Med_inf / Заняття 8 / Завдання 8

Завдання для самостійного виконання до теми «Формалізація та алгоритмізація медичних задач»

для студентів стоматологічного та медичних факультетів

Скласти алгоритм надання допомоги відповідно до поданого словесного опису у вигляді блок-схеми.

Завдання виконується письмово на аркушах формату А4. Варіант обирається відповідно до номеру у журналі групи.

ВАРІАНТ 1 Анафілактичний шок у дитини. Надання невідкладної допомоги (догоспітальний етап)

1.Негайно припинити подальше надходження алергену в організм!

2.Дитину укласти на бік, щоб уникнути асфіксії в результаті аспірації блювотних мас, западіння язика.

3.При відсутності блювання пацієнта укласти на спину з припіднятим нижнім кінцем.

4.Забезпечити доступ свіжого повітря, прохідність дихальних шляхів. Зігріти пацієнта, обкласти грілками.

5.Підшкірно ввести 0,1% розчин адреналіну 0,05-0,1 мл/рік життя, але не більше 1 мл. Уведення препарату повторити через 15-20 хв.

6.При внутрішньом’язовому введенні алергену чи укусі варто накласти джгут проксимальніше місця уведення (якщо можливо!) на 25-30 хвилин, а місце ін’єкції обколоти 0,1% розчином адреналіну (0,3-0,5 мл), розведеного в 3-5 мл 0,9% розчину NaCl.

7.Гормони не є засобами виведення із шоку, але, з огляду на всі їхні механізми дії, доцільне в/в чи в/м уведення преднізолону (0,1-0,2 мл/кг) чи гідрокортизону (4-8 мг/кг) кожні 4-6 годин.

8.Терміново госпіталізувати дитину.

ВАРІАНТ 2 Гіпертермічний синдром у дитини. Надання невідкладної допомоги

1.Розкрити дитину, забезпечити доступ свіжого повітря.

2.Оцінити тип гіпертермії.

3.При температурі вище 38,5 оС: парацетамол 10-15 мг/кг усередину чи ібупрофен у разовій дозі 5-10 мг/кг (для дітей старше 1 року), свічки цефекон.

4.При «рожевій» гіпертермії:

–водно-спиртове, водно-спиртово-оцтове (у рівних пропорціях), оцтове (3%) розтирання;

–в/м анальгін 50% 10 мг/кг у сполученні з папаверином 2% 0,4 мг/кг і/чи з дибазолом 1% 0,1 мг/кг.

5.При «блідій» гіпертермії: анальгін у сполученні з дроперидолом 0,25%

0,1-0,25 мг/кг, чи нікотинамідом 1 мг/кг (нікотиновою кислотою 1% 0,6 мг/кг), чи нітрогліцерином під язик (дітям до 1 року 1/4-1/3 табл., від 1 до 3 років –

1.Виконати прийом Геймліха: стати позаду дитини, що сидить або стоїть, обхопити її руками навколо талії, надавити на живіт і зробити різкий поштовх вгору по середній лінії живота між пупком і мечоподібним відростком. Виконати 5 таких поштовхів.

2.Якщо хворий лежить – використовувати положення «вершника»: зробити різкий поштовх проксимальною частиною нижньої долоні хрестоподібно складених рук між пупком і мечоподібним відростком, натискати в напрямку всередину і вгору 5 разів.

3.При появі стороннього тіла в ротоглотці – спробувати його видалити і зробити ШВЛ.

4.При неефективності заходів – зробити 5 ударів між лопатками і 5 ударів по грудині, потім – ШВЛ.

5.Продовжувати прийом Геймліха до ліквідації обструкції, чергуючи з ШВЛ.

6.Невідкладна госпіталізація до ЛОР-відділення.

ВАРІАНТ 4 Обструктивні стани верхніх дихательних шляхів у дітей.

Діагностичні критерії

I ступінь стенозу характеризується такими ознаками: сиплий голос, гавкаючий кашель, незначне подовження вдиху, непостійна інспіраторна задишка при фізичному навантаженні і під час плачу. Ступінь інспіраторних зусиль може бути різним. Ціаноз відсутній, може з’являтися при фізичному навантаженні та під час плачу. Показники КЛС крові в межах норми.

II ступінь стенозу характеризується збудженням дитини, яка постійно намагається знайти положення, при якому зменшиться опір під час вдиху. До ознак, характерних для І ступеня стенозу, приєднується постійна інспіраторна задишка. Під час вдиху задіяна допоміжна мускулатура, відмічається втягування слабких місць грудної клітки (надта підключичних ділянок, міжреберних проміжків, грудини). Ступінь прояву цих ознак може бути різним. Постійно наявний симптом гойдалки, який однаково виявляється при кожному вдиху. У легенях вислуховуються жорстке дихання (інтерстиціальний набряк легень) і велика кількість хрипів. Дихання шумне, чутне на відстані. З’являється периферичний спазм судин, що супроводжується тахікардією і гіпертензією. Ціаноз при диханні кімнатним повітрям. За даними КЛС визначається компенсований метаболічний ацидоз із дефіцитом основ. При контролі шлункового вмісту визначається «кавова гуща».

III ступінь стенозу. До вищеперелічених ознак додається порушення свідомості (дитина реагує лише на сильні подразнюючі фактори – тактильні, звукові, світлові). З’являється апное як наслідок виснаження дитини, оскільки подолання опору під час вдиху є дуже енерговиснажливим процесом. Зменшується, але не зникає симптом гойдалки. Найбільше він виражений під час перших вдихів після апное. Перед апное симптом гойдалки максимально зменшується і навіть може з’явитися «ладьєвидний живіт». Під час УЗД можна визначити зміщення органів черевної порожнини в бік плевральної порожнини. Аускультативно виявляються хрипи крепітуючого характеру, що свідчить про альвеолярний набряк легень. Зберігаються гіпертензія, тахікардія, з’являються екстрасистоли. Ціаноз зберігається навіть при інгаляції кисню. У крові реєструється декомпенсований змішаний ацидоз.

IV ступінь стенозу. Дитина втомлюється боротися із задухою. Зникають симптом гойдалки, шум під час вдиху. З’являється хибне враження, що хвороба відступає, але свідомість у дитини відсутня, ціаноз змінюється на блідість. Можуть виникати судоми, мимовільна дефекація. Артеріальний тиск не визначається, з’являється брадикардія.

Невідкладна допомога.

При стенозі I ступеня проводять місцеву терапію, спрямовану на покращання венозного відтоку і нормалізацію лімфовідтоку.

•Дитині забезпечують психологічний і фізичний комфорт.

•Підвищене положення верхньої частини тіла, забезпечення доступу свіжого повітря, бажано зволоженого.

•Сухе тепло на шию.

•Тепле дозоване питво.

•Інгаляції протинабряковою сумішшю, парові інгаляції.

•Відволікаюча терапія, що сприяє перерозподілу кровотоку: зігрівання міжлопаткової ділянки, литкових м’язів, п’ят.

•Доцільно призначити аскорутин, антигістамінні засоби у вікових дозах та антипіретичну терапію за показаннями.

Госпіталізація тільки за наявності проблем у транспортному сполученні між лікарнею і місцем перебування дитини.

Дитину з II ступенем стенозу необхідно транспортувати в стаціонар, де можливе проведення ШВЛ. Лікування дитини повинно починатися на догоспітальному етапі з продовженням у стаціонарі.

•Інгаляція зволоженого і зігрітого кисню.

•Седація дитини з метою зменшення інспіраторних зусиль (седуксен 0,5% розчин 0,3 мг/кг в/м).

•Глюкокортикоїди 10 мг/кг на добу в розрахунку по преднізолону. Доза розподіляється на 4-6 прийомів без дотримання біологічного ритму.

•Антигістамінні препарати у вікових дозах (димедрол 1% розчин 0,05 мл/кг).

•Ретельне лікування бронхообструктивного синдрому: бронхолітики (атровент, беротек, сальбутамол через небулайзер чи «бебіхалер», еуфілін), муколітики.

•При значній обструкції здійснюється лаваж ТБД впродовж декількох годин.

•Зменшення маси тіла дитини на 3-4%, що досягається стимуляцією діурезу і скороченням добових надходжень рідини до 80% фізіологічної потреби.

•Санація ТБД і годування дитини перед черговим уведенням седативних препаратів. При III ступені стенозу до наведеної терапії додається обов’язкове забезпечення

штучної вентиляції дихальних шляхів (інтубація трахеї, трахеотомія у разі неможливості провести в трахею інтубаційну трубку).

Інтубацію трахеї здійснюють тільки на самостійному диханні!

•Для зниження рефлексів з трахеї та гортаноглотки можливе зрошення ротової порожнини, носових ходів місцевими анестетиками (0,1% розчин лідокаїну).

•Використовується інтубаційна трубка діаметром, меншим ніж віковий.

•Віковий діаметр інтубаційної трубки (мм) визначається за формулою: вік + 16 : 4.

•Вагомих переваг оротрахеальної чи назотрахеальної інтубації не виявлено.

•Під контролем ЧСС можливе використання інгаляції адреналіну у розведенні 1:20, 1:15, що дає можливість швидко зменшити набряк підзв’язкового простору, але на незначний час. Як монотерапія стенозу інгаляція адреналіну не може використовуватися!

При IV ступені стенозу проводять серцево-легеневу реанімацію, лікування набрякунабухання головного мозку.

ВАРІАНТ 5 Перша допомога при кровотечі

Припинення кровотечі з рани, носа, вуха, легенів, стравоходу

Навіть відносно неглибокі поранення можуть супроводжуватися кровотечею: капілярною, артеріальною, венозною.

Якщо пошкоджена артерія — колір крові яскраво-червоний, кров б'є фонтанчиком. Артеріальна кровотеча найбільш небезпечна, допомогу потерпілому треба надавати негайно. За капілярної кровотечі кров виділяється краплями. Венозна кров має темночервоне забарвлення.

Артеріальну кровотечу зупиняють за допомогою здавлюючої пов'язки. Якщо кровотеча з великої артерії, то для її зупинки до ділянки рани притискають артерію пальцем вище місця поранення, а потім накладають здавлюючу пов'язку, джгут, закрутку

(рис. 12, 14).

У разі кровотечі зі стегнової артерії джгут накладають вище місця кровотечі. Під джгут підкладають шар марлі, щоб не пошкодити шкіру і нервові закінчення. Під джгут вкладають записку із зазначенням часу його накладання (рис. 13). Тривалість використання джгута обмежується двома годинами. Використовувати джгут понад дві години небезпечно — може омертвіти кінцівка;

Якщо протягом двох годин немає можливості забезпечити додаткову допомогу і кровотеча продовжується, то через 1,5-2 години джгут на кілька хвилин відпускають (до почервоніння шкіри), кровотечу при цьому зменшують іншими методами (наприклад, здавлюючим тампоном), а потім знову затягують джгут. При кровотечі з головної шийної (сонної) артерії рану по можливості стискають пальцем, після чого заповнюють марлевими тампонами.

Якщо рана знаходиться в паху або під пахвою, джгут не можна використовувати. У такому разі в рану також .вкладають тампон, а потім (якщо немає вивихів і переломів) кінцівку потерпілого згинають і прив'язують до тулуба (рис. 15).

Для зупинки носової кровотечі потерпілого необхідно посадити і покласти на ніс охолоджуючий компрес. Якщо не допомагає, вводять до носової порожнини тампони зі стерильного бинта, оброблені 3 % розчином перекису водню. Тампони можна залишати в носі 24 год.

Якщо потерпілий відкашлюється яскраво-червоною спіненою кров'ю — кровотеча в легенях. При цьому дихання зазвичай буває утруднене. Потерпілого кладуть у напівлежаче положення, під спину підкладають валик, на груди кладуть холодний компрес. При цьому йому забороняється говорити і рухатись. Періодично йому можна давати пити холодну, злегка підсолену воду і ковтати шматочки льоду. Постраждалого необхідно терміново госпіталізувати.

Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням згустками темно-червоної крові. Як і при кровотечі в легенях, потерпілого потрібно покласти у напівлежаче положення, під спину покласти валик, але ноги згинають у колінах. При значній втраті крові може розвинутись гостре недокрів'я, виникнути шок. Передусім треба зупинити кровотечу. Потім тілу потерпілого надають такого положення, за якого голова для її нормального кровозабезпечення має бути дещо нижче тулуба.

До способів зупинки кровотечі належать такі:

1)підвищене положення кінцівки;

2)максимальне згинання кінцівки в суглобі;

З) пальцеве притискування великих судин до кістки;

4)накладання стискуючої пов'язки;

5)накладання джгута;

6)притискування судини в рані.

Підвищене положення кінцівки веде до зменшення кровонаповнення в ній, що сприяє зменшенню кровотечі. Воно поєднується звичайно з накладанням пов'язки.

Максимальне згинання кінцівки в суглобах, розміщених поблизу ушкоджених судин, може дати тимчасовий ефект, поки хворий не буде доставлений у лікувальний заклад. Цей метод зупинення кровотечі можна застосовувати при пораненні підколінної, стегнової, плечової і підключичної артерій. Відповідно проводиться згинання кінцівки в колінному, кульшовому, ліктьовому суглобах. Кінцівки в зігнутому положенні прибинтовуються. При пораненні підключичної артерії обидва лікті із зігнутими передпліччями відводяться назад і фіксуються пов'язкою.

Стискуюча пов'язка накладається при венозних і капілярних кровотечах. Дрібні судини притискуються до м'яких тканин і швидко тромбуються. На місце, яке кровить, накладають кілька шарів стерильної марлі з ватою або пропрасованого полотна. Потім цю пов'язку туго закріплюють бинтом.

При кровотечі з глибокої рани для тимчасової її зупинки можна зробити тампонаду рани марлею, яка утримується також тугою пов'язкою. При кровотечах із крупних артерій для термінової зупинки кровотечі можна користуватися притискуванням артерії вище від місця її ушкодження до найближче розташованої кістки. Так, при ушкодженнях сонної артерії або крупних її відгалужень вона може бути притиснута по внутрішньому краю грудинно- ключично-соскового м'яза до поперечних паростків шийних хребців на рівні шостого шийного хребця. Черевна аорта може бути притиснута кулаком до хребтового стовпа, пахова артерія - до головки плечової кістки по передній границі волосся пахвової ямки при відведеній руці, підключична - до 1 ребра в надключичній ділянці зовні від прикріплення грудинно-ключично-соскового м'яза; стегнову - до горизонтальної гілки лобкової кістки під пахвиною зв'язкою на середині її протягу; плечову артерію притискують до плечової кістки по внутрішньому боку біцепса.

Серед усіх способів тимчасової зупинки кровотечі з великих артеріальних судин кінцівок найбільш надійним є накладання джгута. Його накладають поверх м'якої прокладки на стегно, плече, іноді на гомілку і передпліччя. Якщо джгут накладений правильно, кровотеча зупиняється і периферійний пульс зникає. Якщо кінцівка синякова, це говорить про те, що передавлені тільки вени. При цьому порушується відтік крові - кровотеча посилюється.

Негативною стороною накладання джгута є те, що при цьому стискуються не тільки судини, але і всі м'язи, нерви, інші тканини. Для того, щоб запобігти ушкодженню джгутом, при його накладанні потрібно виконувати такі правила: не можна накладати джгут на оголену шкіру; на плече джгут треба накладати в верхній його третині, де можливість стиснення нервів найменша.

При накладанні джгута можуть мати місце такі помилки: неповне стиснення артерії, надмірне стиснення нервів з розвитком парезів і паралічів. Щоб запобігти гангрені нижнього відділу кінцівки, не слід тримати джгут на ній більше як дві години в літній період, а в зимовий період не більше як одну годину. Протягом цього часу для нормалізації кровообігу в кінцівці джгут рекомендується періодично розпускати на кілька секунд до відновлення природного кольору шкіри, що пов'язане з додатковою втратою крові.

ВАРІАНТ 6 Надання невідкладної допомоги при гострому ішемічному інсульті на догоспітальному

етапі

1.Усунення западання кореня язика (потрійний прийом Сафара), проведення туалету дихальних шляхів і підтримка їхньої прохідності під час транспортування. Забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів (повітровід, інтубація трахеї), аспірація харкотиння з ротової частини глотки електроабо ножним відсмоктувачем, спринцівкою. Корекція порушень з боку органів дихання призначається при діагностиці гіпоксії (4-6 л зволоженого О2 за хвилину через назальну канюлю); дихальна дисфункція (апное, тахіпное > 35/хвилину, патологічні типи дихання, гіповентиляція), стан свідомості (< 8 балів по ШКГ) є показаннями до переведення хворого на ШВЛ.

2.Корекція порушень гемодинаміки. Проводять вимірювання АТ, який не слід знижувати, якщо він не перевищує 200 мм рт. ст. для систолічного і 120 мм рт. ст. для діастолічного тиску. Це пов’язано з тим, що при інсульті порушується ауторегуляція мозкового кровотоку і церебральний перфузійний тиск прямо залежить від рівня середнього АТ. При проведенні антигіпертензивної терапії перевагу надають в/в введенню препаратів, які незначною мірою впливають на тонус мозкових судин і величину мозкового кровотоку. До таких препаратів належать, у першу чергу α-β-адреноблокатори (лабеталол по 5-20 мг болюсно, а при необхідності – постійна інфузія 2-5 мг/хв) та β-адреноблокатори (пропанолол 1-5 мг болюсно, метапролол 5-10 мг болюсно, есмолол 200-300 мг). За відсутності адреноблокаторів застосовують 25% розчин магнію сульфату (10-20 мл в/в повільно),

клофелін (0,01% розчин по 0,5-1,5 мл в/м або 0,15-0,075 мг per os), каптоприл 6,25-12,50

мг per os. При цьому АТ варто знижувати не більш ніж на 15-20% від вихідної величини.

У хворих з артеріальною гіпотензією рекомендується проведення інфузійної терапії (див. нижче) та застосування вазопресорних препаратів (постійна інфузія дофаміну в дозі 5-10 мкг/кг/хв в/в крапельно і/або адреналін в/в крапельно в дозі 1-5 мкг/кг/хв) з поступовою корекцією дози для досягнення ефекту.

При брадикардії необхідно вводити 0,1% розчин атропіну сульфат у дозі 0,5-1 мг.

3.Для лікування судомного синдрому, який може розвинутися в деяких пацієнтів, рекомендоване застосування лікарських засобів, що вводять в/в: сібазону 10-20 мг – 0,5% розчин 2-4 мл або тіопенталу натрію (50-100 мг у вигляді 1% розчину). Ці ж препарати застосовують і для лікування психомоторного збудження.

4.Підтримка водно-електролітного балансу. У хворих з порушенням свідомості та показанням до інтенсивної терапії при неможливості введення в периферичну вену необхідно катетеризувати центральну вену; вводять 1-1,5 л ізотонічного розчину натрію хлориду або розчину Рінгера.

5.Контроль температури тіла. Потрібно знижувати, якщо вона вища 38° С – рекомендується парацетамол 500 мг per os, анальгін 50% розчин 1-2 мл.

6.Підвищений внутрішньочерепний тиск та набряк мозку:

•підняття ліжка до 30° задля уникнення компресії вен шиї;

•при погіршенні стану призначають осмодіуретики: 50% розчин гліцерину з розрахунку 1 г/кг тіла per os або 15% манітолу з розрахунку 0,5-1 г/кг в/в кожні 4-6 год і введення фуросеміду в дозі 5-20 мг кожні 2-8 год в/в.

Хворі повинні бути госпіталізовані до стаціонару так швидко, як це тільки можливо.

ВАРІАНТ 7 Перша допомого при ДТП

Огляньте потерпілого. Це найважливіший етап надання допомоги. Основна задача - визначити, які ушкодження є найбільш загрозливими для життя і здоров'я потерпілого. На них у першу чергу і повинна бути спрямована Ваша допомога.

Ось ці ушкодження і їхні ознаки:

1.Порушення серцевої діяльності (зупинка серця або різке уповільнення серцевого ритму).

2.Зупинка подиху (унаслідок закупорки дихальних шляхів сторонніми тілами, кров'ю, слизом, блювотними масами).

3.Масивні кровотечі (особливо небезпечні артеріальні кровотечі, коли кров з рани б'є пульсуючим струменем. Але і ушкодження великої вени може за кілька хвилин привести до смерті потерпілого).

4.Переломи кінцівок зі значним зсувом - найбільш часта причина розвитку больового шоку (я не хочу глибоко вдаватися в патологічну фізіологію розвитку шоку, відзначу лише, що він має кілька стадій. У перші хвилини потерпілий може не зауважувати або не звертати уваги на найтяжкі ушкодження, не почувати болю і т.д., але через короткий проміжок часу він стане млявим, нединамічним, блідим, поступово ослабне пульс...). Утримуйте потерпілого від активних пересувань, поки не переконаєтеся, що в нього немає серйозних ушкоджень, а ще краще - до огляду лікарем.

5.Визначте, у свідомості потерпілий чи ні. Якщо свідомість збережена, можна з впевненістю сказати, що найближчим часом не передбачається серйозних проблем із серцевою діяльністю та органами дихання. Якщо потерпілий без свідомості, перевірте пульс і дихання - не намагайтеся шукати пульс на зап'ястку. Перевіряти пульс у потерпілого можна тільки на сонній артерії.

6.Вкладіть потерпілого. Після ДТП людина може знаходитися в будь-якому положенні: лежати на дорозі, на узбіччі, у кюветі, знаходитися під машиною, мотоциклом. Не кидайтеся відразу ж витягати його будь-якими можливими засобами, заспокойтеся, оцініть ситуацію, продумайте послідовність подальших дій. Чітко поясніть оточуючим необхідну послідовність дій і функції кожного. Кінцева мета – вкласти потерпілого на спину на рівній поверхні осторонь від проїзної частини. Пам’ятайте, що, змінюючи положення ушкоджених частин тіла, ви можете підсилити больовий шок. Особливо обережно варто діяти при найменшій підозрі на ушкодження хребта. Але, все ж перекласти постраждалого потрібно - як це зробити? Ось основні принципи, які варто дотримувати при зміні положення тіла потерпілого:

а. Усі рухи повинні бути плавними, б. Повертати, переміщувати постраждалого потрібно як мінімум утрьох (у самому

крайньому випадку вдвох). Перша людина відповідає тільки за голову, другий за плечі і верхню частину тулуба, третій за область тазу і ноги. Непогано, якщо є і четверта людина, що тримає тільки ноги. Щоб звести до мінімуму імовірність додаткової травми, при переміщенні потерпілого варто злегка розтягувати в довжину і ні в якому разі не давати згинатися шиї і поперекові.

7.Зніміть одяг з потерпілого. Самою непростою задачею є зняття шолома. Отже - знімаємо шолом з потерпілого, що знаходиться без свідомості. Робити це треба вдвох. Перша людина здійснює фіксацію шиї і голови, другий знімає шолом. Для фіксації голови одна рука щільно обхоплює шию постраждалого позаду так, щоб великим і вказівним пальцями зафіксувати потилиця, іншою рукою необхідно зафіксувати шию попереду, утримуючи

великим і вказівним пальцями нижню щелепу. Розстебніть або розріжте ремінь і, сильно розтягуючи лямки в сторони, знімайте шолом у напрямку від підборіддя до тімені, одночасно піднімаючи голову і плечі потерпілого. Пам’ятайте, що не можна тягти шолом нагору, рух повинний бути саме дугоподібним. Кілька слів про зняття одягу. Не прагніть, особливо якщо на вулиці холодно, роздягати потерпілого. У цьому немає ніякої необхідності, більш того, охолодження тіла може ще в більшому ступені збільшити ризик погіршення стану. При необхідності доступу до ушкодженої ділянки тіла одяг краще РОЗРІЗАТИ. Якщо все-таки виникла необхідність роздягнути людину, запам'ятаєте основний принцип: спочатку потрібно знімати одяг з неушкодженої кінцівки, потім з тулуба і лише в останню чергу з ушкодженої. При опіках фрагменти одягу часто прилипають, а синтетичного одягу і припікаються до ушкодженої шкіри. Їх ні в якому разі не можна відриватися. Обрізайте одяг навколо ділянки опіку й вкрийте вражену область стерильною або чистою пов'язкою.

ВАРІАНТ 8 Перша допомога при обмороженні

Визначають чотири ступені відмороження.

I ступінь - спостерігаються функціональні порушення: вражене місце спочатку біліє, потім червоніє, припухає, потерпілий відчуває поколювання та біль;

II ступінь: на шкірі утворюються пухирі з кров'яним вмістом, виникає сильний біль; III ступінь: відбувається омертвіння шкіри та підшкірних тканин;

IV ступінь: розвивається омертвіння глибокорозташованих тканин та кісток.

При обмороженнях III та ІV ступенів потрібно хірургічне лікування з приводу пересадки шкіри або ампутації кінцівок. При обмороженнях верхніх кінцівок хвороба загрожує втратою руки, обличчя - здебільшого втратою вух, носа (потрібно робити пластичні операції), нижніх кінцівок (до середини гомілки)- хворий може померти. Процес лікування проходить у стаціонарі: протягом 2-3тижнів - при обмороженні ІІ стадії, 35-40 днів - при хворобі ІІІ стадії, до 2-2,5 місяці - при ІV стадії.

Відмороженню сприяють підвищена вологість повітря, вітер, мокрі одяг і взуття, пітливість ніг, тривале перебування у нерухомому стані, втома, недостатнє харчування, щойно минула хвороба, сп'яніння, тісні одяг і взуття. Сюди можна віднести і попереднє відмороження, навіть якщо воно було рік тому.

При будь-якому ступені відмороження необхідно звернутися до лікаря. При виявленні ознак обмороження необхідно вжити наступні заходи:

При обмороженні І ступеню, для якого характерно почервоніння кінцівок, необхідно помістити людину у тепле приміщення. Можна зробити масаж кінцівок.

Потерпілого внести в тепле, сухе приміщення, зняти взуття та одяг, тепло укутати, напоїти гарячим чаєм або кавою, молоком та почати негайне відігрівання відморожених частин тіла за допомогою розтирання чистими руками, змоченими спиртом. Розтирати потерпілого іноді доводиться довго, до появи чутливості, почервоніння і відчуття жару у пошкодженій частині тіла, доки шкіра не стане м'якою і теплою. Слід пам'ятати, що розтирання відморожених частин тіла снігом шкідливе, тому що це поглиблює охолодження, а крижинки ранять шкіру. Не слід розтирати шкіру при появі набряку та пухирів.

При обмороженнях ІІ – ІУ ступенів (блідість, втрата чутливості кінцівок) постраждалого слід відігрівати за допомогою теплого повітря (застосовувати фен та інші

нагрівальні прилади) чи води, але починаючи з температури 20 градусів і поступово підвищуючи до 33 – 34 градусів. Зігрівання можна проводити за допомогою теплих ванн. Температуру води слід поступово підвищувати з 20°С до 34°С протягом 20-30 хвилин. При цьому кінцівку необхідно ретельно відмити милом від бруду. Після ванн та розтирання пошкоджену частину тіла необхідно висушити (протерти), закрити стерильною пов'язкою та тепло укутати. Відморожені ділянки тіла не можна змазувати жиром і мазями.

Не слід зігрівати кінцівки за допомогою високої температури (на батареї опалення, гарячою чи теплою водою тощо) — перепади температури погіршують стан та наслідки при обмороженні.

Не слід відігрівати постраждалого з обмороженнями відразу гарячою та теплою водою, бо швидке нагрівання може призвести до виникнення тромбозу судин та ускладнити перебіг захворювання.

Якщо відігрівання неможливе або помітні ушкодження шкіри, а також при транспортуванні до медичних закладів, на обморожені місця необхідно накласти термоізолюючу (ватно-марлеву, вовняну) пов’язку.