунки на роботі, гендерна стратифікація учительської професії. По-друге, сюди відноситься зміст предметів, а по-третє, стиль викладання. Ці три виміри невидимого навчального плану не просто відображають гендерні стереотипи, але й підтримують гендерну нерівність, віддаючи перевагу чоловічому і домінантному й недооцінюючи жіноче і нетипове.

Сьогодні має місце неадекватна репрезентація жінок у навчальних матеріалах. По-перше, учні можуть непомітно для самих себе прийти до висновку, що саме чоловіки є стандартом і саме вони відіграють найзначущі ролі у суспільстві й культурі. По-друге, тим самим обмежуються знання учнів про те. який внесок зробили жінки в культуру, а також про ті сфери нашого життя, які традиційно вважаються жіночими. По-третє, на індивідуальному рівні стереотипи, що містяться в освітніх програмах, більшою мірою заохочують на досягнення юнаків, тоді як дівчата виучують моделі поведінки, що менше співвідносяться з лідерством і управлінням.

Деструктивні суперечності школи, навчального процесу виражаються також у явно технократичному, природничонауковому, тобто по суті „чоловічому" характері змісту освіти в середній школі і в домінуванні „жіночих" форм організації навчання, що вимагають наполегливості, дисципліни, старанності. Було доведено зокрема, що панівні форми викладання спираються на маскулінні способи спілкування. Так, Л. В. Попова відзначає, що дівчат спонукають відходити на другий план в освітньому процесі, а хлопчиків заохочують бути активними. Це проявляється в тому, що хлопчикам приділяється більше учительського часу, а від дівчат в основному вимагають акуратності і слухняності, а не ініціативи. Проступки хлопців, дрібні порушення дисципліни легше пробачаються, ніж дівчаткам.

Важливим каналом трансляції і формування соціокультурних стереотипів, чинником гендерної просвіти є зміст навчального матеріалу підручників і посібників. Конвент-аналіз підручників з метою з'ясування характеру гендерних стереотипів, що містяться в них, дав можливість: виявити гендерні стереотипи, які формуються в молодших школярів у ході навчання; проаналізувати, чи відтворюють підручники патріархальні стереотипи гендерних відносин; визначити, які професії фігурують як чоловічі/жіночі; визначити, які фемінінні/маскулінні риси впроваджуються у свідомість дітей; вияснити роль шкільних підручників у ранній гендерній соціалізації, в засвоєнні статеворолевих стереотипів.

Автори, які займались аналізом уже виконаних у межах даної проблеми досліджень, стверджують, що, як і раніше, професії чоловіків і жінок на сторінках „Букваря", „Читанки"' та інших книжок полярно диференціюються. Так, чоловіки постають космонавтами, механізаторами, водіями, робітниками, вченими, а жінки представляють переважно професії, пов'язані з доглядом за іншою людиною, - домогосподарки, медсестри, вчительки, лікарки. Жіночі персонажі в більшості ілюстрацій, розповідей та вправ мають стереотипні характеристики: їх рятують, захищають, повчають. Таким чином, на сторінках шкільних підручників хлопчики мають явні переваги в можливості „знайти себе", ідентифікувати себе з героями оповідань і вправ, тоді як дівчаткам важко знайти для себе рольові моделі.

Чоловіки, хлопчики на картинках зображені енергійними, активними, жінки й дівчатка - пасивними, залежними, кимось опікуваними. Наприклад, у підручнику для 1-го класу „Рідна мова" за 1994 р. дівчатка переважно допомагають, асистують, миють, чистять, в'яжуть, а хлопчики майструють, розпалюють багаття, встановлюють годівничку для птахів, катаються на ковзанці тощо. У змісті оповідань та ілюстрацій чоловіки і хлопчики зображені особами, які створюють подію, здійснюють вчинок, нехай навіть і бешкетний. Так, вони запускають змія, ремонтують велосипед, садять дерево, дражнять півня тощо. Водночас жінки і дівчата тільки пожинають плоди діяльності сильної статі (дівчатка підтримують деревця, які садять хлопці, спостерігають за різними діями, обговорюють їх). Дівчатка мають справу переважно з обставинами, які склалися, з пригодами, які трапились поза їхнім волевиявленнням та участю.

У своїй більшості шкільні підручники і книги для дітей написані традиційною мовою, яка змальовує хлопчиків і чоловіків як людей, здатних на великі звершення (підкорення стихій, перемога у війні, створення нового), а дівчат і жінок - орієнтованих тільки на успіхи в „приватній сфері" сім'ї. При цьому традиційно „жіноча" діяльність зображається, зазвичай, зневажливо, а жінки представлені як подруги, дружини або, в кращому випадку, помічниці, які сприяють успіхові чоловіків. Як малюнки, так і тестові вправи підкреслюють, що мама купує продукти, годує дітей, одягає їх. Вказані заняття цілком співвідносяться з такими традиційними рисами, як турбота, емоційність, ласка, які приписуються жінці. А головними заняттями чоловіка є робота, іноді навчання сина якійсь практичній справі.

Разом з тим варто зазначити, що сьогодні спостерігається певний прогрес у забезпеченні гендерної рівності. Останні підручники розширяють коло занять жінок їх наближенням до чоловічих професій і навпаки. Порівняння комплектів українських підручників 60-70-х та 80-90-х років XX ст. показало, що останні вигідно відрізняються від попередніх у плані розширення кола занять жіночої статі, її наближенням до чоловічих професій і, навпаки, тобто прогресом у забезпеченні гендерної рівності. Проте ця тенденція ще слабка і великою мірою визначається статтю авторів підручників. Помічено, що коли авторами підручників є жінки, вони і в текстовому матеріалі і в малюнках прагнуть уникати статевого протиставлення поведінки. Стереотип „він діє, а вона обслуговує" змінюється однаковими заняттями: школярка так само працює з комп'ютером, як і її одноліток. Дівчинка, як хлопчик, садить дерево, а не тільки допомагає його тримати та ін. У читанці для першого класу „Первоцвіт", підготовленій двома авторами-жінками. останні свідомо намагаються уникати стереотипізованих ролей чоловіків і жінок. Так, на малюнку „У колі рідної сім'ї" мати забавляє малюка, а тато в цей час витирає посуд і робить це не менш кваліфіковано, ніж жінка.

Пункт 2.

Інструкції: прочитайте пункт 2., та законспектуйте особливості статей, які варто постійно мати на увазі в навчальному процесі.

Т. В. Говорун провела порівняльний аналіз категорій гендеру в шкільних підручниках і посібниках і представила.

Тривале вивчення шкільної дійсності та аналіз спеціальної літератури дали можливість виділити ряд стереотипних ситуацій:

1. Під час уроку вчителі передовсім відповідають на питання хлопчиків, реагують на їх підняті руки; відповіді дівчаток з місця приймаються рідше, їх питання частіше залишають без відповіді й уваги. Вчителі дають більше часу на відповідь хлопчику, позаяк вважають, що він може зметикувати на місці. Такий нерівномірний розподіл уваги призводить до того, що в дівчат розвивається модель поведінки, заснована на слухняності, орієнтація на якомога більш точне відтворення; в результаті вони бояться зробити помилку чи привернути до себе увагу.

2. Дівчата менш схильні до асоціацій в навчанні, складніше співвідносять новий матеріал з уже наявним. А тому їм ближчий неспішний, розмірений темп подачі нового матеріалу. їм необхідна достатня кількість повторень для кращого засвоєння матеріалу.

3. Дівчата краще навчаються з опорою на наочність. А тому у викладанні в переважно дівочих класах необхідне використання великої кількості наочного матеріалу, навчання з опорою на зорову пам'ять (у хлопців краще розвинуте абстрактне мислення, а тому вони менше потребують наочності).

4. Дівчата добре розв'язують однотипні задачі, гірше - нові, добре діють за аналогією. Тому для дівчат необхідна велика кількість типових завдань, що полегшують маніпулювання отриманими знаннями.

Шкільні вимоги націлені на ретельність виконання завдань, у них велика частка виконавської роботи і мала — творчості. Усе це ставить у більш вигідне становище дівчаток, оскільки жінки зазвичай краще виконують завдання не нові, а такі, що вимагають ретельності й наполегливості.

5. Увагу дівчат і осмислення ними інформації посилює емоційність подачі навчального матеріалу, тому у викладанні для дівчат важливий рух від емоцій до логічною осмислення. Емоційності вимагає й оцінка будь-якої виконаної роботи з визначенням перспективи.

6. Дівчата воліють спочатку налагодити спілкування, а потім діяти: як правило, задають питання для встановлення контакту з дорослими. Тому в класах з домінуванням дівчат важливим є використання на уроці групових форм роботи з акцентом на взаємодопомогу.

7. Диференційовані статеворолеві приписи вносяться у свідомість дітей також під час безпосереднього спілкування вчителя з учнями. Як зазначає Т. Говорун, вихователі рідко обговорюють з хлопчиками і дівчатками проблеми гендерної рівності (етичні, психологічні, соціальні), майже не привертають увагу дітей до експлуатації жіночого тіла в торгівельній рекламі, поширення брутальних висловів, які принижують гідність статей тощо. Сам вчитель не завжди є прикладом андрогінної статеворолевої поведінки.

По-різному ставляться вчителі і до оцінки академічних успіхів учнів та учениць: у хлопців їх здебільшого пов'язують із здібностями, у дівчат - з терпінням та посидючістю. По-різному пояснюють учителі успіхи і неуспіхи своїх підопічних: неуспіх дівчат пояснюється відсутністю здібностей, а неуспіх хлопчиків - нестатком працелюбства, зусиль з конкретного предмету. Така диференційована система виховання підтримки духу змагань, наполегливості в досягненні мети в однієї статі та орієнтації на пристосування, адаптування, невтручання в хід справ у іншої— породжує різне ставлення до свого Я; хлопчики в процесі навчання мають очевидні переваги над дівчатками в можливості відкрити себе, ідентифікуватися з певними героями та моделями гендерної поведінки, отримати психологічний простір для самоствердження.

8. З раннього дитинства дівчат орієнтують на міжособистісні стосунки, на інших людей. Завдяки цьому в них розвивається висока чутливість до стосунків і очікувань інших, особливо до думки значущих людей. Дівчатка швидко розуміють, що чекає від них конкретний учитель, яка поведінка схвалюється. Високо розвинута здатність до соціальної адаптації підштовхує дівчат на те, щоб відповідати моделі поведінки, яку прямо чи опосередковано заохочує вчитель. Для здібних дівчат типовою є наступна поведінка: коли вони потрапляють у групу, клас, то не поспішають демонструвати свої вміння, а спочатку уважно придивляються до того, що схвалює чи не схвалює вчителька, як поводяться інші діти. Дівчинка легко адаптується до прямих і опосередкованих вказівок.

9. Поведінка хлопчика розгортається за іншим сценарієм. Зазвичай, він відразу намагається продемонструвати свої вміння, знання, досягнення. Якщо заняття в класі йому не цікаві через їх легкість чи складність, хлопчик частіше починає порушувати дисципліну, відволікатися. Дівчинка в таких умовах терпеливіша.

10. У хлопців і дівчат різна працездатність. Хлопчикам потрібний високий темп. Як тільки починається повторення, закріплення - вони ..випадають" з процесу, увага слабшає. Дівчаткам швидкий темп заважає. Вони краще працюють в повільнішому темпі. Дівчатка чекають, коли відповідь дасть лідер. Учитель запитає - тиша до того часу, коли хтось не почне відповідати і тоді вже всі хором йому допомагають. Вони працюють, наче „на підхваті'".

11. У хлопчиків добре спрацьовує змагання. Для дівчаток змагання треба використовувати дуже акуратно, бо можна їх всіх пересварити. Для дівчаток дуже важлива оцінка з боку, вони дуже хворобливо сприймають, коли хтось їх переважає й оцінка переноситься на особистості.

12. Варто враховувати й таку особливість - хлопчиків необхідно включати в пошукову діяльність, вони краще працюють тоді, коли характер питань - відкритий, коли треба самому додуматися, поміркувати, а не коли потрібно просто повторити за вчителем і запам'ятати інформацію. їх треба наштовхнути, щоб вони самі відкрили закономірність, тоді вони будуть в тонусі протягом уроку, запам'ятають і засвоять матеріал. Тобто, їм більше підходить навчання через самостійне вирішення проблемної ситуації. Більшість учителів зазначають, що в класі хлопчиків працювати складніше, але цікавіше. Дівчатка краще засвоюють інформацію, коли їм відомий алгоритм, коли інформація вкладена в схему.

13. Професор В. Д. Єремеєва в статті „Методики для хлопчиків і методики для дівчаток” вказує ще на одну об'єктивну складність, яка заважає хлопчикам бути успішнішими в навчанні - орієнтація більшості шкільних технологій і підручників на дітей, у яких краще розвинена ліва півкуля. Справа в тому, що підручники пишуть люди раціонально-логічного типу, бо люди з розвинутою правою півкулею просто не люблять писати.

14. У сучасній фемінізованій початковій школі вчительки тиснуть на хлопчиків своїм авторитетом, змушують відчувати свою розумову неповноцінність. Однокласниці, які фізично дозрівають раніше, теж „дістають", часом висміюючи хлопців за відставання у фізичному розвитку. Тиск призводить до того, що хлопчики змушені будувати свою гендерну ідентичність переважно на негативних основах: бути не подібними на дівчаток, не брати участь у жіночих видах діяльності.

Однак тиск протилежної статі відчувають і хлопчики, особливо в молодшому віці, у зв’язку з випереджаючим розвитком дівчаток, що призводить до неузгодженості психологічних установок та очікувань дівчат з установками хлопців. Дівчата хочуть, щоб до них ставились уже не як до безстатевих істот, у хлопчиків же ці • побажання і вимоги не знаходять розуміння й відповідної відповіді, оскільки вони залишаються в статевому відношенні фізіологічно інфантильними. Більше того, у хлопчиків у цьому віці з’являється тенденція не лише до уникання спілкування з дівчатами, але й до повного з ними розмежування. Хлопці, таким чином, не мають можливості для власне чоловічих проявів - агресії, самостійності, рухової активності. Дорослі ставляться до них як до джерела неспокою. Тиск школи особливо негативно відбивається на хлопчиках від 8 до 12 років, коли починається їх соціалізація та їм необхідно ..відхреститися" від жіночого світу, створюючи свій, „чоловічий".

15. Одна з розповсюджених дидактичних помилок за умови спільного навчання хлопців і дівчат - установка на слухняність дитини, на те, щоб вона була малопомітною, мовчазною, не заважала. А хлопчики, зазвичай, зовсім інші, галасливіші, рухливіші, активніші, ніж якийсь „ідеальний учень", і, перебуваючи в ситуації педагогічного тиску, коли потрібно 45 хвилин просидіти в одній позі, не вертітися, не розмовляти, вони відчувають стрес (достатньо згадати оповідання О’Генрі „Вождь червоношкірих"). Саме з цього виникає порочне коло: хлопчик на уроці крутиться, на нього покрикують, він нервує, гірше засвоює матеріал. Йому пишуть зауваження в щоденник, він приходить додому, де отримує „догану". Починають хлопчика довантажувати, посилати до репетиторів, що втомлює дитину. Ось і „порочне коло": дидактогенія переходить у шкільний невроз. У дитини виникає неприязнь до школи.

16. Особливу роль у процесі гендерної соціалізації відіграє сама організація навчальних закладів. Це не лише колектив і приміщення, це ще й система правил, за якими люди взаємодіють між собою, той порядок, який допомагає їм працювати. Освітні заклади відображають гендерну стратифікацію суспільства і культури загалом, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Адже ж учні бачать на прикладі, що чоловіки - це начальство, а жінки — підлеглі. Крім того, деякі предмети і дисципліни чітко ідентифікуються у школярів зі статтю викладача.

17. Суттєвим недоліком школярів обох статей є невміння організовувати спільну діяльність. Частково це пов'язано з настороженим ставленням один до одного, що ініціюється дорослими. Коли ж на зміну настороженості приходить все зростаючий інтерес, їх взаємна активність не знаходить правильних шляхів, так як до цього вони не підготовлені попереднім вихованням. У результаті багато юнаків і дівчат входять у доросле життя з досить туманними уявленнями про характер суспільно-корисного розподілу обов'язків між чоловіками і жінками, з невмінням організовувати спільну діяльність з представниками іншої статі, відчувають великі труднощі у спілкуванні з ними.

18. У практиці навчання вчителі, особливо старших класів, у вивченні математики, фізики, хімії та інших предметів природничо-наукового циклу більше уваги приділяють хлопцям, що негативно відбивається на рівні підготовки дівчат з цих предметів. Врешті-решт у дівчат поступово формується комплекс неповноцінності й непридатності до деяких видів діяльності. Чимало вчителів, дотримуючись точки зору, що школа має задавати різні напрямки розвиткові хлопчиків і дівчаток, поділяють предмети на „чоловічі" і „жіночі" чи „переважно чоловічі" і „переважно жіночі". Вчителі, по суті, визнають домінування хлопчиків у природничо-наукових, точних дисциплінах, а дівчаткам заздалегідь відводять ролі дружин і домогосподарок.

Тривалі спостереження за поведінкою вчителів па уроках дали підстави для наступних висновків:

- До хлопчиків звертаються частіше і ставлять їм більш складні запитання, а якщо їм щось не вдається — заохочують їх спробувати зробити це ще раз, у той час як дівчаткам пропонується припинити намагання впоратись із проблемою. Тим самим дітям натякають, що хлопчики, на відміну від дівчаток, мають здібності виконувати складні завдання і повинні намагатися будь-що їх виконати, а для дівчаток це не обов'язково. 374

- Хлопцям дають інструкції або підказки, як виконати складне завдання, а дівчатам показують, як саме його виконати, або навіть виконують ці завдання замість них.

- Хлопчиків хвалять за результати розумової роботи і критикують за неакуратність і недбалість в оформленні завдань, а стосовно дівчат роблять протилежне.

- Підтримують зоровий контакт з хлопцями частіше і довше, ніж з дівчатами, тим самим приділяють їм більше уваги у невербальному спілкуванні.

- До хлопчиків звертаються незалежно від їхнього розміщення в класі, а до дівчаток - коли вони знаходяться поруч.

- З дітьми різної статі розмовляють різним тоном: до хлопців звертаються з інтонацією зацікавленості, підтримки, а до дівчаток - з нетерплячістю, зверхністю.

- Частіше зупиняються біля парт, де сидять хлопчики (просторова близькість учителя в класному спілкуванні має своє значення і може означати для учнів запрошення до відповіді).

- Уважніше вислуховують хлопчиків і демонструють зацікавленість під час їхніх відповідей (скажімо, схиляються у їхній бік, наближаються до них. уважно дивляться на них), у той час як під час відповідей дівчаток щось роблять або роздивляються, поглядають на годинник, спостерігають за іншими учнями, роблять зауваження.

- Активніше реагують (кивають головою, жестикулюють) на вчинки і репліки хлопців, ніж дівчат.

- Сприймають думки, пропозиції, ідеї дівчат як менш серйозні, ніж хлопців.

- Звертаючись одночасно і до хлопців, і до дівчат, вживають форми тільки чоловічого роду, наприклад: „Кожен з вас має повідомити батькам про класні збори" і т. ін.

- Для групової роботи розподіляють учнів за статтю, особливо для виконання завдань різної складності. Скажімо, під час виконання лабораторних робіт з фізики вчителі уникають того, щоб утворювати групи, які б повністю складалися з дівчат на тій підставі, що дівчата гірше пораються з фізичним обладнанням.

- Вживають узагальнюючі стереотипізовані висловлювання на кшталт: „Хлопці зазвичай сильніші у математиці ніж дівчата",

..Дівчатам фізика (астрономія, алгебра і т. ін.) ні до чого", ..Ти такий сором'язливий, як дівчинка".

- Дівчат менше залучають до участі в активних видах позакласної діяльності - турпоходах, спортивних змаганнях, польових дослідженнях.

- Хлопцям даються складніші завдання, їм доручають більш відповідальні ролі і справи, особливо у виконанні керівних функцій у шкільному самоврядуванні, частіше призначають помічниками вчителя.

- На пришкільних подвір'ях зазвичай виділяються спортивні майданчики для гри у футбол, волейбол та в інші активні види спорту, в яких переважно задіяні хлопчики, а дівчатка таких можливостей для фізичних занять не мають.

Пункт 3.

Інструкції: прочитайте пункт 3., та виділіть позитивні й негативні сторони спільного і роздільного навчання дітей різної статі.

Відмінності в здібностях хлопців і дівчат, виявлені психологами, є підставою для постановки питання про роздільне навчання дітей різної статі, оскільки суперечки про можливість цього тривають тисячоліттями. Для шкіл спільного навчання декларуються товариські, дружні і рівноправні стосунки між хлопчиками і дівчатками. Вважають, що в результаті спільного спілкування хлопчики будуть „збагачуватися" позитивними якостями дівчаток (стриманість, делікатність) за рахунок їх пом'якшуючого впливу, навчаться поважати жінок, а дівчатка під впливом спілкування з хлопчиками звільняться від надмірної боязливості, стануть менш легковажними. Якщо ж хлопчиків і дівчаток будуть виховувати і навчати роздільно, то це завадить у майбутньому створенню сім'ї. Противники спільного навчання відмічали на початку XX ст., що встановлення товариських стосунків між хлопчиками і дівчатками приводить до зменшення шлюбів серед освічених людей, позаяк сила фізіологічного притягання обернено пропорційна почуттю дружби.

Прихильники роздільного навчання Г. Наслєдова, К. Тихомирова, М. Рабжаєва висувають наступні аргументи:

- можливість уникнути нерівномірності настання вікових криз у хлопчиків і дівчаток:

- зручно працювати вчителеві;

- більш висока успішність з окремих предметів. Порівняльний аналіз поведінки та успіхів хлопців і дівчат в роздільних школах і в класах спільного навчання свідчить, що в присутності однолітків-хлопців дівчата часто більше стурбовані не заняттями, а тим, як вони виглядають, яке враження чинять на хлопців. У дівочому -колективі їм простіше зосередитися на навчанні;

- метод подачі матеріалу в школі більше розрахований на хлопців, що об'єктивно спонукає школи йти на роздільне викладання точних наук. Як свідчать матеріали зарубіжних досліджень, в школах спільного навчання дівчатка рідше обирають для поглибленого вивчення математику і природничі науки. В той же час у школах роздільного навчання природничі науки вибирають багато дівчат. Це розглядається як доказ гендерних впливів (установок суспільства) на інтереси до тих чи інших навчальних дисциплін, що призводить до зниження бажання серйозно вчитися в багатьох учениць шкіл із спільним навчанням (Дж. Джон. 1990);

- зниження агресії та підліткової депресії;

- успішніша самореалізація дівчаток у кар'єрі й сім'ї;

- адекватніша позитивна самооцінка дітей різної статі;

- спокійніша і впевненіша поведінка хлопців тощо. Опоненти натомість заявляють, що роздільне навчання:

- закріпляє на рівні свідомості біологічну відмінність між статями як основу розподілу діяльності;

- акцентує нерівність можливостей у навчанні (коли, наприклад, програма з математики дається дівчаткам не повністю);

- не дає досвіду спілкування з протилежною статтю;

- орієнтує дітей на виконання суто традиційних соціальних ролей;

- не сприяє створенню творчої атмосфери в класі;

- суперечить світовим тенденціям до спільного навчання.

У висловлюваннях представників цієї групи звучать аргументи, пов'язані з врахуванням соціального контексту виникнення навчальних закладів з роздільним навчанням. Існує залежність між процесами жіночої емансипації і посиленням тиску патріархатних стереотипів, коли для обгрунтування жіночої „неповноцінності" апелюють до природного призначення жінки, пропонуючи для самореалізації приватну сферу життєдіяльності.

Питання для самоконтролю

1. Що таке прихований навчальний план?

2. Які особливості статей варто постійно мати на увазі в навчальному процесі?

3. Які позитивні і негативні сторони спільного і роздільного навчання дітей різної статі?