книги РЭ архив.часть 1 / 323360_741D6_todosiychuk_v_l_regionalna_ekonomika_pidruchnik

розрахунку на одного жителя припадає 1000 м3 води місцевого стоку на рік, але забезпечення неоднакове в різних частинах країни. Так, у Західній економічній зоні воно у 7 разів вище, ніж у Південній, та у 3 рази вище, ніж у Східній. З урахуванням транзитного стоку (Дунай, Дніпро, Сіверський Донець) середнє забезпечення водою становить 3500 м3 на одного жителя.

Ресурси підземних вод становлять 5,6 км3 і концентруються у Західній (2,3 км3) та Східній (2,4 км3) економічних зонах.

Забезпечення населення і промисловості прісною водою здійснюється в основному завдяки забору води з річок, яких близько 73 тис. На території України переважають невеликі річки, лише близько 130 з них мають довжину понад 100 км. Із загального обсягу стоку, який становить 210 км3 води, на річний стік басейну Дніпра припадає 53,3 км3, Дністра – 8,7, Сіверського Дінця – 5, Південного Бугу – 3,4 км3. У межах України протікає Дунай на 174-кілометровій ділянці, який дає в середньому 123 км3 річного стоку. На решту басейнів річок припадає трохи більше ніж 16 км3.

Значні запаси води зосереджені в озерах і лиманах (усього 11 км3, з них прісної води – 2,5 км3).

Майже 2 тис. км становить берегова лінія України, яку омивають води Чорного та Азовського морів. Північна частина Чорного моря з середньою глибиною 60-120 м добре нагрівається у літній період і багата на рибу (180 видів), Азовське море, середня глибина якого 8 м, налічує майже 350 видів риб. Чорне та Азовське моря дуже забруднені внаслідок викидів неочищених вод рядом великих підприємств чорної металургії, хімії, нафтохімії, вугільної та харчової промисловості. Скидання забруднених вод перевищує 1 млрд. м3, або 20 м3 на одного жителя.

Убагатьох областях Південно-Західного економічного району (9 областей),

уХарківській і Донецькій областях частка нормативне очищених стічних вод становить понад 90 %.

В Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Донецькій областях та АР Крим на морських узбережжях – місцях масового відпочинку і лікування – напружена екологічна обстановка склалася внаслідок частих аварійних скидів господарсько-побутових стоків, що потребує створення в усіх населених пунктах південної частини України надійного водоканалізаційного господарства.

Упівденних областях відчувається дефіцит свіжої води в обсязі 28-32 м3 щороку. Основна частина його припадає на 6 областей, млн. м3: Дніпропетровську – 3,9, Запорізьку – 4,3, Донецьку – 2,6, Автономну Республіку Крим

– 2,4, Херсонську – 2,1 та Одеську – 1,6. Так, посушливим літом 1994 р. у деяких містах Криму водоспоживання було нормовано. У Ялті вода подавалась через день протягом двох годин на добу, а в деяких районах – раз на тиждень.

Разом із тим в областях Західної економічної зони споживання води було на низькому рівні – 0,1-0,3 млн. м3 на рік, або в 20-40 разів менше, ніж у Східній та Південній економічних зонах.

Актуальне значення має забезпечення водою сільського господарства

191

південних областей. З цією метою організовується міжбасейнове переміщення прісної води системою каналів та створення зрошувальних систем.

Площа зрошуваних земель становить 2,4 млн. га, тут виробляється понад 7 % валової продукції рослинництва.

Грунти України, незважаючи на її порівняно невелику площу, досить різноманітні. Про це свідчить той факт, що при великомасштабному картуванні їх налічувалося майже 650 видів.

Уцілому структура грунтів України характеризується такими даними,%:

–типові чорноземи – 18, звичайні чорноземи – 27,7, південні чорноземи – 8,9 загальної площі. Отже, майже 55 % площі становлять чорноземи. Близько 10 % займають опідзолені та деградовані чорноземи, майже 6%

– чорноземи і дерново-скелетні грунти на щільних породах, чорноземи на супіщаних і піщаних породах, лучно-чорноземні грунти.

Решту площі займають підзолисті грунти (7 %), підзолені (5 %), сірі лісові (6,7 %), каштанові (9 %), лучні (2 %), дерново-оглеєні (1,3 %), буроземні (0,4 %) та інші різновиди грунтів.

Інтенсивне ведення сільського господарства на основі методів водної та хімічної меліорації останніми роками значно погіршило баланс гумусу, особливо в чорноземних грунтах, підвищилась концентрація шкідливих хімічних продуктів, збільшилася засоленість і кислотність грунтів, порушилися водний і повітряний режими. У зв’язку з цим особливої актуальності набули проблеми розвитку аграрної науки, особливо нових технологій обробітку грунту і вирощування сільськогосподарських культур з метою збільшення потужності родючості грунту. У розв’язанні цієї проблеми слід ураховувати, що в Україні значна частина родючого гумусового шару щороку втрачається через водну та вітрову ерозію. Найбільшої шкоди водна ерозія завдає в Карпатах, на Подільській, Придніпровській та Середньоруській височинах, Донецькому кряжі та в Кримських горах.

Великої шкоди завдає технологія доставки цукрового буряка на переробні заводи. Разом з сировиною вивозиться гумус унаслідок надзвичайно високого рівня забруднення цукрового буряка. Ця проблема потребує негайного розв’язку, поліпшення якості грунтів у районах, де сіють буряк.

Щороку з сільськогосподарського обороту вилучається 5-7 тис. га ріллі для складування відходів виробництва. Найбільше таких площ вилучається у Донбасі і Придніпров’ї.

Значні площі угідь погіршилися внаслідок неякісних робіт при зрошувальній та осушувальній меліорації. Недостатньо вапнують кислі і гіпсують засолені грунти.

Значної шкоди якості грунтів завдає невміле використання мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів та інших хімічних речовин з великою токсичністю, що впливає як на грунти, так і на флору, фауну і людину. Шкоди завдає також повільне відтворення, а в деяких областях свідоме знищення полезахисних смуг. Тепер у степовій і лісостеповій зонах залишилося близько 50 % смуг, створених раніше.

192

Охорона і раціональне використання земель пов’язані із створенням полезахисних смуг, лісових насаджень, терасуванням крутих схилів, спорудженням гідротехнічних протиерозійних, протиселевих, протизсувних об’єктів, рекультивацією земель, застосуванням нових методів обробітку грунту, меліорацією. Зрозуміло, що ці види робіт ураховуються при розробці заходів, і вони мають бути різними для кожного з регіонів України. Зокрема, рекультивація земель повинна здійснюватися там, де антропогенна діяльність негативно вплинула на грунти (Донбас, Придніпров’я, райони видобутку корисних копалин тощо), лісонасадження і створення лісосмуг – у зоні Степу і Лісостепу.

Північна, західна та центральна частини України зайняті грунтами з підвищеною кислотністю, які потребують вапнування (9,8 млн. га). Фактично вапнування проведено на площі 1,2-1,4 млн. га. На 1 га необхідно вносити до 5,8 т вапна. На цукрових заводах нагромадилося до 50 млн. т відходів, які містять вапняк (карбонат), і його можна використати для вапнування грунтів.

Непродумана система внесення мінеральних добрив та інших хімічних речовин призвела до того, що у грунтах сконцентрувалися шкідливі речовини, які переходять у сільськогосподарські продукти (залишкова кількість гербіцидів, нітратні форми азоту), що негативно впливає на організм людини. Відомо, що онкологічні захворювання на 80 % пов’язані із забрудненням навколишнього середовища.

Для України важливим є забезпечення контролю якості сільськогосподарської продукції у зв’язку з радіоактивним і хімічним забрудненням, що перевищує допустимі концентрації.

Висока територіальна концентрація великих промислових підприємств призводить до підвищення викидів у повітря шкідливих хімічних речовин. Охорона атмосферного повітря забезпечується, насамперед, спорудженням газопиловловлюваних об’єктів, застосуванням маловідходних технологій, утилізацією шкідливих речовин і тепла.

Найбільшими забруднювачами є підприємства хімічної, нафтохімічної, металургійної, електроенергетичної промисловості. Майже 60 % усього обсягу вловлених шкідливих речовин (20 млн. т) припадає на Донецьку, Дніпропетровську та Луганську області.

Проблема очищення атмосферного повітря й надалі залишається нерозв’язаною. Досі в атмосферу викидається багато окислів азоту, сірчистого ангідриду, які випадають у вигляді кислотних дощів, унаслідок чого знижується врожайність сільськогосподарських культур.

Хоча західні області України забруднюють повітря менше, проте, враховуючи безпосередню близькість промислових зон країн Європи і переважно західний напрям переміщення атмосферних мас, забруднення повітря досить високе і кислотні дощі завдають великої шкоди сільському господарству. Західні вітри приносять на територію України щороку 3,3 млн. т сполук сірки.

За видами викидів промислові центри розподіляють так:

1. Сірчистий ангідрид, млн. т: Дніпропетровськ – понад 0,1, Кривий Ріг

194

–0,1, Кременчук – понад 0,05, Маріуполь і Дніпродзержинськ – по 0,05. Багато сірчистого ангідриду дають Красноперекопськ, Лисичанськ, Керч, Київ, Донецьк, Запоріжжя, Черкаси, Херсон, Одеса, Костянтинівка.

2.Окисли азоту, млн. т: Дніпропетровськ – 0,04, Кривий Ріг – майже 0,04, Маріуполь – 0,03, Дніпродзержинськ і Київ – понад 0,02.

3.Окисли вуглецю, млн. т: Кривий Ріг – близько 1, Маріуполь – 0,6, Керч – 0,3, Макіївка – понад 0,2, Дніпродзержинськ – 0,2, Запоріжжя

–0,15, Донецьк – понад 0,1.

Забруднення повітря можна знизити, перейшовши на нові технології виробництва, впровадивши у дію нові потужності лише в комплексі з газопиловловниками, проведенням екологічної експеризи при проектуванні нових об’єктів.

Захист лісових ресурсів не тільки не втратив своєї актуальності, а, навпаки, останнім часом набув особливого значення.

Ліси виконують багато функцій, тому їхні масиви треба, з одного боку, охороняти і раціонально використовувати, а з другого – розширювати і поліпшувати видовий склад. Ліси дають цінний матеріал для різних галузей промисловості, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення. Площа під лісами займає близько 9 млн. га, що становить 14 % всієї площі України. У західній і північній частинах країни частка площ під лісами досягає 20-40 %, у Карпатах – понад 40, на Поліссі – понад 25 %. У Криму лісистість становить 10 %, у Степу – 4 %.

Лісосмуги та лісові масиви мають важливе ґрунтозахисне, водоакумулятивне, противітрове значення, а також є місцем гніздування птахів і розмноження диких тварин, тому їх необхідно постійно відтворювати.

За післявоєнні роки заліснено близько 4,5 млн. га, або майже половину лісопокритих площ, які необхідно і надалі розширювати, довівши до 20 % всієї території України.

Ліси України високопродуктивні, про що свідчить приріст на 1 га. На хвойні ліси припадає 54 % загального запасу деревини – сосна – 35 %, ялина

– 16, ялиця – 3 %.

Майже 40 % запасів деревини становлять твердолистяні породи – дуб високостовбурний – 18 %, дуб низькостовбурний – 4, бук – 13, граб – 2 %.

Хвойні породи зосереджені на Поліссі (сосна) та в Карпатах (ялина, ялиця), дуб переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук – у Західній частині України.

М’яколистяні породи (береза, осика, вільха сіра та чорна, липа, тополя та ін.) займають 7 % загального запасу деревини і зосереджені на Поліссі і в Лісостепу.

Ліси України багаті на ягоди, гриби, лікарські рослини.

Роль лісу не обмежується лише тим значенням, про яке йшлося вище. Він очищає повітря, акумулює воду, рівномірно розподіляє поверхневий стік, захищає круті схили ярів, балок, гір від розмивання, має рекреаційне значення. Захист лісів полягає у раціональному використанні деревини.

195

Україна забезпечує себе деревиною на 25 %, тому раціональне використання лісових масивів має виняткове значення. Необхідно не стільки нарощувати лісозаготівлі, скільки збільшити глибину переробки. В Україні корисно використовується деревини не більш як на 30 %, а решта йде у відходи. Збільшення виходу виробів з тієї самої кількості деревини рівнозначне додатковій кількості лісозаготівель. Отже, звичайний резерв економії деревини пов’язаний з раціональним використанням заготовленого лісу.

Велике значення має захист лісу від шкідників, пожеж, хвороб. Необхідно активізувати лісовідновлення, що дасть змогу у перспективі збільшити обсяг лісозаготівель.

Великим багатством видів відзначається рослинний і тваринний світ України (близько 30 тис. видів рослин і майже 45 тис. видів тварин). Унаслідок антропогенного впливу на природний комплекс змінюється видовий склад як рослин, так і тварин. Для збереження усього видового складу флори та фауни створюються заповідні території.

Природозаповідний фонд України складається з більш як 5 тис. об’єктів, а територія перевищує 1 млн. га. Такі заповідні території є в усік областях, де представлені всі основні ландшафти України.

Для розв’язання проблем охорони навколишнього середовища слід поглибити рівень наукових досліджень, розгорнути обгрунтування екологічних прогнозів для окремих регіонів та України в цілому.

Необхідно удосконалити управління природоохоронною діяльністю, виробити систему адміністративних, економічних, психологічних, освітніх заходів та визначити відповідальність населення за порушення заборони викидання неочищених вод у водойми і викидів у атмосферу, виробити систему безпечних технологій внесення у грунт мінеральних добрив, отрутохімікатів, на науковий рівень піднести процес лісозаготівель, щоб до мінімуму звести шкідливий вплив від вирубування лісу.

Особлива проблема – створення екологічного моніторингу – дослідних станцій, постійних постів спостереження за окремими компонентами природи та екологічною ситуацією в регіонах, які найбільш екологічно небезпечні. Нагромадження фактичних даних дасть змогу посилити глибину наукових досліджень та вносити пропозиції до екологічної політики. Необхідно обов’язково робити висновки про екологічність проектів кожного споруджуваного об’єкта.

Слід зазначити, що оздоровлення навколишнього середовища в Україні неможливе без координації зусиль усіх організацій, які займаються проблемами екології. Треба виробити національну програму екологічного оздоровлення, яка може стати базою поступового нормування всіх компонентів природних комплексів. З цією метою територію України поділяють на окремі частини за рівнем забруднення і розробляють регіональні програми екологічного оздоровлення.

Територію України за рівнем забруднення поділяють на:

1. Надзвичайно забруднені території (61 тис. км2). Тут забруднення повітря в 20-250 разів перевищує нормативи, води – у 5-25 разів, грунтів – у

196

1,5-8,5 раза. До цієї зони належать Придніпров’я, Донбас, східна частина Причорномор’я, Чорнобильська АЕС і Чернівецька область, а також 78 міст, в яких забруднення повітря перевищує допустимі норми у 60 разів, а також 21 місто, де забруднення води перевищує норми у 12 разів.

2.Дуже забруднені (116,7 тис. км2) та забруднені (121,2 тис. км2) – це території, зосереджені в районах, прилеглих до Чорнобильської АЕС, південної частини України, Полісся.

3.Помірно забруднені території (144,8 тис. км2) є найбільш сприятливими для життя, трудової діяльності і відпочинку (до них належать центральна частина України, а також західні області (крім Полісся), Харківська, Полтавська, Сумська, південна частина Чернігівської області).

4.Умовно чисті території (49,1 тис. км2) розташовані в Карпатах, Шацькому поозер’ї, Південному березі Криму, деяких районах Придніпров’я (між Обуховом (Київська обл.) і Кременчуком), північно-західних районах Одеської і Миколаївської областей, західній частині Кіровоградської, південно-західній Черкаської і південній частині Київської областей. Сприятлива ситуація також у Полтавській і Сумській областях, південному сході Чернігівщини, північних регіонах Харківської і Луганської областей.

Деякі райони 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС та причорноморські регіони інтенсивного зрошування відносять до території екологічної небезпеки. У цих районах забруднення грунтів у 10 і більше разів перевищує нормативний фон, води – у 5-45 разів.

Для кожного з регіонів України характерні особливі проблеми охорони природи, тому для них слід розробляти окремі програми.

Для виконання таких програм необхідне фінансування. Зрозуміло, що значні кошти на оздоровлення екології повинні виділятися з державного бюджету. Екологічні проблеми обов’язково мають ураховувати економісти різних рівнів управління.

7.6. Територіально-виробничі комплекси у системі економічного районування

Територіально-виробничі комплекси (ТВК) – це поєднання підприємств

(та установ), для яких територіальна спільність їхніх компонентів – додатковий фактор підвищення економічної ефективності за рахунок значної стабільності взаємних зв’язків (у тому числі інформаційних) і ритмічності виробничого процесу; скорочення транспортних витрат; раціонального використання всіх видів місцевих ресурсів та сприятливих умов маневрування ними.

Система ТВК ієрархічна. Сукупність кількох ТВК на певній території породжує взаємозв’язки між ними, зумовлені спільним використанням території і промислової інфраструктури. Створюються умови, за яких стає ефективною централізація деяких виробництв, розрахованих на задоволення потреб ряду комплексів та автономних підприємств. Тоді з’являється регіональний ТВК, який можна вважати основою економічного району.

197

Ураховуючи тенденцію до групового розміщення промислових підприємств і пов’язаних з ними об’єктів, до вдосконалення старих і формування нових ТВК, потрібно виробляти дійові заходи ефективного регулювання їх.

ТВК різних масштабів і типів зарекомендували себе як найбільш ефективна форма розміщення продуктивних сил, спеціалізації і пропорційного розвитку господарства України та її економічних районів. Тому великого значення у розміщенні продуктивних сил набувають ТВК різного змісту і рівня ієрархії, зокрема галузевих, міжгалузевих, інтегральних.

Галузевий ТВК поєднує підприємство на певній території. Галузевим комплексам властиве щільне компонування у вигляді промислових вузлів і центрів, а також промислових агломерацій. Високе просторове насичення промисловості на обмеженій території сприяє більш тісним зв’язкам структурних елементів комплексів основних виробництв і багатьох об’єктів міжгалузевого значення. Загалом галузевий комплекс є групою підприємств з широкими взаємними виробничими зв’язками, а також залежністю в оптимальному залученні до суспільного виробництва як чоловічої, так і жіночої праці. При цьому особливо важлива роль відводиться зв’язкам соціальної інфраструктури, що сприяє підвищенню ефективності комплексності.

Міжгалузеві ТВК формуються на основі певних виробничих процесів, які об’єднують послідовні стадії переробки первинної сировини.

Інтегральний ТВК є взаємопов’язаним і взаємообумовленим поєднанням галузей матеріального виробництва на певній території. Галузеві і міжгалузеві ТВК є при цьому лише своєрідними блоками. Важливими елементами територіальної структури інтегрального господарського комплексу регіонів України є економічні пункти, центри і вузли. Економічний вузол – це локальний господарський комплекс, який поєднує на компактній території всі галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери. Економічний центр і пункт визначаються відповідно ширшими та вужчими зв’язками із сусідніми територіями.

Комплекси виконують багатогалузеві функції, але в кожному з них є одне або кілька підприємств, які утворюють виробниче ядро, навколо якого розташовуються інші промислові об’єкти. Часто таким ядром стає електроенергетика. Крім електроенергетичного, в Україні провідними факторами є трудові ресурси, будівельні бази, водозабезпечення, транспорт, утилізація відходів основних виробництв.

Для багатьох ТВК України поняття комплексності досить умовне, часто під нею розуміють лише спільність території, тісні взаємозв’язки об’єктів виробничої інфраструктури і розташованих у певному районі підприємств, об’єктів сфери обслуговування населення.

Якісних змін у виникненні об’єктивних умов для формування нових ТВК останніми роками не відбулося. Проте в місцях нового промислового будівництва об’єкти соціальної інфраструктури у вигляді впорядкованих міст і селищ міського типу є одним з важливих чинників створення ТВК в Україні.

198

Усі райони великих промислових новобудов, де потрібно розв’язувати проблему працевлаштування великої кількості будівельників, практично мають об’єктивні умови для формування нових ТВК. При цьому структура та ефективність факторів, що впливають на формування ТВК, залежать від масштабів додаткових резервів і можливостей комплексоутворення, об’єктивних економічних і природних умов України.

Важливою закономірністю, з якою пов’язане формування ТВК, є комплексність розвитку конкретних виробництв. При територіальному зосередженні промисловості немає потреби будувати транспортні шляхи для кожного підприємства окремо, зменшуються витрати на допоміжні і сервісні підприємства, житлово-комунальне господарство, лікувальні заклади.

Під впливом процесу територіального зосередження та закономірності і комплексності у розміщенні виробництва формується територіальна структура економічних районів, яка складається з кількох важливих елементів, створених унаслідок розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту, її промислові елементи можна поділити на дві групи: галузеві й комплексні.

Основні елементи територіальної структури виробництва є ТВК або можуть перетворитися на них. Тільки галузевий і промисловий центри не можна ототожнювати з ТВК у повному розумінні цього слова. Отже, територіальна структура економічного району – це сукупність ТВК різних ступенів досконалості в такому поєднанні, що створює зручну ланку в системі територіального поділу праці.

У ТВК взаємопов’язані виробництва представлені промисловими та іншими виробничими підприємствами, розташованими на різних промислових майданчиках, але на таких відстанях одне від одного, що створюють територіальну єдність виробництва і споживання.

Оскільки суспільне виробництво існує у вигляді виробництва, представленого конкретними підприємствами, то вивчення впливу розміщення окремих галузей на формування комплексів має особливе значення. Найбільше впливають ті галузі, яким властива велика комплексотворна роль. До них належать чорна металургія, паливна промисловість, електроенергетика, машинобудування, лісова і деревообробна промисловість. Легка і харчова промисловість здебільшого формують лише елементарні комплекси або доповнюють комплекси інших типів.

Важливими елементами формування і функціонування територіальних галузевих, міжгалузевих, інтегральних комплексів є економіко-екологічні і демографічні. Вони сприяють у рамках ТВК кращому забезпеченню комплексної переробки сировини, використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, ефективній організації суспільного виробництва, створенню системи поселень із необхідними умовами праці і життя людей.

Розвиток міських агломерацій останніми роками тісно пов’язаний із створенням промислових або інших ТВК. Взаємозв’язки цих агломерацій значно підвищують ефективність виробництва на основі територіальногрупового розміщення підприємств, єдиних комунікацій та сервісного

199

господарства, розвитку міст-супутників тощо.

Великі гідроелектростанції можуть бути основою формування не тільки промислових, а й промислово-транспортних, промислово-аграрних, промислово-транспортно-аграрних комплексів. Каскад ГЕС на Дніпрі став важливим фактором формування ТВК саме в районах Придніпров’я. Формуванню нових ТВК сприяє розширення електричних мереж на територіях, які не мають власних енергетичних баз.

Залізорудна промисловість впливає на формування ТВК в основному у двох напрямах. Перший сприяє створенню локальних гірничодобувних, залізорудних і допоміжних підприємств, селищ, міст та ін., тобто відносно самостійних галузевих ТВК. Приклади цього –багаті на вміст заліза родовища.

Другий напрям пов’язаний з видобутком бідних руд відкритим способом. Центральними ланками тут стають наземні збагачувальні й агломераційні фабрики, енергетичне, транспортне та інші господарства, де найбільше робочої сили і основних фондів.

В умовах України у виробництві чорних металів при сучасному рівні техніки дедалі більшого значення набуває наявність залізної руди, ніж палива, що матиме суттєвий вплив на формування промислових ТВК у тому чи іншому районі.

Для аналізу умов формування ТВК важливою є структура основних комплексотворних галузей, до яких належить машинобудування. Поліцентричний тип розвитку машинобудівних центрів України характерний для районів з високим індустріальним потенціалом, де чітко визначилися ТВК. У формуванні ТВК Придніпров’я, Прикарпатського гірничо-хімічного ТВК та деяких інших повинні брати участь різні підтипи поліцентричного типу, оскільки вони найбільше відповідають раціональному розміщенню продуктивних сил у межах відповідних економічних районів.

Моноцентричний тип характеризується тим, що в центрі району чи області зосереджується основна частина робітників і продукція машинобудування. До цього типу територіального розвитку машинобудівних центрів належить більшість областей і міст України.

Для України характерна загальна закономірність групової територіальної концентрації підприємств машинобудування, що зумовлює утворення “кущів” машинобудівних заводів, які разом з іншими промисловими підприємствами формують іноді цілі інтегральні ТВК.

Комбінування хімічних підприємств між собою та з підприємствами інших галузей економіки України веде до комплексного групового розміщення і робить хімічну промисловість однією з найважливіших ланок у формуванні ТВК.

Комплексне використання сировини і розширення технологічних та економічних зв’язків між виробництвом мінеральних добрив та іншими галузями основної хімії, металургією, вугільною, нафтовою, газовою промисловістю тощо сприяють територіальній концентрації виробництва і формуванню ТВК.

Мінерально-сировинні ресурси мають вирішальне значення для

200