[MB] / modul_s_mikrobov
.dot60. Імунна система організму, її органи. Роль вилочкової залози в імунній відповіді. Клітини імунної системи, їх різновиди, взаємодія Т-, В-лімфоцитів і макрофагів. Їх роль в клітинному і гуморальному імунітеті.
Імунна система — сукупність органів, тканин, клітин, які забезпечують захист організму; система організму, яка контролює сталість клітинного і гуморального складу організму.Імунна система багатокомпонентна, але працює як єдине ціле. До складу імунної системи входять:
Органи і тканини імунної системи:
центральні кістковий мозок і тимус периферійні селезінка, лімфатичні вузли та інші накопичення лімфоїдних тканин
Клітини імунної системи:
лейкоцити спеціальні клітини імунної системи:
-лімфоцити Т-лімфоцити, В-лімфоцити, Нормальні кіллери
-фагоцити макрофаги, еозинофіли, нейтрофіли, базофіли, дендритні клітини, мікроглії, купферовські клітини допоміжні клітини тучні клітини, тромбоцити Гуморальний імунітет забезпечується при взаємодії основних типів клітин — макрофагів, Т- і В-лімфоцитів. Антиген фагоцитується макрофагами і після внутрішньоклітинних перетворень представляє його пептидні фрагменти Т-хелперам, які викликають В-лімфоцити. В-лімфоцити які перетворюються на бластні клітини, а потім в плазматичні, синтезуючі по відношенню до специфічного антигена антитіла. Для активації Т-хелперів, деякі сприяють формуванню гуморального і клітинного імунітету, потрібна дія інтерлейкіну-1, що виділяється макрофагами при зустрічі з антигеном интерлейкіна-2.
Для активації В-лімфоцитів потрібна дія лімфокінів, що виробляються Т-хелперами интерлейкины-4, — 5, — 6.Плазматичні клітини синтезують імуноглобуліни А, М, G, D, F.
Таким чином, схема імунної відповіді є взаємодією антигена з клітинами імунної системи. Антиген зазвичай взаємодіє з макрофагами, які він подає Т- і В-лімфоцитам, виконуючи функцію антигенподающей клітини. В-лімфоцити забезпечують клітинну відповідь. У вилочковій залозі тимусі розвиваються Т-лімфоцити.
доповнення:
Імунна система організму-сукупність лімфоїдної тканини, яка розташована по всьому організму. Особливості імунної системи: 1розміщена по всьому організму
21% від маси тіла1,5-2 кг
3клітини імунної системи постійно циркулюють по організму з кровотоком
4реагує на генетично чужорідні речовини виробляє антитіла. Органи імунної системи: АЦентральні:червоний кістковий мозок, тимус
БПериферійні: лімфовузли, селезінка, мигдалики, лімфоцити, лімфоїдна
тканина дихальних шляхів, кишково-шлункового тракту. Виличкова залозатимус-розташована у верхній частині грудної клітки за грудниною. Функції: 1продукція Т-лімфоцитівтимусзалежні
2синтез гормонів, що впливають на дозрівання імунних клітин, а також фактор росту і речовин, подібних до інсуліну й кальцитоніну. Клітини імунної системи: 1лімфоцитиутворюються з стовбурових клітин
Т-лімфоцити здатні знешкоджувати, Т-хелпери допомагають утворювати антитіла, Т-супресори пригнічують Т-хелпери, Т-клітини памяті зберігають інформацію про антиген, який потрапив в організм. В-лімфоцити, які перетворюються в плазматичні клітини без участі Т-хелперів, В-лімфоцити, які перетворюються в плазматичні клітини за участі Т-хелперів, В-лімфоцити, які здатні руйнувати інші клітини, В-лімфоцити, які гальмують Т-лімфоцити, В-лімфоцити — клітини-памяті, Нульові лімфоцити-руйнують клітини мутанти. 2 натуральні кілери 3 нейтрофільні лейкоцити паличкоядерних і сегментоядерние 4 еозинофільні лейкоцити 5 базофільні лейкоцити Взаємодія Т- і В-лімфоцитів, і макрофагів: Макрофаги фагоцити поїдають живих і мертвих мікробів, комплекси антиген-антитіло, загиблі клітини самого організму. Без макрофагів неможлива діяльність лімфоцитів: вони допомагають останнім розпізнавати антигени, виділяють медіатори речовини, що стимулюють або пригнічують діяльність інших клітин імунної системи. Т-лімфоцити — різновид лімфоцитів, які контролюють роботу В-лімфоцитів тобто продукцію антитіл. 61.Закономірності імунної відповіді організму. Фази імунної відповіді. Імунологічні реакції. Імунологічна толерантність, причини її виникнення. Імунологічна память, її механізм.
Імунна память — здатність імунної системи організму після першого взаємодії з антигеном специфічно відповідати на його повторне введення. Поряд зі специфічністю, імунна память — найважливіша властивість імунної відповіді. Позитивна імунна память виявляється як прискорена і посилена специфічна відповідь на повторне введення антигену. При первинній гуморальній імунній відповіді після введення антигену проходить кілька днів латентний період до появи в крові антитіл. Імунна память при відповіді на різні антигени різна. Вона може бути короткостроковою дні, тижні, довготривалою місяці, роки і довічною. Наприклад, людина, імунізована правцевим анатоксином або живою поліомієлітною вакциною, зберігає імунну память до 10 років. Явище толерантності, тобто специфічне зниження здатности стимулювати імунну відповідь на дію відповідного антигена, вивчали протягом багатьох років. Наприклад, потенційні антигени, що досягають лімфоїдних клітин плоду протягом їх імунологічного розвитку, особливим чином су пресують дальшу відповідь на дію цього антигена, коли людина стане імунологічно зрілою. Це засіб, завдяки якому розвивається імунологічна толерантність компонентів власного організму аутотолерантність, що дозволяє лімфоїдним клітинам розпізнавати потенційно шкідливі сторонні клітини. Таким чином, імунологічна толерантність — це те, що захищає нас від надмірного ауто антиау то імунітету. Закономірності..- Динаміка утворення антитіл залежить від сили антигенного впливу дози антигену, частоти впливу антигенного стану організму і його имунной системи. При первинному і повторному введенні антигену динаміка антителообразования також різна і протікає в кілька стадій.
Виділяють латентну, логарифмічну, стаціонарну фазу зниження.
У латентній фазі відбуваються переробка і представлення антигену иммунокомпетентным кліткам, розмноження клону кліток спеціально на вироблення антитіл до даного антигену, починається синтез антитіл. У цей період антитіла в крові не виявляються.
Під час логарифмічної фази синтезовані антитіла вивільняються з плазмоцидів і надходять у лімфу і кров. У стаціонарній фазі кількість антитіл досягає максимального і стабілізується, потім настає фаза зниження рівня антитіл. При первинному введенні антигену первинна імунна відповідь латентна фаза складається 3-5 доби, логарифмічна -7-15 доби, стаціонарна — 15-30 доби і фаза зниження — 1-6 місяців і більш. Спочатку синтезуються Іg, а потім Іg. При вторинному введенні антигену вторинна імунна відповідь латентний період укорочений до декількох
годин чи 1-2 доби, логарифмічна фаза характеризируется швидким наростанням і значно більш високим рівнем антитіл, що в останніх фазах довгостроково утримується і повільно в плині декількох років знижується. Синтезуються головним чином Іg. Після первинного введення антигену в имунной системі формується клон лімфоцитів, що несуть імунологічну память про даний антиген.
62.Гіперчутливість негайного та уповільненого типу, їх механізми, відмінності. Практичне значення.
Гіперчутливість — неадекватне або надмірне проявлення реакції набутого імунітету. В основі гіперчутливості лежить корисна для організму імунна відповідь, яка в даному випадку діє неадекватно, інколи з виникненням запалень і пошкодженням тканин. Її можуть спричинити різні антигени. Гіперчутливість негайного типу ГНТ — це такий стан імунної системи, при якому відповідь на потрапляння в організм алергену є надмірною, і опосередкована участю імуноглобуліну Е.ГНТ розвивається в тому випадку, якщо антитіла направлені проти в нормі не шкідливих антигенів зовнішнього середовища, таких як квітковий пил, лупа тварин тощо. Виділені в результаті імунної реакції біологічно активні речовини медіатори викликають гострі запальні процеси. Важливою ознакою для ГНТ є
велика швидкість їхнього розвитку та висока степінь враження.ГНТ це патологія імунної системи, яка проявляється лише при наявності певного алергену. Тобто якщо цей алерген не зустрічається в оточуючому людину середовищі вона може все життя прожити і не знати що має ГНТ. У випадку потрапляння такого алергену в організм починається реакція ГНТ.Кількість ГНТ рівна кількості алергенів, що їх продукує. Найбільш поширеними з них є поліноз, алергічний риніт, бронхіальна астма і атопічний дерматит. При реакції ГНТ вражається організм вцілому анафілактичний шок чи окремі органи: органи дихання нежить, конюнктивіт, бронхіт, шкіра дерматити. ГІПЕРЧУТЛИВІСТЬ ПОВІЛЬНОГО ТИПУ — вид алергічної реакції, що розвивається протягом багатьох годин, а інколи й діб. Характерні ознаки алергічних реакцій Г.п.т.: розвиток через 24-48 год після контакту алергену із сенсибілізованим організмом, відсутність у крові циркулюючих антитіл, цитотоксична дія алергену на сенсибілізовані лейкоцити. Для реакцій Г.п.т. характерна також токсична дія алергену на культуру тканин, вони розвиваються після проведення щеплення або при захворюваннях бактеріальної, вірусної чи грибкової природи. Г.п.т. виникає при дифтерії, бруцельозі. Її роль у патогенезі інфекційних захворювань найбільш виражена при туберкульозі, туберкулінова гіперчутливість є класичним прикладом Г.п.т. Одним з її видів є контактний дерматит, причиною якого є різні НМС рослинного та штучного походження лаки, фарби тощо. Алергічні реакції повільного типу мають три стадії: імунологічну, патохімічну та патофізіологічну. В імунологічній стадії головну роль відіграють Т-лімфоцити. Для патохімічної стадії характерне вивільнення сенсибілізованими лімфоцитами БАР білкової та поліпептидної природи. У патофізіологічній стадії відбуваються зміни в тканинах, які розвиваються під дією медіаторів і внаслідок безпосередньої цитотоксичної та цитопатичної дії сенсибілізованих лімфоцитів. Важливим проявом патофізіологічної стадії є розвиток різних видів запалення.
ГНТ ГУТ 1. розвивається через 15-20 хв після повторного введення АГ 1. розвивається через декілька годин або днів 2. звязана з LgE 2. не звязана з LgE але звязана з Т-л.ф. Т-лімфоцит 3. можливий пасивний перенос за допомогою АТ 3. пасивний перенос неможливий, але можна перенести алергію за допомогою Т-л.ф. адаптивний перенос 4.АГ-алергени найчастіше розчинні білки сироватки, токсини МіО тварин і рослин 4.алергени — курпускулярні бактерії, віруси хімічні алергени 5.відбувається в тканинах гладкої мускулатури, у кровоносних судинах 5. відбувається найчастіше у шкірі 6. можлива десенсибілізація 6. десенсибілізація не можлива. Стан ГУТ зберігається дуже довго
63.Взаємодія клітин в імунній відповіді. Роль окремих клітин
імунної системи. Антигенрепрезентуючі клітини, Т- та В-лімфоцити. Інтерлейкіни.
Імунна відповідь характерізується:
1 спеціфічністю реактівність спрямована Тільки на Певний агент, Який назівається антигеном;
2 потенціюванням спроможністю віробляті Посилення Відповідь при постійному надходженні до організму одного и того ж антигену;
3 імунологічною памяттю спроможністю розпізнаваті и віробляті Посилення Відповідь проти того ж самого антигену при повторному йо попаданні в організм, навіть ЯКЩО перше и наступні попадання відбуваються через Великі проміжкі годині.
Толерантність до власним антігенів. Концепція свого и чужого є центральною в імунологічній реактівності Велика кількість молекул в організмі є антигенами, тобто смороду віклікають імунну Відповідь при введенні в організм Інший, но НЕ розпізнаються Як антигену господарем. Неспроможність відповідаті на власні антигену названа природною толерантністю. Цей феномен запобігає руйнування власним тканин імунною системою хазяїна. Толерантність до власним антігенів розвівається в ембріональному періоді, и це — прояв спеціфічності та памяті імунної відповіді.
Механізмі природної толерантності повністю НЕ розкріті, є Дві Основні Теорії, які пояснюють Сейчас феномен:
А. Клональне стирання: згідно Цій Теорії Толерантність вінікає шляхом елімінації в зародку тих клонів лімфоцитів, які здатні розпізнаваті власні антигену, тому в постнатальному періоді в організмі Немає клітін, здатно відповідаті на власні антигену.
Б. Утворення клітін-супресорів: Ця теорія пріпускає, Що природна Толерантність вінікає у результаті утворення певне клітін-супресорів лімфоцитів, які інгібують імунну Відповідь на власні антигену.
Спеціфічність імунної відповіді поклади від спроможності імунної системи віробіті Майже НЕОБМЕЖЕНИЙ кількість антітіл и в такій же мірі різній асортимент T-лімфоцитів, які несуть спеціфічні рецептори до антігенів на своїй поверхні. Антиген віклікає Відповідь спеціфічніх В-чи T-лімфоцитів, які є запрограмованімі на реакцію проти даного антигену тобто, лімфоціт Несе рецептори, спеціфічні для даного антигену. Функцію рецептора віконує імуноглобулін на B-клітіні та імуноглобуліноподібна молекула на T-клітінах. При зустрічі з антигеном Певний лімфоціт B-або T- вібірково розмножується, формуючі клон сенсібілізованіх клітін віконавчої Ланки, які забезпечуються високо спеціфічну Відповідь проти цього антигену: з B-клітін утворюються плазматічні клітіні, які в свою черга віробляють імуноглобуліні; ж T- клітін — цітотоксічні T-лімфоцити рис. 10.1. Ця спеціфічна Відповідь в основному має Захисний ефект імунітет; однак Інколи вінікають неспріятліві реакції, які віклікають пошкоджень тканин гіперчутлівість.
ефекторні Т-клітіні відіграють Важливе роль у трьох функціях імунної системи:
- Клітінному імунітеті;
- Регулюванні актівності По-клітін;
- Гіперчутлівості вповільненого IV типу. Регулювання актівності B-лімфоцитів: два Важливим підтипі T-лімфоцитів приймають долю в регулюванні функції B-лімфоцитів.
Хелперні T-клітині CD4 антиген-Позитивні допомагають в актівації и трансформації B-лімфоцитів и в синтезі імуноглобулінів. Супресорні T-клітини CD8 антиген-Позитивні інгібують активацію клітін і регулюють синтез імуноглобулінів. Хелперні та супресорні T-клітіні кож віявляють подібній регулюючій Вплив и на клітінній імунітет.
Інтерлейкіни — група цитокінів, синтезованих в основному лейкоцитами з цієї причини було вибране закінчення -Лейкін. Також виробляються мононуклеарними фагоцитами та іншими тканинними клітинами. Інтерлейкіни є частиною імунної системи. 64. Клітини імунної системи. Порівняльна характеристика Т- та В-лімфоцитів. Антитілопродукуючі клітини.
Клітини імунної системи:
лейкоцити спеціальні клітини імунної системи:
-лімфоцити Т-лімфоцити, В-лімфоцити, Нормальні кіллери
-фагоцити макрофаги, еозинофіли, нейтрофіли, базофіли, дендритні клітини, мікроглії, купферовські клітини допоміжні клітини тучні клітини, тромбоцити Іммунокомпетентні клітини — імуноцити: Т-лімфоцити 55-60%: 1. Т-кіллери — лімфоцити які руйнують чужорідні клітки пухлини, трансплантанти без участі антитіл і комплемнета. 2. Т-хелпери — взаємодіють з В-лімфоцитами, стимулюють їхню проліферацію і трансформацію в плазматичні клітки які утворять антитіла. 3. Т-супресори гнітять проліферацію В-лімфоцитів і продукцію антитіл. Сприяють розвитку імунологічної толерантності. 4. Т-ефектори — клітки які відповідають за клітинні реакції імунітету. Відторгненню трансплантанта, протипухлинний противірусний імунітет. 5. Т-ампіліфери — клітини підсилювачі ф-ції Т-ефекторів і ін. 6. Т-лімфоцити памяті — зберігають інформацію про антиген і передають її іншим кліткам. В-лімфоцити 25-30%- дозрівають у кістковому мозку людини. Виділяють:
1. В1-Т незалежні беруть участь в утворенні антитіл без взаємодії з Т-лимфоцитами.
2. В2-Т залежні перетворюються в плазматичні клітки за допомогою Т-хелперов.
3. В3-киллеры — руйнують клітки-мішені без комплементу але за допомогою антитіл.
4. В4-супресоры — гнітять проліферацію Т-лимфоцитов.
5. В5-лімфоцити памяті. Нульові клітини 10-20% виконують ф-ції контролю регуляції інших імуноцитів. Вони викликають руйнування кліток без участі антитіл. Макрофаги — фагоцити циркулюючі в периферичній крові і тканинні макрофаги, утворюються в кістковому мозку з полипотентної стовбурної клітки, попадає в кровоток у виді моноцитів. Імунотропні препарати сприяють підвищенню імунітету 65. Центральні та периферійні органи імунної ситеми. Імуномодулятори. Імуностимулятори та імуносупресори. Імунна відповідь здійснюється лімфоїдною системою організму, яка поділяється на центральні та периферичні органи імуногенезу. Центральні органи імуногенезу. До центральних органів імуногенезу відносяться тимус і кістковий мозок, в яких у внутрішньоутробному періоді виникають першочергові, напівстовбурові лімфоїдні клітини в цей період виникають різноманітність і толерантність. Вважається, що в людини остаточний розвиток різноманітності і толерантності завершується в межах декількох місяців після народження. Периферичні органи імуногенезу. До периферичних органів імуногенезу відносяться лімфатичні вузли, селезінка, кільце Пирогова-Вальдейєра мигдалики і лімфатичні фолікули в стінках кишки, в яких накопичуються зрілі лімфоцити, які відповідають на антигенну стимуляцію. Периферична кров також містить лімфоцити. Циркулюючі лімфоцити складають пул клітин, які безперервно обмінюються з клітинами периферичної лімфоїдної тканини. Імуностимулятори підвищують загальну опірність організму або його неспецифічний імунітет, а також впливають на специфічні імунні реакції. Підвищення загальної опірності організму може відбуватися, напр., під впливом деяких стимулювальних препаратів кофеїну, елеутерококу та ін., вітамінів ретинолу, аскорбінової кислоти, вітамінів групи В та ін Ендогенні сполуки, що утворюються самим організмом лімфокіни, мобілізують імунні сили організму на боротьбу з патологічними процесами. Важливими ендогенними імуностимуляторами є інтерферони та інтерфероногени, які стимулюють утворення ендогенного інтерферону. Важливу роль у функціонуванні клітинного і гуморального імунітету відіграє підгрудинна залоза тимус, в якій відбувається диференціація стовбурових клітин у лімфоцити, а також секреція специфічних речовин гормонів, які впливають на розвиток та дозрівання певних клітин лімфоїдної тканини. Класифікація імуностимуляторів за походженням: екзогенні — мікробного та дріжджового походження продигіозан, пірогенал та ін.; екстрактивні препарати, одержані з органів імунної системи: підгрудинної залози тималін, Т-активін, вілозен, тимозин, гомеостатичний тимусний гормон, тимопоетин, тимусний гуморальний фактор, тимостерин та кісткового мозку В-активін; ендогенні імуноглобуліни, інтерферони та інтерфероногени; синтетичні левамізол; за груповою приналежністю і хімічною структурою: полісахариди — ліпополісахариди грамнегативних бактерій продигіозан, пірогенал та дріжджові полісахариди зимозан; препарати нуклеїнових кислот і синтетичні полінуклеотиди натрію нуклеїнат; похідні піримідину і пурину метилурацил, пентоксил, похідні імідазолу левамізол, бендазол; інтерферони; вакцини; гормональні препарати тимуса тимузин, Т-активін, тималін; вітаміни. Імуномодулятори — препарати, які нормалізують діяльність дисфункціонуючої імунної системи в цілому або її окремих компонентів. Імуномодулятори повинні діяти лише на змінений імунітет, знижуючи підвищені та підвищуючи знижені показники імунної системи. При прониканні мікроорганізму в макроорганізм першою клітиною, яка вступає в боротьбу з ним, є тканинний макрофаг. Він поглинає і перетравлює мікроби, передає їх антигенні пептиди Т- і В-клітинам, ініціюючи таким чином розвиток клітинної і гуморальної відповіді. При цьому макрофаг виділяє цитокіни, які активізують фактори неспецифічної резистентності нейтрофіли, моноцитимакрофаги, NK-клітини і діють на Т- та В-лімфоцити, сприяють розвитку специфічного імунітету. Таким чином макрофаги та інші антигенпрезентативні клітини є першими клітинами, які ініціюють розвиток неспецифічної резистентності та специфічного імунітету. Класифікація за механізмом дії: імуномодулятори з переважним впливом на моноцитимакрофаги, В-, Т- і NK-клітини; за походженням: імуномодулятори екзогенні мікробні препарати, ендогенні імунорегуляторні пептиди та цитокіни і синтетичні або хімічно чисті — поліоксидоній. імуносупресори — препарати, які гальмують імуногенез, пригнічують продукцію антитіл шляхом стримання проліферативних процесів у лімфоїдних імунокомпетентних тканинах та пригнічення біосинтезу нуклеїнових кислот. Класифікація імунодепресантів: антиметаболіти — антагоністи пурину меркаптопурин, азатіоприн та антагоністи фолієвої кислоти метотрексат; алкілувальні сполуки цитофосфан, хлорбутин; протипухлинні антибіотики актиноміцин D, циклоспорин; алкалоїди вінкристин, вінбластин; глюкокортикостероїди преднізолон, триамцинолон, дексаметазон; антилімфоцитарна сироватка глобулін; різні ЛП, що виявляють імуносупресивний ефект пеніциламін, фенілбутазон, індометацин, препарати золота, гепарин, кислота амінокапронова, ферментні препарати — рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза, L-аспарагіназа.
66. Типи алергічних реакцій. Механізми розвитку гіперчутливості негайного та сповільненого типу. Гіперчутливість негайного ГНТ і уповільненого ГУТ типу їх механізм відмінності. Антиалергійні препарати Т-залежні або клітинні реакції — приклад гіперчутливість сповільненого типу ГЧУТ, клінічні форми — контактний дерматит, відторгнення трансплантата. Механізм ГЧУТ: 1. Імунологічна стадія — під впливом сенсибілізуючої дози АГ виникає сенсибілізація Т-л.ф., потім відбувається їхня проліферація, в організмі утв колонії сенсибілізованих Т л.ф, 2. патохімічна — після введення дозволяючої дози АГ у лімфоцитах відбувається активація ферментів лізосом, нестаболітичних процесів і виділення клітинних медіаторів — лімфотоксинів; 3. патофізіологічна -виділення Т-ефекторами і Т-кілерами лімфокинів, що руйнують клітини. До цього процесу приєднуються макрофаги, розвиваються запальні реакції. Стан сенсілібації зберігається протягом усього життя і зустрічається при туберкульозі,
бруцельозі, й інших захворюваннях. Порівняння ГНТ ГУТ 1. розвивається через 15-20 хв після повторного введення АГ 1. розвивається через декілька годин або днів 2. звязана з LgE 2. не звязана з LgE але звязана з Т-л.ф. Т-лімфоцит 3. можливий пасивний перенос за допомогою АТ 3. пасивний перенос неможливий, але можна перенести алергію за допомогою Т-л.ф. адаптивний перенос 4.АГ-алергени найчастіше розчинні білки сироватки, токсини МіО тварин і рослин 4.алергени — курпускулярні бактерії, віруси хімічні алергени 5.відбувається в тканинах гладкої мускулатури, у кровоносних судинах 5. відбувається найчастіше у шкірі 6. можлива десенсибілізація 6. десенсибілізація не можлива. Стан ГУТ зберігається дуже довго
Механізм: ГНТ звязаний з виробленням антитіл, а ГУТ із клітинними реакціями. ГНТ вперше описана Рише, Портье і Сахаровим. Установлено що ГНТ виникає при утворенні комплексу антиген-антитіло і дії цього комплексу на чуттєві клітки. Виявляється: в анафілаксії, сироватковій хворобі. ГУТ вперше описана Кохом. Ця форма прояву не звязана з антитілами, опосередкована клітинними механізмами за участю Т-лімфоцитів. До ГУТ відносяться: контактна алергія, уповільнена алергія до білок, туберкулінова реакція. Антиалергічні препарати: Диазолин, супрастин, гистамин, натрію тіосульфат. 67-69. Антигени, їх хімічна природа. Повноцінні і неповноцінні антигени. Антигенна структура бактерій. Практичне використання антигенів мо. Антигени. Антигени, умови антигенності, будова. Види антигенної специфічності. Антигенна структура вірусів. Антигени гістосумісності МНС, HLA, хымычна природа, розташування. Пухлиноасоцыйованы антигени. CD-антигени, їх характеристика Антигени — генетично чужі для організму біологічні утворення речовини, їх комплекси, клітини, які здатні викликати в ньому розвиток специфічних імунологічних реакцій. Імунна відповідь організму на антигени проявляється в таких основних феноменах: а утворення антитіл специфічних імуноглобулінів, які здатні вступати у специфічну реакцію з антигеном; б поява імунокомпетентних клітин, які здатні реагувати на антиген і забезпечувати прояви клітинного імунітету; в формування імунологічної памяті. Крім того, антигени можуть викликати стан сенсибілізації, тобто підвищеної чутливості, а також феномен імунологічної толерантності — відсутності імунної відповіді на цей антиген. Властивості:І АГ може бути речовиною або істотою, котра відповідає таким вимогам.1 білкова природа — білки або їхні комплекси і органічними речовинами нуклео-. ліпо- протеїди,2 визначена маса білка не менше 1000 Да,3 стабільність структури,4 чужорідність.ІІ Прояв властивостей АГ:1 чужорідність білки іншого виду,2 антигенність — це ступінь активності АГ, що визначається по її спроможності викликати імунні реакції і.р.;3 імуногенність — це спроможність АГ викликати захисну і р , що наприклад, захищає від інфекції. Приклад, збудник черевного тифу викликає тривалий напружений імунітет Збудник дизентерії — імунітет нетривалий,4 специфічність — це властивість, що характеризує конкретний АГ і відрізняє його від інших АГІІІ. Класифікація АГ: І за функціональними властивостями: а Повноцінні АГ -речовини, які мають бути чужими для імунної системи організму, проникати в організм поза шлунково-кишковим трактом парентерально, мати макромолекулярну структуру, бути в стані колоїдного розчину. До них належать чужі для організму білки, полісахариди, комплекси білків, ліпідів і полісахаридів, комплекси білків і нуклеїнових кислот. Повноцінними антигенами є чужі клітини, мікроорганізми та їхні токсини, тощо. бНеповні АГ або гаптени- речовини, які самостійно не викликають імунної відповіді, але набувають цю здатність при конюгації з високомолекулярними білками. Гаптенами можуть бути хімічні речовини, деякі бактеріальні полісахариди, поліпептиди, ліпіди, нуклеїнові кислоти.ІІ за походженням априродні АГ-мікроорганізми, їхні токсини, ферменти;бсинтетичні АГ, аутоантигени-власні клітини зі зміненою специфічністю пухлинці, травмовані клітини, заражені вірусами; ІІІ за хімічною природою-білки, комплекси білків із вуглеводами, нуклеїновими кислотами, ліпідами; ІV за генетичними відношеннями ааутоантигени, бізоантигени-від генетично ідентичного донора, валоантигени-від донора одного виду, але генетично неспорідненого, г К-антигени — донора іншого виду. Основи специфічності АГ:1 склад амінокислот, їхня послідовність. 2 кінцеві амінокислоти;3 вторинно-третинна структура білка.4 поверхово розташованої хімічної групи на поверхні антигенів визначає їхню специфічність і називається антигенами детермінанта або епітопами специфічне місце. АГ детермінати — це частина молекули антигену, який знаходиться на його поверхні і взаємодіє комплиментарно з активним центром АТ. Класифікація АГ Клітини мікроорганізмів та їх окремі макромолекулярні сполуки мають антигенні властивості. Деякі з антигенів бактеріальних клітин мають сталі назви: Н-антигени — антигени джгутиків, О-антигени — антигени тіла бактерій, К-антигени — антигени капсули, Уі-антигени — антигени, з якими звязана вірулентність. Комплекс характерних для даного мікроорганізму антигенів становить його антигенну структуру.