роботи зі свинцем навіть тоді, коли спостерігається повне зникнення ознак сатурнізму в результаті лікування.

Профілактика. Найбільш ефективним профілактичним засобом є, зрозуміло, заміна свинцю і його з'єднань на відповідних виробництвах іншими нетоксичними речовинами.

Необхідна максимальна механізація операцій з обробки матеріалів, які містять свинець; герметизація джерел виділення пилу свинцю; зволоження матеріалів, що виділяють пил; обладнання виробничих зон раціональною вентиляцією, механічною очисткою робочих приміщень від пилу. У приміщеннях, де багато пилу, належить працювати в респіраторах, промислових фільтруючих протигазах.

При роботі зі свинцем і його з'єднаннями необхідно суворо дотримувати правил особистої гігієни, заборонити прийом їжі на робочих місцях; курити треба в спеціально відведених для цього кімнатах. Суттєва роль в профілактиці інтоксикації свинцем належить профілактичному прийому продуктів, які містять пектинові речовини (фруктові неосвітлені соки, яблука), а також попереднім і періодичним медичним оглядам.

Інтоксикація миш'яковистим воднем

Миш'яковистий водень — тяжкий безколірний газ. У промислових умовах він є побічним продуктом, який утворюється при дії технічних кислот на метали (олово, мідь, вісмут) і з'єднання, що містять миш'як. Миш'яковистий водень виділяється при паянні і протравлюванні металевих виробів кислотами, наповненні акумуляторних батарей на підводних човнах, гальванізації. Допустима концентрація 0,3 мг/м3.

До організму людини миш'яковистий водень потрапляє через органи дихання, рідше — через непошкоджену шкіру і шлунково-кишковий тракт.

Патогенез. З'єднання миш'яку блокують сульфгідрильні групи ферментів і утворюють з ними стійкі токсичні комплекси. Миш'як порушує вуглеводний,

жировий обмін і тканинне дихання. В патогенезі інтоксикації миш'яком має значення капіляротоксичний і гемолітичний ефекти, а також подразлива дія на шкіру та слизові оболонки.

Миш'яковистий водень — сильна гемолітична отрута, метгемоглобіноутворювач. Механізм гемолітичної дії миш'яковистого водню не повністю з'ясований. Можливо, гемоліз обумовлений рядом факторів:

1)гальмуванням каталази, яка міститься в еритроцитах, в результаті чого накопичується велика кількість перекису водню, що й спричинює гемоліз;

2)утворенням всередині еритроцитів таких продуктів, які мають гемолітичну властивість, насамперед тідросилази; водночас з цим миш'яковистий водень руйнує глютатіон, який може гальмувати гемоліз;

3)накопиченням в еритроцитах металевого миш'яку, який руйнує структуру останніх, що й призводить до їх розпаду.

Наслідком такого гемолізу є: анемія, ураження паренхіматозних органів, нервової і серцево-судинної систем. Спостерігаються характерні для гіпоксемічних станів зрушення з боку проміжного обміну: підвищення вмісту цукру і молочної кислоти в крові, зниження лужних резервів крові.

Таким чином, аноксемія, що розвивається при інтоксикації гемолітичного характеру, зумовлює загальну гіпоксію з супровідними проявами. Серйозні порушення функції нирок і печінки, які спостерігаються при дії миш'яковистого водню, не можна пояснити тільки гемолізом. Велику роль у цьому відіграє і безпосередня дія миш'яку, що утворюється в процесі окислення миш'яковистого водню.

При дії миш'яковистого водню в організмі людини спостерігаються зміни з боку крові (гемолітична анемія, з'являється велика кількість ретикулоцитів, базофільно-зернистих еритроцитів, підвищується ШОЕ), нирок (змінюється колір сечі — колір «м'ясних помиїв», спостерігається протеїнурія, висока питома вага, уремія), печінки (явища токсичного гепатиту), серцево-судинної системи (збільшення розмірів серця, тахікардія, артеріальна гіпотонія), нервової

системи (головний біль, запаморочення, сонливість або різке збудження). Клініка. Гострі отруєння виникають несподівано. За клінічним перебігом

розрізнюють три форми гострих отруєнь миш'яковистим воднем.

Легкі отруєння характеризуються загальною слабістю, нездужанням, головним болем, нудотою, позивами до блювання, болями в суглобах. Склери і шкірні покриви слабо іктеричні. Іноді з'являється кровава сеча. Кількість еритроцитів і гемоглобіну в крові помірно знижується. Вказані явища порівняно швидко проходять і видужування настає через декілька днів.

При отруєннях середньої тяжкості, окрім названих скарг, хворих проймає холод, з'являються сильні болі в попереці, підвищується температура. У перший день розвивається жовтяниця зі своєрідним бронзовим кольором шкірних покривів. У крові підвищується вміст непрямого білірубіну, знижується кількість еритроцитів і гемоглобіну, з'являються ретикулоцити і базофільно-зернисті еритроцити. Виявляються гемоглобінурія, альбумінурія і детрит у сечі. Нерідко на третій-четвертий день спостерігаються збільшена печінка, помірна тахікардія, вислуховується систолічний шум на верхівці серця, знижується кров'яний тиск. При лікуванні покрещання стану відбувається поступово, одужання настає протягом чотирьох-шести тижнів.

Тяжкі отруєння. Після скритого періоду, який триває 2—3 год, з'являються перші ознаки інтоксикації: інтенсивні головні болі, відчуття холоду, підвищення температури до 38—39 °С, блювання.

Сеча набуває бурого відтінку і містить велику кількість відновленого гемоглобіну, в ній знаходять білок. Надалі спостерігається різке падіння кількості гемоглобіну і еритроцитів, збільшується вміст білірубіну. Під кінець двох-трьох діб з'являються симптоми ураження печінки, у крові визначається прямий білірубін.

Якщо хвороба прогресує, розвивається ниркова недостатність, яка спостерігається на 4—5-й день і характеризується наявністю уремії, вираженої гемолітичної жовтяниці. Посилюється головний біль, сонливість, з'являється

нудота, блювання. Далі утворення сечі припиняється, посилюються явища уремії. Смерть настає частіше всього до кінця першого тижня.

При відносно сприятливому перебігу хвороби виділяють період видужування. Стан хворого повільно покращується, проходить жовтяниця, збільшується кількість сечі, зменшується анемія, підвищується кількість еритроцитів і гемоглобіну. Повне одужання можна констатувати лише через 2—21/2 місяці.

До віддалених наслідків отруєння миш'яковистим воднем слід віднести: тяжку анемію та пов'язане з нею ожиріння паренхіматозних органів, а також зниження резистентності організму щодо інфекції; вторинні неспецифічні пневмонії; зміни в нирках у вигляді гломерулонефриту; хронічні гепатити і порушення функції жовчовивідних шляхів.

Хронічна інтоксикація. Зустрічається дуже рідко. Для неї характерна вторинна анемія, яка протікає без виражених клінічних проявів гемолізу.

Хворі скаржаться на головний біль, порушення сну, поганий апетит, болі в епігастральній області, розлад травлення, швидку втомлюваність, схудність, іноді — петехії на шкірі, випадіння волосся. При об'єктивному обстеженні звертає на себе увагу блідість шкірних покривів, загальна астенія. У крові виявляється анемія, базофільна зернистість еритроцитів, помірний лейкоцитоз.

Лікування. Постільний режим, повний спокій. Показано тепло. У перші години до розвитку гемолізу — кровопускання 300 мл крові з наступним її переливанням, введенням глюкози внутрівенно — 500 мл 10% розчину з аскорбіновою кислотою (300—500 мг) крапельно. Підшкірне введення ізотонічного розчину натрію хлориду — до одного літра. Крапельні клізми із 5% розчину глюкози (500 мл), інсулін (5 — 10 ОД) підшкірно. Введення лугів. Діатермія ділянок нирок. Кордіамін, коразол, адреналін. При сильному блюванні — ін'єкції морфіну з магнію сульфатом. Внутрівенне введення 20—30 мл 30% розчину натрію тіосульфату. Інгаляції кисню. Негайне введення підшкірно або внутрім'язово мекаптіду по 1 мл 40% масляного розчину: в