7. Серцева м’язова тканина. Будова (замалювати схематично)

Серцевий м’яз побудований з волокон, які анастомозують між собою, утворюючи сітку. М’язові волокна утворені одно- або двоядерними м’язовими клітинами, які розташовані ланцюжком і мають у розрізі прямокутну форму.

8. Кардіоміоцити. Класифікація. Морфо-функціональна характеристика

Розрізняють скоротливі кардіоміоцити і провідні (атипові). Серед останніх за морфологічними та функціональноми особливостями можна визначити 3 типи клітин: пейсмейкерні (невеликі розміри, багатокутна форма, невелика к-сть міофібрили, які не мають упорядкованої орієнтації, Т-система відсутня, багато піноцитозних пухирців та кавеол – ці клітини генерують імпульси до скорочення); перехідні клітини (тонкі витягнуті клітини, міофібрили більше, ніж у попередніх, розташування менш упорядковане – передають збудження до клітин пучка і скоротливих елементів міокарда); волокна Пуркіньє (великі, міофібрили на периферії, орієнтовані у різних напрямках – збудження від перехідних клітин до скоротливих кардіоміоцитів шлуночків).

9. Скоротливі кардіоміоцити. Особливості будови (замалювати схематично)

Ядро локалізується в центрі клітини, в порівнянні з скелетними м’язовими волокнам, більше саркоплазми, мало міофібрили. Значна к-сть мітохондрій, саркоплазматична сітка не так сильно розвинена, як у склетних, не утворює великих термінальних пластинок. У клітинах серцевого м’яза Т-трубочки заходять всередину на рівні Z-пластинок. Т-трубочки у 2 рази ширші, вистелені базальною мембраною, яка лежить назовні від сарколеми. Тут відсутня типова картина тріад. Скоротливі кардіоміоцити сполучаються між собою з утворенням так званих вставних дисків.

10. Вставні диски. Замалювати схематично, вказати типи контактів.

На гістологічних препаратах вставні диски мають вигляд темних смужок, що йдуть упоперек волокна. У поперечних ділянках вставного диска є міжклітинні сполучення трьох типів. Перший – десмосомоподібні контакти, які забезпечують міцне з’єдання клітин; другий – розкидані у поперечних ділянках невеликі щілинні контакти (нексуси), які забезпечують метаболічний зв’язок сусідніх клітин. У поздовжніх ділянках вставного диску є багато щілинних контактів великих розмірів, яким належить головна роль у проведенні імпульсів на типові серцеві міозити. Третій – зони прилипання

1.Нервова тканина. Джерело розвитку. Загальний план будови та ф-і зони нейронів (замалювати схематично).

Розвивається з нервової пластинки, яка є потовщенням ектодерми на спинному боці зародка. Нервова пластинка послідовно перетворюється у нервовий жолобок і нервову трубку, яка, замикаючись, відокремлюється від шкірної ектодерми. Частина клітин нервової пластинки лишається між нервовою трубкою і шкірною ектодермою у вигляді пухкого скупчення клітин, так званого нервового гребеня або гангліозної пластинки. Клітини гребеня мігрують у латеральному і вентральному напрямках і дають такі похідні: ядра черепних нервів, нейрони спинномозкових і автономних вузлів, нейролемоцити (нейроглію), пігментні клітини шкіри.

Нервова тканина складається з нервових клітин (нейронів) і розміщених між ними допоміжних клітин. Нейрони здатні сприймати подразнення, перетворювати його на нервові імпульси і проводити їх до інших нейронів або певних органів. Кожний нейрон складається з тіла і відростків. У тілі розташоване ядро й інші органели. Відростки можуть бути двох типів. Довгий, розгалужений на кінці, має назву аксон. Довжина аксона може сягати десятків сантиметрів, а інколи до 2-3 м. Його функція — проведення нервового збудження від тіла нейрона. Переважно короткі, деревоподібно розгалужені відростки нейрона називають дендритами; ними нервове збудження проводиться до тіла нейрона.