110403

У такому будинку підлогу стали вкривати порфірною або мармуровою плиткою, а потім і мозаїкою. Стіни покривали фресками, й не лише в Римі, а й у провінції (такі фрески знайдені в Помпеї); стеля прикрашалася золотом і слоновою кісткою. Замінювалось і меблювання кімнат: на зміну старим дубовим меблям прийшли меблі з деревини цінних порід, що завозилася зі Сходу. З міських домівок розкоші поширювалися на заміські вілли. Разом із предметами побуту заможні римляни запозичували з Греції і країн Сходу також моду і звичаї. Із цими проявами морального розкладу римської громади намагалися боротися за допомогою законів проти розкошів.

Всередині сім'ї звичаї також мінялися, чимдалі зміцнювалася незалежність римських жінок, які відчували себе більш вільними, ніж жінки Греції. Практикувався шлюб, у якому жінка не підпадала під владу чоловіка. Стали можливими розлучення.

Завоювання грецького міста Тарента у Південній Італії у 272 році до нашої ери стало важливим кроком не лише в політичній історії Риму, айв історії його літератури. Разом з іншими полоненими до Риму прибув грек Андронік. Звільнений від рабства своїм хазяїном, він узяв ім'я Тит Лівій Андронік. Він перший переклав латиною для римських глядачів грецькі трагедії і комедії, переважно Софокла й Евріпіда, заснував у Римі школу для дітей римських нобілів, де викладав грецьку й латинську мови, використовуючи тексти класичних грецьких авторів. Так народився перший переклад «Одіссеї» латинською мовою, для якої він винайшов римську віршову форму, так званий «сатурнійський вірш». Незабаром з'явився й римський автор — Невій з Кампанії, який виводив на сцену самих римлян, сміливо звернувшись до сучасної йому історії. Сміливість цього «гордого камлання», як він сам себе називав, виявлялася в тому, що у своїх комедіях він натякав на політичні події свого часу, висміюючи розбещеного молодого Сципіона, майбутнього переможця Ганнібала, нападаючи на знатну сім'ю Метеллів. За це Невія кинули до в'язниці, а потім вислали з Рима.

У період II Пунічної війни в Римі прославився своїми комедіями Тіт Макцій Плавт. Добре знаючи життя простих римлян, їхні уподобання та пристрасті, комедіограф пише соковитою, виразною мовою, не уникаючи міцних виразів і жаргонізмів. У цьому була таємниця його успіху протягом усієї римської історії. Він вплинув також на розвиток європейської комедії. Завдяки йому на сцену вийшли такі комічні типи, як скнара, вояка-хвалько, хитрий і розумний слуга.

В епоху Пунічних воєн з'явилися написані грецькою мовою «Аннали» сенатора Квінта Фабія Піктора і претора Луція Цінція Алімента, учасників війни — щорічний огляд, літопис історії Римської держави з міфічних часів до найновіших подій війни з Ганнібалом на території Італії. Через декілька десятиліть у Римі помітно збільшується кількість освічених людей, що вміли розмовляти і писати грецькою мовою. Протягом дуже невеликого часу в колі освічених римлян встановлюється італійсько-грецька двомовність.

Війни на сході значно розширили інтелектуальні горизонти молодого покоління римлян. Висока елліністична культура прямо заворожила їх, жителів невеликого міста над Тибром, котре стало володарем усього Середземномор'я. Римляни відкрили для себе елліністичний культ особистості, який не відповідав їхнім суворим звичаям маленької громади, політичним традиціям їхньої республіки, що вимагали згрупованості, розуміння «суспільної справи» й лишали так мало місця для духовної самостійності окремої особи. Під впливом еллінізму особистість привчалася цінувати себе, однак разом із цим утверджувалися самолюбство, гедонізм, зманіженість.

Але й «старий Рим» не здавав своїх позицій, захищаючись від впливу еллінізму. Відображенням цієї боротьби стала постанова сенату 161 року до нашої ери, що дозволяла претору, «якщо цього вимагають інтереси республіки», виганяти з Риму грецьких філософів і риторів. Серед найбільш непримиренних був відомий громадський діяч, цензор Марк Порцій Катон Старший. У трактаті «Про сільське господарство», перелічуючи обов'язки управителя маєтку, він рішуче забороняє йому вступати в розмови з халдейськими ворожбитами й астрологами. Звиклий до простої, лаконічної латинської мови, Катон зневажав грецьку риторику, філософію, поезію. Він не забув, як під час війни з царем Антіохом виступав в Афінах латиною, і грек-перекладач, аби перекласти його коротку промову, потребував більше часу і слів Цього було досить, щоб викликати у Катона зневагу до грецької мови. Він впевнився в перевазі стислої, виразної латинської мови і, навчаючи сина, казав: «Дотримуйся суті. а слова прийдуть».

Але й сам Катон не уникнув грецького впливу. У своїх творах він використовував грецькі джерела. Він також привіз із Сардинії до Рима Квінта Еннія, який створив віршовані «Аннали» з вісімнадцяти книг. Енній увів до епосу віршований розмір — гекзаметр, давши новий напрям латинській епічній поезії.

У середині II століття до нашої ери в Римі працював комедіограф Публій Теренцій Афр із Лівії. Він — останній римський комедіограф, котрий писав «паліати», тобто п'єси з грецького життя. З середини II століття римляни остаточно втратили до них інтерес, їхнє місце зайняла «тогата», яка показувала на сцені життя римських ремісників, купців \ столиці та провінції. Перший з авторів «тогат», Титаній уславився такою ж свіжою та яскравою народною мовою, як і великий Плавг. У той же період з'являється римська трагедія. Сюжети для неї шукали в історії Риму. Найвідоміші римські трагіографи Марк Пакувій і Луцій Акцій, які порял із оригінальними трагедіями на римські теми ще багато працювали над переробкою грецьких трагедій, особливо Софок-ла й Евріпіда.

У бурхливий період громадянських воєн розквітла політична публіцистика. Це твір Гая Гракха «До Марка Пом-понія», де він викладає свою політичну програму, або праця «Про моє консульство і дії» Квінта Лутація Катулла. Лишив свої мемуари Сулла, відлуння яких знаходимо у створеній Плутархом біографії Сулли. Загострення політичної боротьби і приклад греків примусили активних учасників подій більше піклуватися про публікації своїх політичних і судових промов. Тому через кілька десятиліть Цицерон мав для вивчення промови Квінта Цецилія Метелла Македонського. Сервія Сульпіція Гальби, Марка Емілія Лепіда, обох братів Гракхів. Усі ці політики-оратори, котрі походили із знатних родин, здобули грецьку освіту.

В духовному житті римлян поряд зі східними культами й магією значне місце посіла епікурейська філософія. Найповніше римський епікуреїзм відбито в поемі «Про природа речей» Тіта Лукреція Кара, який жив у першій половиш І століття до нашої ери.

«Недобрий час для батьківщини», як казав поет, жорстокість і абсурдність громадянських воєн, честолюбство, зажерливість і розпуста, що роздирають римське суспільство, — все це наповнювало душу Лукреція відразою до сучасності. Але попереду на людство чекає краще майбутнє — Лукрецій був великим оптимістом і вірив у прогрес пізнання світу, в могутність людського розуму, здатного оволодіти таємницями буття і, головне, перебороти страх індивідуальної смерті. В пригніченому страхом і хибами суспільстві, «як сонце серед зірок», сяє образ Епікура, котрий врятував людство від страху перед смертю тим, що зобразив смерть загальним і закономірним явищем у безперервному потоці народжень і смертей людського роду. Смерть — визволення від страждань, а для окремої людини, як учив Ецікур, смерть „є ніщо”, бо душа матеріальна і смертна й розпадається разом із тілом. То є загальні закони, згідно з якими розвивається матерія без втручання в цей розвиток богів. Тому вчення Епікура допомагає людині позбутися страху перед богами. Школи жоден грецький учитель епікурейства не говорив з такою поетичною силою про філософію свого кумира й наставника, ніхто не змалював так яскраво лихо й тяжку долю людей у полоні забобонів і безпідставних страхів, як це вдалося зробити Лукрецію Кару. Поема «Про природу речей» і сьогодні вражає багатьма науковими передбаченнями, привертає увагу своєю поетичною досконалістю. Твори самого Епікура загинули, і тому поема Лукреція є, крім того, важливим джерелом пізнання поширених в античному світі епікурейських, матеріалістичних поглядів на космос і людину.

Популяризував серед римлян досягнення грецької філософії й видатний громадський діяч епохи громадянських воєн, соратник Ґая Юлія Цезаря Марк Туллій Цицерон. Адже перекладів праць грецьких філософів латинською мовою до нього ще не було. Коли 45 року до нашої ери в Цицерона померла дочка Туллія, він, що читав багато «утішань» філософського характеру, задумав написати «утішання самому собі», наслідуючи платоніка Кантора. Оригінальним філософом Цицерон не був, але еклектизм його творів «Гортензій» та «Академіки» — яскрава риса всього завершального періоду елліністичної філософії. Еклектиками були представник нової Академії Філон, Антіох із Аскалона — вчителі Цицерона. Однак твори багатьох філософів, чиї погляди викладав Цицерон, дійшли до нас тільки у фрагментах. Тому саме трактати Цицерона зробили грецьку філософську спадщину доступною як його сучасникам — римлянам, так і далеким майбутнім поколінням.

республіканська римська філософія

Література

1. Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. – К., 2000.

2. Історія світової культури: Навч. посібник / Керівник авт. колективу Л.Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999.

3. Історія української культури / За ред. Крип’якевича. – К.: Либідь, 2000.

4. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навчальний посібник / За редакцією А.В. Яртися, С.М. фендрика, С.О. Черепанової – Львів: Світ, 1994.

5. Культурологія: Навч. посібник / За заг. редакцією В.М. Пічі – Львів, 2003.

Размещено на Allbest