функціональні розлади з боку нервової або серцево-судинної системи, хворих слід тимчасово працевлаштувати на роботу, не пов'язану із впливом високих температур та інтенсивного теплового випромінювання, до повного одужання. У разі необхідності хворому видають лікарняний листок.

Якщо після перегріву залишаються виражені стійкі функціональні порушення, подальша робота в умовах впливу високих температур та інтенсивного теплового випромінювання протипоказана. У разі повної непрацездатності або якщо відсутня можливість раціонального працевлаштування, хворих направляють на МСЕК для визначення групи інвалідності.

Профілактика. Поліпшення умов праці на виробництві з інтенсивним виділенням теплоти здійснюється впровадженням технологічних, санітарнотехнічних, гігієнічних та медичних заходів.

Запобіганню несприятливого впливу перегріву сприяє застосування досконалої техніки, локалізація тепловиділення, екранування та теплоізоляція джерел променистої та конвекційної теплоти, раціональна вентиляція, впровадження повітряного душування, раціональна організація режиму праці та відпочинку, дотримування питного та харчового раціонів, що спрямовані на поновлення водно-сольового балансу.

Важливе значення мають також попередні та періодичні медичні огляди, які провадяться один раз на 2 роки за участю терапевта, невропатолога, офтальмолога. При проведенні попередніх медичних оглядів слід враховувати медичні протипоказання для роботи в умовах дії високих температур та інтенсивного теплового випромінювання.

Охолодження

Охолодження — це розлад функцій організму в результаті дії низької температури. Низькі температури повітря зустрічаються у приміщеннях, де це зумовлено технологічним процесом (холодильні камери, текстильне

виробництво тощо), або в холодну пору року при відсутності опалення. Етіологія і патогенез. Холод як шкідливий фактор виробничого середовища

несприятливо впливає на організм і виробничу діяльність людини. Швидкість і глибина охолодження залежать окрім сили і тривалості дії холодового фактора від стану організму та умов, в яких він перебуває. Стійкість організму до охолодження знижується при фізичному стомленні людини; переохолодження скоріше наступає в умовах високої вологості повітря або сильного вітру.

Охолодження є наслідком порушення теплового балансу і розвивається в тих випадках, коли в організмі тепловіддача перевищує теплопродукцію. У процесі розвитку охолодження розрізняють фази компенсації і декомпенсації терморегуляції. У фазі компенсації терморегуляції терморегуляторні реакції організму мають рефлекторний, пристосувальний характер і спрямовані на попередження зниження температури тіла шляхом, з одного боку, зменшення тепловіддачі, а з другого — збільшення теплопродукції. Зменшення тепловіддачі досягається припиненням відділення поту, спазмом кровоносних судин шкіри і м'язів, зменшенням кровотоку в них. Теплопродукція посилюється за рахунок підвищення обміну речовин. У фазі декомпенсації терморегуляції рівновага між теплопродукцією і тепловіддачею порушується, переважає тепловіддача, і тому розвивається стан патологічної гіпотермії. При цьому має місце гіпоксія як результат розладу дихання і кровообігу. Цей стан посилюється порушенням мікроциркуляції внаслідок зниження тонусу судин, уповільнення кровообігу і погіршання реологічних властивостей крові.

Патолого-анатомічна картина. Морфологічні зміни при охолодженні проявляються повнокров'ям внутрішніх органів, головного і спинного мозку та їх оболонок, крововиливами в мозок і слизову оболонку шлунка, мілкими осередковими некроззіми у внутрішніх органах, набряком легенів.

Клініка. У клінічному перебігу охолодження розрізнюють чотири стадії: компенсаторну, адинамічну, сопорозну і коматозну.

У компенсаторній стадії потерпілі збуджені, вони скаржаться на озноб.

Губи ціанотичіні, шкірні покриви бліді, холодні, відмічається тремтіння м'язів, задишка, тахікардія, підвищення артеріального тисиу, почастішання сечовипускання.

В адинамічній стадії свідомість не втрачається, однак потерпілий загальмований, іноді ейфорійний, скаржиться на головний біль, запаморочення, слабість. Відзначаються наявність адинамії, зниження тонусу м'язів, пригнічення сухожильних рефлексів. Пульс нормальний або сповільнений до

40уд/хв, артеріальний тиск суттєво не змінюється, тони серця приглушені.

Усопорозній стадії відмічається загальна загальмованість, в'ялість, сонливість аж до стану сопора, іноді ейфорія, розлади пам'яті, дизартрія. Зіниці розширені або періодично звужуються і розширюються, дихання сповільнене (до 8—10 в 1 хв), поверхневе, інколи зі стонами, пульс рідкий (від 50 до 30 уд/хв), артеріальний тиск знижений. Можливе нетримання сечі і калу.

Укоматозній стадії свідомість у потерпілих втрачена, можуть з'явитися мимовільні рухи головою і кінцівками, судорожні тонічні скорочення м'язів, переважно згиначів.

Інколи виникає рухове збудження. Зіниці звужені, реакція їх на світло відсутня. Дихання поверхневе, рідке (до 3—4 в 1 хв). Пульс визначається тільки на великих артеріях, рідкий (до 20 уд/хв). Артеріальний тиск знижений, тони серця глухі, вислуховуються важко.

Ускладнення при охолодженні спричиняються різким зниженням імунологічної реактивності організму, через що згодом з'являється загроза розвитку запальних захворювань — пневмонії, плевриту, гострих респіраторних захворювань. Крім того, можуть порушуватись функції інших органів і систем, що нерідко призводить до астенізації, психозів, трофічних порушень.

Лікування. Характер медичної допомоги при переохолодженні залежить від глибини гіпотермії та ступеня розладів життєдіяльності організму. У компенсаторній стадії охолодження для нормалізації стану потеріпілих

достатньо лише припинити; дію холодового фактору. В адинамічній стадії при відповідних умовах перебування в теплому приміщенні, тепле пиття, застосування грілки, тепла ванна, температура тіла також може нормалізуватись самостійно.

Потерпілі в сопорозній і коматозній стадіях охолодження потребують невідкладної допомоги. Основні зусилля слід зосередити на підтримку дихання і кровообігу, попередження подальшого охолодження і зігрівання організму. Потерпілі негайно переводяться у тепле приміщення, знімають з них мокрий одяг, кутають і обкладають грілками. Усувають можливість западання язика, відсмоктують слиз із рота, здійснюють інгаляцію кисню. Якщо сталася зупинка дихання і серцевої діяльності, здійснюють весь комплекс реанімаційних заходів. Основним засобом виведення потерпілого із критичного стану є активне зігрівання. Під час зігрівання краплинне вводять підігрітий розчин 5% глюкози, поліглюкін. З метою поповнення енергетичного матеріалу періодично вводять по 40—50 мл 40% розчину глюкози з інсуліном і аскорбіновою кислотою. Для покращання мозкового кровообігу можно використовувати еуфілін, нейролептики або гангліоблокатори в дозах, що не викликають зниження артеріального тиску. Для корекції ацидозу вливають 100—200 мл 5% розчину гідрокарбонату натрію; застосовують також антигістамінні препарати з метою зменшення проникності судинної стінки. Для профілактики і лікування постгіпоксичного набряку головного мозку та стимуляції сечовиділення в процесі зігрівання і після нього використовують сечогінні препарати (фуросемід — 40-60 мг, маніт — 1 г/кг).

Крім загального охолодження при дії холоду можливі також місцеві ураження у вигляді облітеруючого ендартеріїту і відмороження.

Облітеруючий ендартеріїт виникає при тривалому охолодженні кінцівок і зустрічається головням чином у рибалок, працівників на розробці торфу, обслуговуючого персоналу холодильних установок. Клінічними ознаками цього захворювання є побіління шкіри пальців, зниження шкірної чутливості,

парестезії, затруднений рух кінцівок і ослаблення пульсації на периферичних судинах.

Розрізняють чотири стадії облітеруючого ендартеріїту. На І стадії (спастичній) виявляються функціональні ангіоспастичні порушення. У хворих з'являється біль, відчуття похолодіння і оніміння в кінцівках, ослаблення пульсу на периферичних судинах. Такі явища можуто спостерігатись досить тривалий час, вони періодично зникають і знову з'являються. При другій стадії (ішемічній) ангіоспастичний синдром стає більш постійним і вираженим внаслідок розвитку стійких структурних змін у стін ках судин. Існує загроза утворення в стінках судин тромбів. Стадія III (некротична) характеризується утворенням виразок на кінцівках, що зумовлено порушенням живлення тканин. На IV стадії (гангренозній) спостерігається розвиток сухої або вологої гангрени.

Відмороження, як і облітеруючий ендартеріїт, характеризується локальним ушкодженням тканин організму внаслідок дії низької температури.

Клінічні ознаки відмороження з'являються через деякий час після припинення впливу, холоду. Розрізнюють три ступені відмороження. При відмороженні І ступеня з'являється відчуття свербежу, поколювання, а також спостерігається побіління уражених ділянок тіла, яке пізніше переходить у почервоніння. Зазначені зміни швидко проходять без будь-яких наслідків. Для ІІ ступеня характерне зниження чутливості шкіри, яке супроводжується її побілінням і набряком уражених ділянок. З'являються пухирі, наповнені серозно-кров'янистою рідиною. При відмороженні ІІІ ступеня розвивається гангрена.

Відмороження скоріше розвивається в разі поєднання дії холодового фактора з підвищеною вологістю, гіподинамією, місцевими порушеннями в кровопостачанні тканин через тісне взуття або одяг.

Лікування. Проводиться в залежності від форми та ступеня тяжкості захворювання. Хворим з І і II стадіями облітеруючого ендартеріїту рекомендуються теплові фізіотерапевтичні процедури, засоби, що спрямовані

на припинення болю, розширення судин. При III і IV ста діях інколи необхідне хірургічне втручання,

Хворим з відмороженням І ступеня призначають загальне зігрівання тіла, розтирання камфорним або борним спиртом (3% розчин) уражених ділянок шкіри з наступним накладанням сухих пов'язок.

Потерпілим з відмороженням III ступеня показано хірургічне втручання. Треба мати на увазі, що в цих ста діях можливе приєднання вторинної інфекції, тому в комплекс лікувальних заходів слід включати призначення антибіотиків.

Експертиза працездатності. Особи, що перенесли легкі форми переохолодження, після проведеного лікування і повного одужання можуть повернутися на попередню роботу. Якщо після перенесених тяжких форм переохолодження мають місце залишкові явища з функціональними порушеннями, які не дають змоги виконувати попередню роботу, то таких хворих з урахуванням ступеня функціональних розладів слід раціонально працевлаштувати або ж направити на МСЕК для визначення групи інвалідності.

Профілактика. Основні заходи з профілактики охолодження організму такі:

-профілактика вихолоджування виробничих приміщень шляхом теплоізоляції підлоги, стіп, вікон та ін.;

-обладнання місцевого опалення на фіксованих робочих місцях;

-обладнання приміщень для обігрівання у великих цехах без фіксованих робочих місць (холодильники,збагачувальні фабрики) та під час роботи на відкритому повітрі в холодних кліматичних зонах; температура повітря у приміщеннях має підтримуватись в межах 21— 24 °С;

-застосування засобів індивідуального захисту від холоду;

-здійснення заходів щодо загартовування організму, адаптації його до перебування в умовах холодного клімату;

-організація попередніх та періодичних медичних оглядів осіб, що працюють в умовах впливу низьких температур; періодичні медичні огляди проводять один раз протягом двох років з участю терапевта, невропатолога і хірурга.

При попередньому огляді осіб, які працевлаштовуються, слід враховувати перелік протипоказань для роботи в умовах дії холодового фактора.