3. Зміст навчання та його компоненти

Залежно від цілей та завдань навчання визна­чається його зміст. Найзагальніше визначення понят­тя змісту в дидактиці формулюється так: це система знань, умінь і навичок, якими учні мають оволодіти в процесі навчання відповідно до цілей навчання і вихо­вання, а також тексти для читання і вправи.

З огляду на засвоєння української мови як держав­ної це поняття дещо конкретизується. Так, за визна­ченням лінгводидактів, зміст навчання мови як другої становить чітко окреслений мінімум систематизова­них знань з мови та орфографії, а також текстів, за­вдань та вправ, які є основою для розвитку в учнів умінь і навичок мовленнєвої діяльності, формування в них комунікативних умінь та соціокультурних і світоглядних уявлень.

Проблема створення мінімумів, зокрема лексичного й граматичного, надзвичайно актуальна для вивчення української мови як державної у школах національ­них спільнот України, особливо в початкових класах. Адже не можна за короткий навчальний період за­своїти весь лексичний склад даної мови, та й немає в цьому такої потреби. Підраховано, що для побіжного спілкування, тобто порозуміння, достатньо засвоїти від 300 до 1000 найуживаніших слів. Звичайно, шко­ла, навіть початкова, не може обмежитися такою кількістю.

На сьогодні здійснено ряд наукових досліджень, що стосувалися створення мінімумів для опанування російської мови в школах колишніх республік СРСР. Зокрема, розроблено критерії створення лексичних і граматичних мінімумів. Що ж до проблеми створен­ня мінімумів з української мови як другої, то тут об­маль досліджень. Досі є лише одне, що стосується мінімізації лексики на початковому етапі навчання ук­раїнської мови¹. Доведено, що добір лексики доцільно здійснювати на основі тематико-ситуативного підходу, розроблено ряд інших критеріїв. Наукові досліджен­ня, зокрема болгарських учених, свідчать, що під час вивчення не близькоспоріднених мов за урок учні по­чаткових класів можуть засвоїти в середньому 6 слів. Якщо помножити цю кількість на кількість уроків (у 1-2-х класах три уроки на тиждень, а в 3-4-х кла­сах — чотири), то виявиться, що за чотири роки учні можуть засвоїти понад 3 тис. слів.

Загальноприйнятою є думка про те, що зміст мовного матеріалу (фонетичного, орфографічного і граматичного) слід визначати на основі основного критерію порівняль­ного аналізу систем двох виучуваних мов, а також ураху­вання вікових особливостей учнів. Ці критерії і покладе­но в основу добору навчального матеріалу з української мови як другої. Вони ж стали підставою для визначення змісту навчання української мови як державної у школах національних спільнот у Державному стандарті освіти. У цьому документі визначено оптимальний зміст освіти, не­обхідний і достатній для спілкування та одержання інформації в життєво важливих ситуаціях, для реалізації можливостей особистості у здобутті освіти, набутті на­лежної кваліфікації, участі у суспільному житті країни. Водночас Державний стандарт не обмежує потреб і мож­ливостей учнів, які можуть і хочуть здобути глибші знан­ня й кращі мовленнєві вміння й навички.

Специфіка Державного стандарту з мови зумовлена подвійною природою мови з одного боку — як системи знань, з іншого — як мовленнєвої діяльності. Оскільки мова є складовою культури народу, її засвоєння пов'язано з вивченням цієї культури. Зазначені чинни­ки й визначають основні змістові лінії Державного стандарту. А саме:

• формування системи елементарних знань з мови (лінгвістична компетенція);

• формування вмінь спілкуватися українською мо­вою в усній і писемній формі (комунікативна компетенція);

• формування сукупності знань про побут, звичаї, традиції українського народу; його культуру, літературу (соціокультурна компетенція).

Так, на основі мовної компетенції (знання про звуки та букви, лексику, правила правопису, граматики) форму­ються частково мовленнєві вміння і навички (орфоепічні, лексичні, правописні, граматичні). Забезпечення ко­мунікативної компетенції потребує формування вмінь і навичок мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо) та вмінь спілкуватися у типових ситу­аціях. Соціокультурна компетенція передбачає форму­вання знань про матеріальну і духовну культуру ук­раїнського народу.

Перелічені види знань, умінь і навичок формуються у взаємозв’язку. При цьому підґрунтям є мовні засоби, а результатом – уміння і навички спілкування.

Зазначені мовні знання, уміння і навички становлять перший компонент змісту навчання – мовну компетенцію.

Другий компонент – це мовленнєві уміння і навички (мовленнєва компетенція).

Формування зазначених знань, умінь і навичок можливе тільки на основі зразків усного і писемного мовлення — текстів, які вводяться у зміст навчання як самостійний чинник і становлять третій компонент змісту навчання.

Основні вимоги, які висуваються до текстового ма­теріалу, — бути зразковим щодо культури мовлення, мати художню та моральну цінність, містити знання про матеріальну й духовну культуру українського на­роду, тобто передбачати не лише навчальний, а й пізна­вальний і виховний потенціал.