13. Метафізика як філософський метод пізнання.

Поняття “метафізика” в історико-філософському аспекті має ряд значень: 1) метафізика – це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу); 2) метафізика – це синонім філософії; 3) метафізика в переносному розумінні (буденному) вживається для означення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядального; 4) метафізика – це наука про речі, спосіб з’ясування світоглядних питань (сенс життя, основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненню за допомогою експерименту та методів конкретних наук; 5) метафізика – це концепція розвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці. В значенні “антидіалектика” термін “метафізика” запровадив у філософію Гегель.

Метафізика, як філософський метод дослідження, визнає речі, явища, процеси відособленими один від одного, а зв'язки між ними лише зовнішніми і тому вони, а також поняття, які їх відображають, розглядаються відокремленими один від одного. Діалектика, навпаки, обґрунтовує, що всі речі, явища, процеси, а також поняття, які їх відображають, взаємопов'язані і зовнішньо і внутрішньо. Оскільки світ, при всій його різноманітності, є одним цілим, тому й діалектичний метод вимагає, щоб усе, що стає предметом нашого дослідження, розглядалося з урахуванням внутрішніх і зовнішніх зв'язків. Конкретизацієюцієївимоги є системний і комплекснийпідходи, якімаютьважливезначення для сучасної науки й практики. Метафізикавизнаєречі, явищанезмінними. Метафізичний метод полягаєвтому, що вони розглядаються поза процесомрозвитку. Якщорозвиток ними і не заперечується, то вінзводитьсялишедокількіснихзмінаборозумієтьсяякповторення одних і тих же циклів. Тому з метафізичної точки зорунеможливопояснити, чому і як виникаєнове. Діалектика, навпаки, обґрунтовує,що все у світіперебуває в процесірозвитку, вічногооновлення; завждищосьвідмирає, а щосьнароджується, змінимають не просто кількісний, а й кількісно-якісний характер.

Діалектика й метафізика (як матеріалізм та ідеалізм) — це одночасно і форми світорозуміння, і методи пізнання. Причини переважання в науці й філософії в ту чиіншуісторичнуепохудіалектичногочиметафізичногометодівмалисвоєсоціальнеобумовлення. Прогресивнісилизавждитяжіли до діалектичного методу, інші — навпаки.

 Новий час – час пануючогораціоналізму. У цюепохународжуєтьсявеличезнакількістьонтологічнихконцепцій, в основіякихлежить антропоцентризм – сенсуалізм, трансценденталізм, позитивізм, матеріалізм – у залежностівід того, щовважалосяонтологічноюдомінантою, змінювалися погляди на навколишнюреальність. В античностілюдинуоточуваламінливавидимістьпочуттєвих речей («не можнадвічіувійти в одну ріку»), у якій не існуєнічогонезмінного, а тимбільшевічного. СередньовічниймешканецьхристиянськоїЄвропивважав себе елементомТворіння – створеногосвіту, в якому незримо (а іноді й зримо) присутний Бог. Онтологія ж Ренесансуформуєобожнену Природу, яка успадковуєбожественніатрибутиТворця, якийвитісняється в трансцендентніобласті.

Відхід від фундаменталістської метафізики, пов’язаний із секулярними трансформаціями світогляду, переводить європейську метафізику на нові рейки. Дві пануючі тенденції Нової філософії – раціональне неприйняття міфічних основ дійсності й успадковане від попередніх століть прагнення до метафізичної визначеності, закінченості породжують трансцендентальну філософію німецького ідеалізму. Німецька класична філософія стає філософським індикатором, який символізував воцаріння гуманізму як світоглядної домінанти: відсутність зовнішнього авторитету робить саму людину метафізичним центром світобудови