книги РЭ архив.часть 1 / 718239_364D2_olshanska_o_b_fashevskiy_m_i_bilokon_i_v_ta_in_regionalna_ek
.pdfТем® Ц
Д Е Р Ж А В Н А Р Е Г І О Н А Л Ь Н А
ЕК О Н О М І Ч Н А П О Л І Т И К А
ТА У П Р А В Л І Н Н Я Р Е Г І О Н А Л Ь Н И М
РО З В И Т К О М
4.1.Суть, мета і концепція державної регіональної економічної політики.
4.2.Основні напрямки та завдання державної регіональної економічної політики.
4.3.Механізм реалізації державної регіональної економічної політики.
4.4.Роль органів місцевого самоврядування у здійсненні державної регіональної економічної політики.
4.5.Прогнозування і державні програми розвитку регіонів.
,1. Суть, мето і концепція державної регіональної економічної політики
Регіональний підхід до вирішення проблем соціальноекономічного розвитку України дозволяє найбільш раціонально й оптимально використовувати природно-ресурсний, демографічний та економічний потенціал окремих частин її території. Саме таке розуміння значення цього підходу, а також урахування того, що територія України відзначається різноманітними природними умовами й ресурсами, і українські землі протягом століть перебували у межах сусідніх держав, що мало суттєвий вплив на їх розвиток, зумовило особливу актуальність і швидкий розвиток регіоналістики після проголошення України незалежною державою.
Розпад Радянського Союзу, значний розрив економічних зв'язків з Росією та іншими республіками, структурна перебудова господарського комплексу України, формування нових економічних зв'язків як усередині країни, так і з іншими країнами, спричинили необхідність посилення розвитку економічної інтеграції
61
регіонів і визначення нових пріоритетів у розвитку їх територіаль- но-виробничих комплексів.
Регіональний підхід вимагає вдосконалення регіонального рівня управління соціально-економічним розвитком у сучасних умовах. Він потребує радикально змінити традиційну вертикальну схему державного управління на горизонтально-вертикальну. На зміну жорсткій управлінській підпорядкованості областей та міст урядовому центру повинна прийти оптимальна господарська взаємодія регіонів у межах єдиної загальнодержавної соціальноекономічної політики.
Регіональна політика — це практична діяльність держави, спрямована на забезпечення ефективного і комплексного соціаль- но-економічного розвитку окремих територій країни — її регіонів. Разом з тим, розвиток регіонів має бути максимально скоординованим та взаємоузгодженим відповідно до загальнодержавної стратегії соціально-економічного розвитку країни. Таким чином, у широкому розумінні регіональна політика — це система цілей і дій, спрямованих на реалізацію інтересів держави щодо регіонів та внутрішніх інтересів самих регіонів, яка реалізується за допомогою методів, що враховують історичну, етнічну, соціальну, економічну й екологічну специфіку територій [8,с. 17].
Регіональна політика розробляється і реалізується у двох головних напрямках: «згори» — від центру, який обґрунтовує засади й принципи державної регіональної політики, і «знизу» — від конкретних територій, де здобувають практичний досвід регіонального управління та господарювання. Складовими частинами регіональної політики є її об'єкт і суб'єкти. Об'єкт регіональної політики — це весь комплекс соціально-економічних процесів, що відбуваються на даній території. В сферу регіональної політики потрапляють люди, природа, господарство і всі аспекти їх взаємодії. До суб'єктів регіональної політики в Україні відносяться центральні й регіональні органи державної влади та органи місцевого самоуправління [8, с. 19].
Існує думка про те, що є певні відмінності між регіональною політикою держави (ДРП) та державною регіональною економічною політикою (ДРЕП). «Регіональна політика» -— поняття ширше, ніж «регіональна економічна політика». Регіональна політика охоплює різні аспекти життя і розвитку регіонів: політичні, економічні, соціальні, національні, міграційні, адміні- стративно-територіальні й екологічні. Вона відкриває великий простір для соціально-економічного прогресу регіонів, завдяки
62
чому можна забезпечити економічний і загальний прогрес держави.
Науково обґрунтована регіональна політика охоплює всі сфери людської діяльності. Вона включає забезпечення раціонального розвитку й розміщення виробництва, вдосконалення систем розселення і використання трудових ресурсів, враховує регіональні особливості національної, інвестиційної, структурної, промислової, аграрної, демографічної, соціальної та екологічної політики. Тобто вона є однією з основних складових усієї загальнодержавної політики, її найважливішим блоком. З одного боку, це — чітко обґрунтована в законодавчому аспекті практична діяльність держави в усіх регіонах країни, а з другого — соціально-еконо- мічна політика, яка здійснюється на основі загальнодержавного законодавства самими регіонами для вирішення тих чи інших регіональних і місцевих проблем.
Регіональна економічна політика — це економічна частка регіональної політики. Вона пов'язана з державним впливом на розміщення і розвиток виробництва через здійснення певних црограм, із державним регулюванням рівнів соціально-економіч- ного розвитку та рівнів життя населення різних регіонів країни з метою запобігання значним розривам у цих показниках, недопущення соціальної напруги між регіонами, забезпечення стійкого й збалансованого розвитку регіонів.
Регіональна економічна політика повинна запобігати виникненню тенденцій економічного сепаратизму регіонів, намаганням певною мірою відокремитися або вимагати певних привілеїв за рахунок інших регіонів.
В умовах виходу країни з гострої економічної кризи важливе значення для здійснення регіональної політики має науково обґрунтована концепція регіонального розвитку країни. До основних напрямків даної концепції відносяться такі:
•активізація державного сприяння демократичному самоврядуванню й управлінню кожним регіоном у його органічних інтеграційних зв'язках з іншими регіонами і з державою в цілому. Правові й економічні відносини при цьому повинні будуватися за принципом верховенства загальнодержавного права і законів;
•поглиблення територіального поділу праці та спеціалізації господарства регіонів, які повніше відповідали б їх природним умовам, ресурсам і критеріям оцінки сучасного комплексного розвитку господарства, вимогам більш рентабельного та якіснішого виробництва, їхній інфраструктурі та можливостям їхніх ринків;
•63
• здійснення регіональної науково-технічної політики економного і раціонального використання місцевих ресурсів, широкого застосування маловідходних та безвідходних, енергота ресурсозберігаючих технологій, а також форм організації виробництва, які забезпечують вищу економічну ефективність і збереження природного середовища.
Науково обґрунтована регіональна політика в умовах демократичного розвитку держави виключає крайнощі, що допускаються в практиці управління регіонами всіх рівнів. По-перше, це — спокуса керувати регіонами методами диктату тоталітарного режиму, як це спостерігалося в колишньому СРСР. Така практика паралізує ініціативу та інтереси місцевих органів влади і суб'єктів господарювання в розвитку економіки регіонів. Подруге — управління за принципом «повної автономії регіонів» може вступати в суперечності із загальнодержавними інтересами і законами державної влади, вести до порушення територіальної цілісності держави, її розвалу. Саме тому для успішного розвитку держави потрібні фундаментальні наукові роботи, присвячені вивченню процесів розвитку сучасної та майбутньої регіоналізації економіки України, формуванню потужних регіональних і міжрегіональних ринків з високорозвинутою ринковою інфраструктурою.
Головною метою державної регіональної економічної політики, визначеної у відповідних документах, є:
•збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу,кожного регіону та тісного співробітництва між регіонами;
•послідовне здійснення заходів щодо поступового підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіонів та ефективності територіального поділу праці, раціоналізації систем розселення;
•врахування економічних, соціальних, історико-культурних та інших особливостей регіонів під час проведення економічних реформ на місцях;
•забезпечення внутрішньорегіональної збалансованості економічного розвитку, екологічного стану, соціально-демографіч- ного і суспільно-політичного процесу;
•розвиток і вдосконалення галузевої структури господарства регіонів з метою раціональнішого використання місцевих ресурсів і забезпечення високого рівня зайнятості трудових ресурсів, максимального зменшення безробіття та підвищення життєвого рівня населення.
•64
( ^ 2 . Основні напрямки та завдання державної регіональної економічної політики
До основних стратегічних завдань державної регіональної економічної політики відносяться:
•структурна перебудова економіки регіонів, у першу чергупромислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої індустрії та складним екологічним становищем. Насамперед, це Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька області й міста Кривий Ріг, Маріуполь, Запоріжжя, Макіївка, Дніпродзержинськ тощо;
•істотне поліпшення довкілля в промислових центрах Донбасу і Придніпров'я та на територіях радіоактивного забруднення в зоні впливу Чорнобильської катастрофи;
•розвиток експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де для цього є сприятливі умови — вигідне транспортногеографічне положення, необхідний економічний і науковий потенціал;
•інтенсифікація розвитку сільськогосподарського виробництва в регіонах шляхом удосконалення його спеціалізації з метою продовольчого самозабезпечення, розширення асортименту і збільшення експорту продукції;
•забезпечення в перспективі стабільного зменшення безробіття, стримання його зростання в умовах економічної кризи;
•поліпшення демографічної ситуації в регіонах з метою усунення негативних наслідків демографічної кризи;
•повніше використання потенціалу рекреаційних ресурсів Карпат, Причорномор'я, Криму, Приазов'я та інших регіонів; створення високоприбуткового, потужного туристично-рекреа- ційного комплексу України.
^Гз. Механізм реалізації державної регіональної економічної політики
Для втілення в життя державної регіональної економічної політики важливе значення має механізм її реалізації, який включає — систему конкретних важелів та організаційноекономічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний
•65
вплив на просторову організацію суспільства, забезпечується со- ціально-економічний розвиток регіонів, удосконалюється структура їхнього господарського комплексу.
Основними складовими цілісного механізму державної регіональної економічної політики України є:
•відповідна законодавчо-нормативна база, законодавче встановлення і затвердження повноважень та функцій регіонів щодо управління економікою своїх територій, що і визначає ступінь їх економічної самостійності;
•бюджетно-фінансова політика, пов'язана з перерозподілом фінансових ресурсів між регіонами й центром;
•капіталовкладення та їх розподіл між регіонами;
•розробка і реалізація регіональних соціально-економічних програм, довгострокових, середньострокових прогнозів соціаль- но-економічного розвитку регіонів;
•удосконалення територіальної організації продуктивних сил, підвищення ефективності спеціальних економічних зон, посилення міжрегіонального та прикордонного співробітництва й ін.;
•посилення ролі місцевого самоврядування та його взаємодії
здержавним управлінням.
Державне регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного та специфічно-терито- ріального регулювання. Адміністративно-правове регулювання включає розробку регіональних програм на середньо- і короткостроковий періоди (до п'яти років). Програми спрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпечення стратегічних перетворень в економіці регіону та позитивних змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так звані структурні програми на середньо- й довгострокову перспективу (п'ять—десять років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на п'ять—десять років).
Економічне регулювання передбачає використання економічних регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать: податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ліцензії, дотації й субвенції, державні закупівлі.
•66
Така схема економічних регуляторів повинна мати цілеспрямований, стимулюючий характер, бути суворо обмеженою в часі, особливо щодо пільг і дотацій.
4.4.Роль органів місцевого самоврядування
уздійсненні державної регіональної
економічної політики
Суб'єктами, що реалізують державну політику в регіонах та безпосередньо здійснюють державне регулювання на місцях, є обласні, районні та міські держадміністрації. Вони забезпечують р е а л і з а ц і ю законів України, указів Президента, постанов Верховної Ради, Кабінету Міністрів, рішень відповідних представницьких органів регіонального самоврядування.
Отже, у виконавчої влади — Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств — держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правових актів.
Регіональні державні адміністрації мають широкі повноваження: в галузі соціально-економічного розвитку; у сфері бюджету та фінансів; управління майном, приватизації та підприємництва; у галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту та зв'язку; у сфері використання та охорони земель, природних ресурсів та охорони довкілля; у галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин.
Для виконання функцій управління територією, реалізації загальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічні служби — комітети (департаменти) управління економікою. Функції цих служб є досить широкими і виходять за межі лише прогнознопланової роботи.
Основними завданнями управління економікою місцевими державними адміністраціями є:
•реалізація державної регіональної економічної політики на місцях;
•забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону;
•сприяння проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового
•67
потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів;
•здійснення методичного керівництва економічною роботою
врегіоні.
Роль органів місцевого самоврядування в період здійснення регіональної економічної політики має вирішальне значення. Від самоврядування, в першу чергу, залежить мобілізація людських і сировинних ресурсів на організацію ефективної ринкової економіки, створення нових робочих місць, повніше використання наявного соціально-економічного потенціалу у кожному регіоні, місті, селі.
Постійне зростання соціально-економічних потреб суспільства вимагає об'єднання зусиль та ефективної взаємодії центральних та регіональних органів управління у вирішенні невідкладних проблем. Центральна державна влада має право втручатися у діяльність органів місцевого самоврядування, але лише у встановлених законодавством випадках.
Регіони обласного рангу повинні виконувати організаційні функції у використанні природно-сировинних і людських ресурсів. Область є основною територіальною ланкою взаємодії суспільства і держави. Вона об'єднує первинні територіальні утворення (села, селища та міста) як складові частини структури територіальної організації суспільства.
Держава зберігає за собою функцію контролю за дотриманням законності дій виконавчої влади на регіональному рівні, вирішує найважливіші питання стратегії і тактики економічних реформ, здійснює управління основними сферами соціально-економічно- го розвитку країни.
Самоврядування в управлінні сільською місцевістю не повинно бути самоціллю, яка може призвести до самоізоляції. Розширення прав місцевих органів управління не означає, що вони у вирішенні економічних і соціальних проблем повинні спиратися лише на власні сили. Допомога «згори» потрібна тоді, коли загальмовані процеси самовідтворення, не поновлюються внутрішні ресурси тощо.
М.5. Прогнозування і державні програми розвитку регіонів
Важливе значення для наукового обґрунтування розвитку регіонів має розробка Схеми (прогнозу) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів. Такі схеми розробляються на черговий перспективний період науковим підрозділом
•68
HAH України — Радою з вивчення продуктивних сил України. У цих документах розробляються прогнози ресурсного потенціалу України та її регіонів: трудового, мінерально-сировинного, земельного, водного, лісового, розвитку матеріального виробництва, науково-технічного потенціалу й ін.
Другим важливим документом, необхідним для розвитку регіонів, має бути державна програма їх соціально-економічного розвитку. Вона повинна складатися з трьох основних розділів: аналі- тично-прогнозного, системи основних показників, балансових показників. Перший розділ містить результати аналізу основних тенденцій розвитку економіки регіону, цілі, завдання та прогнозні показники його соціально-економічного розвитку на перспективу. Другий включає чисельність та структуру зайнятого населення, використання трудових ресурсів, показники розвитку сфери матеріального виробництва й соціальної сфери за їх основними галузями, рівня життя населення, структурних перетворень в економіці, зовнішньоекономічної діяльності, соціально-еконо- мічного розвитку міст, районів тощо. Третій розділ містить рекомендації до виконання основних балансових розрахунків, необхідних для розробки програми. Він включає баланси трудових, фінансових, паливно-енергетичних ресурсів, виробництва і використання окремих видів промислової та сільськогосподарської продукції, споживання продовольчих товарів. Усі розділи програми соціально-економічного розвитку територій взаємопов'язані між собою і спрямовані на досягнення основних, визначених програмою цілей.
j}
•69
Тема 8
РЕ С У Р С Н И Й П О Т Е Н Ц І А Л
ЕК О Н О М І К И РЕГІОНІВ У К Р А Ї Н И
5.1.Природно-ресурсний потенціал.
5.2.Соціально-демографічний і трудовий потенціал.
5.3.Виробничий і науково'Технічний потенціал.
5.4.Фінансовий потенціал.
5.5.Інноваційно-інвестиційний потенціал.
1. Природно-ресурсний потенціал
Питання взаємодії людини з природою досліджувалося та вивчалося впродовж багатьох етапів розвитку суспільства. В умовах науково-технічного прогресу посилюється взаємозалежність і взаємодія матеріального виробництва й природи. Розвиток господарства неминуче пов'язаний з включенням у його обіг великої кількості природних ресурсів при врахуванні їх якісних параметрів і природних умов, або природно-ресурсного потенціалу певної території. У зв'язку з цим природно-ресурсний потенціал розглядається як тіла і сили природи, які прямо або опосередковано впливають на господарську діяльність людини. Природні умови — це тіла та сили природи, які не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей, але опосередковано визначають ступінь її ефективності. До них відносяться: клімат, рельєф, геологічна будова, географічне розміщення, які в одному випадку можуть гальмувати розвиток суспільного виробництва (гірські райони, складні кліматичні умови), а в іншому — створювати додаткові умови для прогресу (достатня річна сума додатніх температур, нормальне зволоження, рівнинний рельєф). Природні ресурси людина залучає у процес виробництва безпосередньо як предмет або засіб праці (корисні копалини, водні, земельні, біологічні ресурси тощо).
Найважливіша властивість природно-ресурсного потенціалу території в тому, що він становить природний комплекс, де відбувається тісний взаємозв'язок та ієрархічна підпорядкованість усіх компонентів, що його складають. Зміни в одному з них викликають відповідні зміни в іншому, і навпаки.
•70