Розділ I Сугестивні технології як наукова проблема

1. Стан розробки

Певне узагальнення напрацювань різних авторів у сфері дослідження маніпулювання зробив сучасний російський психолог Є. Доценко. Він виокремив кілька критеріїв, які можна взяти за основу визначення поняття «маніпуляція»: родова ознака (психологічна дія); ставлення до об’єктів маніпулювання як до засобів досягнення власних цілей; прагнення отримати однобічний виграш; прихований характер дії (як самого факту дії, так і її спрямованості); використання сили (психологічної), гра на слабкостях (використання психологічної вразливості); спонукання, мотиваційне привнесення (формування штучних потреб і мотивів для зміни поведінки на користь ініціатора маніпулятивної дії); майстерність і вправність у здійсненні маніпулятивних дій [18, c. 12].

З огляду на багатозначність, багатовекторність критеріїв Є. Доценко пропонує кілька визначень категорії «маніпулювання»:

— психологічна дія, майстерне виконання якої зумовлює приховане збудження в іншої людини намірів, що не збігаються з її актуальними бажаннями;

— психологічна дія, під час якої майстерність маніпулятора використовується для прихованого «введення» у психіку адресата цілей, бажань, намірів або установок, що збігаються з тими, які має адресат у той момент;

— психологічна дія, спрямована на зміну активності іншої людини, виконана так майстерно, що вона залишається непоміченою;

— психологічна дія, спрямована на приховане стимулювання іншого до здійснення визначених маніпулятором дій;

— майстерне спонукання іншої особи до досягнення (переслідування) нав’язаної маніпулятором мети;

• психологічна дія, яку використовують для досягнення виграшу за допомогою прихованого стимулювання особи до здійснення певних дій [18, c. 56].

У науковій та навчальній літературі існує декілька визначень терміна «політичне маніпулювання», у яких автори намагалися відобразити специфіку, ключові завдання, механізм цієї форми впливу на суспільство:

1) система засобів ідеологічного і духовно-психологічного впливу на масову свідомість з метою нав’язування певних ідей, цінностей; цілеспрямований вплив на громадську думку і політичну поведінку задля спрямування їх у потрібному напрямі (В. Воронкова) [13, c. 12];

2) частина технології влади, сутність якої полягає у програмуванні думок і устремлінь мас, їх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечення такої їхньої поведінки, яка потрібна тим, хто володіє засобами маніпуляції (С. Кара-Мурза) [22, с. 76];

3) система психологічної дії, орієнтована на впровадження ілюзорних уявлень; махінація (А. Деркач, В. Жуков) [25, c. 12];

4) дії суб’єкта, що приховано створюють умови для запланованої дії об’єкта маніпулювання (О. Савельєв) [24, c. 44];

5) загальнолюдський досвід творення, збереження і реалізації тіньової влади, цілеспрямована гра на людських забобонах і упередженнях (Ю. Єрмаков) [43, c. 54].

Ключовими елементами, притаманними цій категорії, є прихованість (маскування) дії, цілеспрямований вплив на масову аудиторію, бажання маніпулятора скерувати суспільні настрої та поведінку в потрібне русло.

На думку російського політолога М. Василика, технологія загальнодержавного маніпулювання ґрунтується на цілеспрямованому, послідовному та систематичному впровадженні у масову свідомість соціально-політичних міфів, стереотипів, ілюзій, ідей, норм тощо, які повинні сприйматися без критичного осмислення, на віру. Можливість застосування цієї дії зумовлена суперечностями масової свідомості, бурхливим розвитком нової комунікаційної техніки, зростанням рівня витонченості маніпулятивних технологій, методів, прийомів [12, c. 76].

Політолог зазначає, що політичні маніпулятори у своїх діях використовують комплекс специфічних закономірностей масової психології.

Дослідженням проблеми політичної маніпуляції займалися такі науковці, як О. Бойко, С. Денисюк, А. Жмиріков, М. Побокін, Х. Процак, О. Слісаренко, та інші. На меті їх досліджень було не тільки виокремити основні складові поняття політичної маніпуляції, а й визначитися з термінологією, дати дефініцію визначення комунікації, розробити систему блокування зайвого впливу. М. Побокін зазначає «В Україні однією з актуальних проблем політики є проблема штучного формування політичної свідомості за допомогою засобів масової комунікації. Оскільки ще нема теоретичних розробок з проблематики маніпулятивних технологій конструювання політичної свідомості, потенціал яких в цьому контексті є надзвичайно великим, тому політична свідомість громадян України є надзвичайно вразливою для маніпуляцій з боку іноземних мас – медіа та й своїх доморощених маніпуляторів, які практично майже ніколи не діють в конструктивному плані [34, c. 65]».

Дослідженням безпосередньо політичної комунікації з кожним роком приділяється все більше уваги. Часто центром уваги дослідників є методи інформаційного впливу на виборців, використання інформаційних ресурсів і технологій для зміни пріоритетів суспільної думки, комунікативні стратегії ЗМІ і партій, динаміка інформаційного середовища. Вони проводяться здебільшого в рамках політичної рекламістики, електоральних технологій, зв’язків з громадськістю. Широко застосовуються для пояснення феномена політичної комунікації структурно-функціональний (системний) підхід, започаткований Г. Алмондом, К. Дейчем, Д. Істоном,; нормативний підхід, представлений наразі теоріями гегемонії масової комунікації та егалітарної масової комунікації. Також важливими для вивчення процесу масової політичної комунікації є підхід, в основі якого лежить “парадигма користування та задоволення” (Л. Бекер, Дж. МакЛеод,), пізнавально-посередницька модель (В. Евеланд), підхід, який займається вивченням питання формування порядку денного (В. Блад, Х. Кеплінгер, Е. Роджерс), підхід, що вивчає вплив інформаційних технологій на глобальні культурні перетворення (М. Кастеллс, П. Леві, Ф. Уебстер,), різноманітні теорії ЗМІ (Г. Альтшулл, Т. Пітерсон, Ф. Сиберт, К. Спаркс, У. Шрамм). Аналізу різних аспектів політичної комунікації та її ціннісного виміру в контексті політичного процесу, а також формуванню політичної картини світу та чинників, що на нього впливають, приділили увагу вітчизняні науковці: П. Гнатенко, В. Демченко, Ф. Кирилюк, В. Кривошеїн, Г. Почепцов, Ю. Сурмін, О. Токовенко.

Г. Г. Почепцов у книзі «Теория массовой комуникации» акцентує на тому, що комунікація – це базовий елемент у структурі цивілізації. Автор детально розповідає про різні методи комунікації, що є суттєвим для глибокого аналізу політичної комунікації [39, c. 23]. Російськими науковцями досить детально досліджувались питання побудови політичного іміджу. В останні роки стали відомими теоретичні та емпіричні дослідження, здійсненні російськими авторами: В. Шепелем, Т. Лебедевою, Л. Невзліним, К. Егоровою-Гантман, К. Плешаковим, О. Шестопалом, К. Абашкіною, А. Жмиріковим, А. Ковлером, І. Кріксуновою, А. Цуладзе.

У вітчизняній літературі створення політичного іміджу аналізується з різних точок зору, так як побудова іміджу являється однією з складових стратегії виборчої кампанії. Перша точка зору - побудова іміджу це певна соціальна технологія, її висвітлює в своїх роботах В. Королько, О. Петров; друга точка зору – це особливий вид соціальної комунікації, досліджується колективом ІІС НААН України. І третє тлумачення – побудови іміджу є ситуацією і простором використання маніпулятивних технологій, висвітлюється в працях Г. Почепцова.

Інтерес становлять наукові праці М. Михальченка, В. Бебика, І. Кресіної, В. Литвина, Д. Табачника, В. Полохала, Д. Видріна, Г. Дашутіна, М. Томенка, А. Пойченка.

Важливим з точки зору технологічного підходу до проблеми політичного іміджу для нас стали дослідження соціологів І. Бекешкіної, Н. Паніної.

Але в роботах як російських, так і українських авторів відчутний “американський акцент”, оскільки більшість досліджень теоретичного і практичного характеру було здійснено на матеріалах з політичного життя США. Це істотно обмежує його загально-теоретичну і практичну значущість в умовах нашого суспільства. Здійснення узагальнень залишається важливою й актуальною проблемою.

Вивченню і теоретичному осмисленню вітчизняних реалій, пов’язаних зі становленням політичної нації, змістом основних суспільно-політичних дискурсів, присвячені низка теоретико-філософських праць (В.Андрущенко, Г.Дашутін, В.Кремень, С.Кримський, В.Крисаченко, В.Колотило В.Лісовий, М.Михальченко, А.Свідзинський, М.Степико, В.Ткаченко,), досвід застосування соціологічних і соціально-психологічних підходів (В.Васютинський, Є.Головаха, О.Іваненко, М.Міщенко, С.Рябов, В.Слюсаревський, В.Тарасенко) та, власне політологічні концепції (В.Бебик, К.Ващенко, В.Горбатенко, Л.Губерський, В.Дем’яненко, В.Заблоцький, А.Колодій, І.Кресіна, В. Конопельський, П.Кузик, І.Курас, О.Лазоренко, Ю.Левенець, В.Матвієнко, Т.Моторчук, В.Набруско, Ю.Руденко, О.Моргун, Ф.Рудич, А.Чічановський, Л.Шкляр, О.Шморгун), студії і рефлексії, побудовані на культурологічному та історичному аналізі українських суспільних реалій (О.Білий, О.Гнатюк, С.Грабовський, Я.Грицак, І.Дзюба, О.Забужко, Г.Зеленько, В.Литвин, М.Маринович, М.Рябчук, Р.Шпорлюк), спроби осмислення феномену національної державності України в геополітичному контексті (Е.Вілсон, Б.Гаврилишин, А.Гальчинський, Л.Губерський, О.Дергачов, Ю.Щербак,). Окремо відзначимо досвід застосування інформаціологічного (С.Вовканич, О.Донченко, Ю.Канигін, О.Мороз, Ю.Саєнко, В.Семиноженко) та масовокомунікаційного (В.Владимиров, О.Гриценко, О.Зернецька, В.Іванов, В.Коляденко, О.Литвиненко, О.Мелещенко, Г.Почепцов, В.Різун, В.Шкляр). підходів, що окреслюють, з нашої точки зору, найбільш продуктивну в контексті розглядуваної проблематики комунікативно-когнітивну парадигму вивчення явищ суспільної свідомості.

Роль і значення політичних технологій, політичного маніпулювання, впливу політичної реклами досліджуються вже протягом тривалого часу. Західні дослідники (Е. Семпсон, М. Спілмен, Р. Фішер) звертають увагу переважно на методи побудови позитивного іміджу. В розробках радянських науковців (В. Житенєв, І. Мащенко) переважали дослідження впливу політичної агітації, а також критика буржуазного інформаційного бізнесу. Для українських вчених (В. Бебик, Д. Видрін, Г. Почепцов) актуальною є проблематика виборчих технологій, політичного менеджменту і політичного маркетингу. ля застосування будь-якого маніпулювання характерна певна закритість, використання ілюзій, психологічного впливу на свідомість з метою формування у індивідів певних уподобань чи упереджень. С. Кара-Мурза в книзі „Маніпуляція свідомістю” наводить кілька визначень маніпуляції, запропонованих різними вченими. За Г. Франке, наприклад, це „психічний вплив, який здійснюється таємно, а відповідно й становить загрозу особам, на яких він спрямований [22, c. 189]”. Як вважає Г. Шіллер, „успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить, що все, що відбувається, природне й необхідне. Якщо узагальнити, то для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, у якій її присутність не буде відчуватися [47, c. 89]”. Р. Борецкий вважає: „Під пропагандистською маніпуляцією належить розуміти послідовно й цілеспрямовано здійснюване управління масовою свідомістю (а через неї, в результаті – й поведінкою), звернене переважно до ірраціональної сфери сприйняття, яке спирається на навіювання і має на меті запобігання соціальним конфліктам. Чи коротше: навмисне відхилення масової свідомості від реальної дійсності”. Останнім часом з’являються публікації, в яких зазначена тема висвітлюється досить глибоко й різнобічно. Вивчаються проблеми як побудови позитивного іміджу, так і політичної антиреклами, стратегії виборчих кампаній та маніпулювання масовою свідомістю. Показовими в цьому плані є праці Г. Почепцова, С. Полторака, В. Бебика, Д. Видріна.

Необхідно згадати також і про дослідників мас, які приділяли величезну увагу проблемі керування ними. Зокрема, Г. Лебон у своїй праці «Психологія народів і мас» виділяє цілу главу під назвою: «Ватажки юрби і їхні способи переконання [26, c. 32]», де відзначає, що ці способи обґрунтовуються на головній характерній рисі нашої епохи, що, на його думку, є несвідома діяльність мас. З.Фрейд, описуючи масову психологію також говорить про те, що юрба піддається вселянню й гіпнозу, тобто його теорія маніпулювання масами будується частково на чисто психологічних особливостях масової свідомості [48, c. 25].

Незважаючи на існуючий обсяг літератури, проблема усе ще перебуває в початковій стадії вивчення, але цей висновок має й свій позитивний зміст, – тут існує широке поле діяльності для подальших досліджень.